Смекни!
smekni.com

Конституційно - правовий статус людини та громадянина в Україні (стр. 1 из 10)

МІЖРЕГІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ

ВІННИЦЬКИЙ ІНСТИТУТ

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни : „Конституційне права”

за темою: „Конституційно – правовий статус людини та громадянина в Україні”

Виконав студент групи

ІН4 – 9 – 07 – Б2П(4.0д)

Мазурик М.В.

Науковий керівник

Доцент, к.ю.н

Письменна О.П.

ВІННИЦЯ 2008

ЗМІСТ

ВСТУП................................................................................................ 2

РОЗДІЛ І. Поняття, структура та види конституційно-правового статусу людини і громадянина ..............................................................................5

РОЗДІЛ ІІ. Поняття громадянства та належність до громадянства

України. Принципи громадянства України………………………………….13

РОЗДІЛ ІІІ. Порядок набуття та припинення громадянства

України. Повноваження державних органів, які беруть участь у вирішенні питань громадянства…………………………………………………………..24

РОЗДІЛ IV. Співвідношення міжнародно- правового і національного регулювання прав та свобод людини та забезпечення міжнародних стандартів прав і свобод людини в Україні………………………………...42

ВИСНОВОК......................................................................................36

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ………………….53

ВСТУП

Актуальність теми. У механізмі гарантування прав та свобод людини можна виділити два рівні – міжнародний та внутрішньодержавний, які виступають, як дві самостійні системи. Причому між ними існує тісний взаємозв’язок і вони взаємодіють насампрерд функціонально.

Сучасні вчені – правознавці, наголошуючи на глобальному характері прав і свобод людини та громадянина, вважають, що держави повинні визнавати соціогуманітарний зміст права та пріоритет загальнолюдських цінностей. Тим більше , що каталог прав і свобод людини закріплено у таких міжнародно – правових актах як Загальна декларація прав людини (1948р.), Міжнародний акт про соціальні та культурні права і Міжнародний пакт про громадянські та політичні права (1966р.), а також у регіональних конвенціях з цих питань.

Основні права, свободи та обов’язки людини, тобто певні можливості, які необхідні для існування та розвитку людини в конкретних історичних умовах об’єктивно визначаються досягнутим рівнем (економічним, духовним, соціальним) розвитку людства і мають бути законними та рівними для всіх людей.

По – перше, йдеться про можливості деяким чином діяти або утримуватися від певних вчинків з тим, щоб забезпечити своє нормальне існування, свій розвиток, задоволення тих потреб що сформувалися. При цьому основні права – це саме ті можливості без яких людина не може нормально існувати.

По – друге, зміст і обсяг цих можливостей людини залежить насамперед від можливостей усього суспільства, головним чином від рівня його економічного розвитку. Тому права людини – це явище соціальне, яке породжується суспільством.

По –третє, ці можливості за їх основними показниками мають бути рівними для всіх людей. Лише тоді вони будуть правовими.

Тому, по – четверте, вони не повинні відчужуватися, відбиратися, обмежуватися будь –чим, не можуть бути і предметом „дарування” з боку держави або Будь – якої іншої організації чи особи.

Отже, актуальність дослідження полягає , насамперед, у тому, що з метою запобігання поширення у суспільстві порушень основних прав та свобод людини слід бути добре обізнаним з усіма можливими їх проявами, для чого необхідно дослідити основні законодавчі механізми, які стосуються цього питання.

Об’єктом дослідження даної курсової роботи є законодавство України, зокрема та її частини, що регламентує конституційно – правовий статус особи.

Предметом дослідження даної курсової роботи є Конституція України, зокрема та її частина, що регламентує конституційно – правовий статус особи.

Мета дослідження полягає у теоретичному та емпіричному вивченні конституційно – правового статусу людини та громадянина.

Мета роботи передбачає виконання таких завдань:

- визначення основ правового статусу людини і громадянина в Україні;

- характеристика принципів правового статусу людини та громадянина в Україні.

Серед дослідників та провідних вчених які займалися дослідженням цих питань відомі такі імена як: Тодик Ю.М., Шукліна Н.Г., Мотьвилавка Е.Я., Гараджаєв О.Я., Шевцов В.С., Васильева Т.А., Бедрій Р.Б. та ін.

РОЗДІЛ 1. Поняття, структура та види конституційно – правового статусу людини та громадянина

Конституційно-правовий статус людини і громадянина

це встановлена конституцією та іншими законами система юри­дичних параметрів, яка визначає фактичне становище людини і громадянина у суспільстві на конкретному етапі суспільно-по­літичного розвитку держави.[51; ст. 164]

Єдиної точки зору щодо складових цього поняття немає.

У звичаєвому праві різних країн проблема правового статусу людини і громадянина вирішується не однаково. Можна виділити: такі чотири усталених підходи, що ви­значають вирішення цієї проблеми.

