Принципи громадянства України — це вихідні засади, керівні ідеї, що знайшли своє закріплення в законодавстві та у відносинах між державою та особою.
Ці принципи втілені в Конституції України, у Декларації про державний суверенітет України, у Декларації прав національностей, в Законі України «Про національні меншини», в Законі України «Про громадянство України». [54;ст.10]
Розрізняють загальні та спеціальні принципи громадянства. Так, загальними є ті принципи, які властиві не тільки інституту громадянства, а й іншим правовим, політичним, соціальним інститутам. До них належать принципи: демократизму, інтернаціоналізму, втілення в інституті громадянства ознак суверенітету держави, поєднання інтересів суспільства, держави, особи, поваги до норм міжнародного права тощо. [35;ст. 229]
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про громадянство України» законодавство України про громадянство ґрунтується на таких принципах (це спеціальні принципи).
1) Принцип єдиного громадянства — громадянства держави Україна, який закріплений також у ст. 4 Конституції України та передбачає існування двох аспектів:
виключення можливості існування громадянства адміністративно-територіальних одиниць України, що є умовою існування унітарної держави, якою є Україна;
заборона існування подвійного громадянства (біпатризму) в Україні, оскільки, якщо громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України. Якщо іноземець набув громадянство України, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України. По суті зміст даного принципу зводиться лише до невизнання правових наслідків біпатризму. [ 8 ;ст.12 ]
Заборона біпатризму в Україні відповідає існуючій щодо цього питання світовій практиці, яка виходить із того, що подвійне громадянство (у розумінні існування громадянства кількох держав, а не громадянства федерації та її суб'єкта або громадянства держави і громадянства міжнародного утворення) створює значні труднощі як для держав, так і для осіб, які є носіями подвійного громадянства (зокрема, стосовно виконання обов'язків тощо). З огляду на це держави укладають угоди про запобігання випадкам подвійного громадянства, зобов'язуючи осіб, які мають громадянство обох сторін, обрати одне з них і тим самим припинити інше. У деяких державах особи, які мають подвійне громадянство, обмежуються в окремих правах (Румунія). Хоча є держави, які в через низку причин (переважно історичного характеру) дозволяють існування подвійного громадянства (Іспанія, Австрія).
2) Принцип запобігання виникненню випадків без громадянства. Даний принцип спрямований на те, щоб особа, яка подала заяву про набуття українського громадянства або про вихід з нього, не втратила громадянства взагалі, тобто не стала апатридом — особою, права якої не захищає жодна держава. Так, наприклад, відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 9 Закону України «Про громадянство України» однією з умов прийняття до громадянства України іноземців є взяття ними зобов'язання припинити іноземне громадянство. Іноземці, які подали зобов'язання припинити іноземне громадянство, повинні подати документ про це, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до уповноваженого органу України протягом двох років з моменту прийняття їх до громадянства України.
3)Принцип неможливості позбавлення громадянина України громадянства України закріплений також у ч. 1 ст. 25 Конституції України. Наявність цього принципу відповідає світовим стандартам, зокрема ст. 15 Загальної декларації прав людини. При цьому втілення даного принципу є порівняно новим явищем для законодавства України, оскільки всі закони про громадянство СРСР аж до закону 1990 р. закріплювали таку форму втрати громадянства, як позбавлення громадянства, що здійснювалося за ініціативою держави, в односторонньому порядку і не передбачали згоди громадянина. Як правило, позбавлення громадянства було формою репресії. Разом із тим, у деяких країнах позбавлення громадянства застосовується як щодо натуралізованих осіб (тобто прийнятих до громадянства) (Аргентина, Ірландія, Канада, США), так і щодо осіб, які набули громадянство за народженням.
Позбавлення громадянства розглядається як небажане явище. Так, ч. 2 ст. 15 Загальної декларації прав людини, Європейська конвенція про громадянство 1997 р. містять заборону на позбавлення громадянства, виходячи з того, що громадянство є двостороннім, постійним зв'язком держави і особи, який не може бути довільно розірваний державою. Відповідно до норм міжнародного права є неприпустимим позбавлення громадянства цілих груп осіб, позбавлення громадянства за етнічними або расовими ознаками.
