Другу групу посягань на мир становлять ворожі дії проти іншої держави, дії, що не є прямим воєнним актом, однак явно спрямовані проти іншої держави і тим самим безпосередньо створюють небезпеку воєнних конфліктів. До них належать: пропаганда агресії, підтримка озброєних банд, невиконання зобов'язань за міжнародними договорами, укладеними на захист миру (наприклад, невиконання міжнародних зобов'язань щодо скорочення озброєнь), тероризм.
Нарешті, до третьої групи він включає неприязні дії, що не можуть бути розцінені як ворожі у буквальному розумінні, проте вносять елементи відчуженості й розладу в мирні відносини народів. До них належать: виготовлення й розповсюдження підроблених документів і поширення фальшивих відомостей, спрямованих проти іншої держави, а також посягання на престиж і честь іншої держави.
Сушене міжнародне право не дає вичерпного переліку конкретних правопорушень. Адже скільки інтересів, які захищаються сучасним міжнародним правом, стільки може бути й міжнародних деліктів.
Водночас класифікація безумовно можлива відповідно до поставленої мети вибору її критеріїв. Наведена вище класифікація, запропонована професором А. М. Трайніним, грунтується на критерії міри соціальної небезпеки міжнародного правопорушення.
За схемою, запропонованою Г. І. Тункіним, правопорушення поділяють на дві категорії. До першої належать правопорушення, що становлять небезпеку для миру, до другої — решта правопорушень [18].
Безумовний інтерес становить класифікація міжнародних правопорушень, яку запропонував В. А. Василенко на підставі таких взаємозалежних і взаємозумовлених критеріїв:
• значущість міжнародно-правових актів і характер регульованих ними правових відносин;
• передбачуваний спосіб дій держави-правопорушниці;
• міра соціальної небезпеки і характер наслідків міжнародного правопорушення.
За цими критеріями можна виділити три основні види міжнародних правопорушень:
• ординарні міжнародні правопорушення;
• особливо небезпечні міжнародні правопорушення;
• найтяжчі міжнародні злочини.
Ординарні міжнародні правопорушення не мають явно виражених ознак, зафіксованих відповідними міжнародне правовими нормами. Ці ознаки встановлюють на основі аналізу відповідних міжнародних зобов'язань держави, що містяться в договорах, звичаях, рішеннях міжнародних судів і т. п. До ординарних міжнародних правопорушень належать, як правило, порушення зобов'язань окремих держав одна перед одною.
Особливо небезпечні міжнародні правопорушення пов'язані з порушенням міжнародно-правових норм, у яких закріплені зобов'язання держав не тільки одна перед одною, а й перед усім міжнародним співтовариством держав. Вони являють собою дії, що становлять загрозу загальному миру й безпеці. До категорії особливо небезпечних можна віднести порушення заборон, що містяться, зокрема, у Женевськім конвенції про відкрите море 1958 р.. Договорі про заборону випробувань ядерної зброї 1963 р. і т. п.
Найтяжчі міжнародні злочини становлять групу між народних правопорушень, ознаки яких, як правило, чітко сформульовано у міжнародних договорах, угодах та інших актах, що відіграють особливо важливу роль у системі норм міжнародного права та підтриманні міжнародного правопорядку. При вчиненні таких злочинів порушуються основоположні загальні принципи міжнародного права. Їхні наслідки передбачають не тільки відповідальність держави в Цілому, а й міжнародну кримінальну відповідальність винних посадових осіб.
Список використаної літератури:
1. Тацій В.Я., Грошевий Ю.М. Правові засоби охорони Конституції // Вісник академії правових наук України. – 1995. №3 – с.35-42.
2. Румянцев О.Г., Додонов В.Н. Юридический энциклопедический словарь. – М.: ИНФРА – М. 1997. – 324с.
3. Четверних В.А. Демократическое Конституционное государство: введение в теорию. – М.: ИГПРАН, 1993. – 230с.
4. Мишин А.А., Власихин В.А. Конституция США. Политико-правовой коментарий. – М.: Международные отношения. 1985. – 335с.