Ліберальна концепція виходить з того, що кожна .лю­дина від моменту народження природою наділена не­від'ємними правами.

Обмеження прав людини і громадянина можливе лише у зв'язку із забезпеченням охорони суспільного ла­ду, правопорядку, прав і свобод громадян, запобіганням насильства та ін.

У дусі цієї моделі конституційні обов'язки громадян визначаються в обмеженому вигляді, а то і взагалі не зга­дуються в конституції.

Колективістський підхід до вирішення проблеми прав: людини надає пріоритет не особистості, а колективу (су­спільству, класам, об'єднанням). При такому підході го­ловними є соціально-економічні права, розрізняються права громадян (людини) і права трудящих, у конститу­ціях приводиться широкий перелік обов'язків громадян (у Конституції УРСР 1978 р. їх було її).

Третій підхід до правового статусу особи пов'язаний з класичним мусульманським правом. Тут статус особи ви­значається за шаріатом. Вселенський суверенітет належить лише Аллаху: людина не має права розпоряджатися собою на свій розсуд, її дії мають бути підпорядковані вказівкам Аллаха. Акцент переноситься не на права, а на обов'язки перед Аллахом, перед спільнотою правомірних мусульман.

Особливих підхід до правового статусу особи склався у звичаєвому праві деяких країн Тропічної Африки, Оке­анії та Латинської Америки. Людина туг розглядається як невід'ємна клітина племені, її права не можуть реалізову­ватися окремо від племені.

Сьогодні необхідний пошук синтетичних підходів, оскільки права та обов'язки людини повинні відповідати міжнародним документам *. У цьому плані перспектив­ною є інтеграція двох основних напрямів юридичної ду­мки — природно-правового та позитивістського.

Природно-правові теорії розглядають людину як істо­ту, яка має певні невід'ємні від її буття права, що випли­вають або з розуму, або з божественної волі, або з при­роди людини.

Позитивіські теорії підходять до прав людини як до категорії, що встановлюється державою.[48; ст.237 – 240]

Поєднання цих двох напрямів практично здійснюється шляхом прийняття конкретних конституційних положень, що інкорпорують перелік прав людини , або „білля про права”. Таким чином, права людини, залишаючись морально – політичним імперативом, набувають юридичної форми, та стають одним із найважливіших інститутів конституційного права.

Однак, найбільш оптимальним, з мої точки зору, є підхід російського дослідника В. В. Невинського, який до елементів кон­ституційно-правового статусу людини і громадянина включає:

1) права, свободи і обов'язки як підвалину конституційного статусу особи;

2) громадянство, правосуб'єктність, юридичні гарантії як умо­ви реалізації прав, свобод та обов'язків;

3) принципи правового статусу особи як вихідні засади, що інтегрують у собі нормативний зміст прав, свобод та обов'язків особи, а також умови їх реалізації .[51; ст.166]

При цьому, наприклад, О. А. Лукашева вважає, що грома­дянство не має включатися безпосередньо до правового стату­су особи, оскільки громадянство — це передумова, що визначає правовий статус індивіда без обмежень. Як передумову право­вого статусу, на думку згаданого дослідника, слід розглядати і загальну правосуб'єктність. О. А. Лукашева вважає, що такий елемент, як юридична відповідальність, що його іноді включа­ють до структури правового статусу, є вторинним щодо основ­ного елементу — обов'язку, оскільки, якщо немає обов'язку, то немає і відповідальності. Щодо системи гарантій, то їх варто від­нести до категорій, що виходять за межі правового статусу. Отже, на думку О. А. Лукашевої, поняття правового статусу слід об­межити категоріями прав і обов'язків, а всі інші названі елемен­ти варто включити в поняття «правове положення особистості», як це пропонують Н. В. Вітрук та В. А. Кучинський.[36; ст.92 – 93]

Стосовно іноді вживаного поняття «правове становище», то чимало дослідників (зокрема, М. І. Матузов, Ю. М. Тодика, О. Ю. Тодика, Н. Г. Шукліна) вважають, що воно є тотожним поняттю «правовий статус» . [51; ст.161]

Співвідношення між термінами «конституційний статус» та «засади правового становища особи» визначається тим, що кон­ституційний статус охоплює лише конституційні норми, тоді як засади статусу, поряд із конституційними, включають і інші нор­ми поточного законодавства.[51;ст. 163]

В юридичній літературі пропонується відмежовувати поняття «правовий статус» та «правове положення». Під правовим стату­сом при цьому розуміють сукупність нормативно закріплених прав та обов'язків абстрактного суб'єкта, а під правовим положенням — потенційні та реальні права та обов'язки конкретного суб'єкта. При цьому правове положення реальної особи, на думку авторів цієї точки зору, постійно змінюється, тоді як статус суб'єкта пра­ва незмінний, допоки не змінюються відповідні правові норми.[52;ст.10]