У СРСР громадянства позбавляли переважно за політичними мотивами. Однак в умовах плюралістичної демократії, існування якої закріплене, зокрема, у ст. 15 Конституції України, таке явище є неприпустимим. Сьогодні жодна європейська держава не передбачає у своєму законодавстві можливості позбавлення громадянства за політичними мотивами. А в конституціях деяких країн (Естонія, Італія, Португалія) міститься пряма заборона на позбавлення громадянства за політичними мотивами.
Хоча дослідники проблеми (зокрема, Ю. М. Тодика) слушно зазначають, що нині досить складно розмежувати поняття «позбавлення громадянства» та «втрата громадянства за законом». Так, у багатьох європейських країнах (Іспанія, Угорщина, Молдова, Португалія, Швеція) заборона на позбавлення громадянства має обмежений характер. Наприклад, конституція Болгарії встановлює, що болгарський громадянин за народженням (тобто натуралізований громадянин) не може бути позбавлений болгарського громадянства.
Причини такого стану речей зумовлені тим, що в одних державах певна підстава може розглядатися як підстава для втрати громадянства, а в інших — як для його позбавлення. Наприклад, за законодавством Молдови вступ на військову службу іноземної держави є підставою для позбавлення громадянства Молдови, тоді як за законодавством України це підстава для втрати громадянства України.
Р. Б. Бедрій під позбавленням громадянства пропонує розуміти безпідставне (довільне) позбавлення громадянства, яке несумісне з сучасними уявленнями про правову демократичну державу, правами людини і не відповідає духу Загальної Декларації прав людини. Дослідник вважає, що втрата громадянства — це його припинення за чітко визначеними в законі підставами, які відповідають сучасному розумінню права та не суперечать правам людини.[8;ст.12]
Очевидно, що в будь-якому разі припинення громадянства має відбуватися відповідно до підстав, визначених законодавством конкретної країни, однак ці підстави не повинні мати політичний характер або бути суб'єктивними, оціночними, що дозволятиме відповідним державним органам позбавляти громадянства на свій розсуд.
4) Принцип визнання права громадянина України на зміну громадянства. Цей принцип також закріплений у ч. 1 ст. 25 Конституції України. Це один з основоположних конституційних принципів, що характеризує не лише інститут громадянства, а в цілому правовий статус громадянина.
5) Принцип неможливості автоматичного набуття громадянства України іноземцем чи особою без громадянства внаслідок укладення шлюбу з громадянином України або набуття громадянства України його дружиною (чоловіком) та автоматичного припинення громадянства України одним із подружжя внаслідок припинення шлюбу або припинення громадянства України другим із подружжя. Цей принцип виходить із того, що громадянство — це персональний зв'язок особи із державою, а також із того, що шлюб є рівноправним союзом, який не допускає слідування у правовому розумінні одного з подружжя за іншим. При цьому відповідно до п. З ч. 2 ст. 9 Закону України «Про громадянство України» строк безперервного проживання на законних підставах на території України іноземців чи осіб без громадянства, які перебувають у шлюбі з громадянином
РОЗДІЛ ІІІ. Порядок набуття та припинення громадянства
України. Повноваження державних органів, які беруть участь у вирішенні питань громадянства
Норми, що стосуються набуття громадянства України, об'єднані в розділі II Закону України «Про громадянство України» і утворюють окремий субінститут громадянства.
Процедурні питання щодо набуття та припинення громадянства України визначені Порядком провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженим Указом Президента України від 27.03.2001 р. № 215 (у редакції Указу Президента України від 27.06.2006 р. № 588/2006).
Кількісні показники набуття громадянства України значно перевищують кількісні показники його припинення. Так, за період з 1992 по 2005 рр. громадянство України набули 590 765 осіб, припинили — 18 561 особа.
Відповідно до ст. 6 Закону України «Про громадянство України» громадянство України набувається:
1) за народженням;
2) за територіальним походженням;
3) унаслідок прийняття до громадянства;
4) унаслідок поновлення у громадянстві;
5) унаслідок усиновлення;
6) унаслідок установлення над дитиною опіки чи піклування, влаштування дитини в дитячий заклад чи заклад охорони здоров'я, в дитячий будинок сімейного типу чи прийомну сім'ю або передачі на виховання в сім'ю патронатного вихователя;
7) унаслідок встановлення над особою, визнаною судом недієздатною, опіки;
8) у зв'язку з перебуванням у громадянстві України одного чи обох батьків дитини;