2. Ухвали суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, а також ухвали суду апеляційної інстанції можуть бути оскаржені в касаційному порядку, якщо вони перешкоджають подальшому провадженню у справі. Заперечення протии інших ухвал можуть бути включені до касаційної скарги на судове рішення, ухвалене за наслідками апеляційного провадження.
3. Підставами касаційного оскарження є порушення судом норм матеріального чи процесуального права.
42.Компетенція адміністративних судів
1.Компетенція адміністративних судів поширюється на:
1) спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних
повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності;
2) спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її
проходження, звільнення з публічної служби;
3) спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень, а також спори, які виникають з приводу укладання та виконання адміністративних договорів;
4) спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом;
5) спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму.
2. Компетенція адміністративних судів не поширюється на публічно-правові справи:
1) що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України;
2) що належить вирішувати в порядку кримінального судочинства;
3)про накладення адміністративних стягнень;
4) щодо відносин, які відповідно до закону, статуту (положення) об'єднання громадян віднесені до його внутрішньої діяльності або виключної компетенції.
43.Контроль як спосіб забезпечення законності
Контроль є способом забезпечення законності, його сутність полягає в тому, що суб’єкт контролю здійснює облік і перевірку того, як контрольований об’єкт виконує покладені на нього завдання і реалізує свої функції.
Класифікація контрольних функцій:
· Залежно від суб’єкта:
1. контроль з боку законодавчої влади.
2. контроль з боку ПУ та його апарату
3. контроль з боку КМУ
4. контроль з боку центральних органів виконавчої влади
5. контроль з боку місцевих органів виконавчої влади
6. контроль з боку органів судової влади
7. контроль з боку органів місцевого самоврядування
8. контроль з боку громадськості.
· Залежно від належності суб’єкта до державних або громадських структур:
1. державний контроль
2. громадський контроль
· залежно від адміністративно – правової компетенції суб’єкта:
1. загальний контроль
2. відомчий контроль
3. надвідомчий контроль
· залежно від управлінської стадії, на якій здійснюється контроль:
1. попереджувальний контроль
2. поточний контроль
3. наступний контроль
· залежно від спрямованості контролю:
1. зовнішній контроль
2. внутрішній контроль
· залежно від призначення контролю:
1. загальний
2. цільовий
45. Метод адміністративного права
Метод адміністративного права – це сукупність прийомів та засобів, з допомогою яких упорядковуються суспільні відносини, що становлять предмет галузі адміністративного права.
Загальні:
Імперативний і диспозитивний
Спеціальні:
Метод субординації – формує централізоване, імперативне регулювання, яке зверху до низу проводиться на владно – імперативних засадах. Юридична енергія надходить тільки зверху, від компетентних суб’єктів. Тому статус сторін, їхнє становище у правовідносинах насамперед характеризується субординацією чи підпорядкованістю.
Метод координації – формує децентралізоване, диспозитивне регулювання, що проводиться на паритетних засадах. Джерелом юридичної енергії за такого регулювання є будь – які суб’єкти правовідносин. Тому статус суб’єктів характеризується в першу чергу їх рівноправним становищем у правовідносинах.
Регулювання відносин у сфері публічного управління проводиться за допомогою адміністративно – правового методу.
46.Метод адміністративно – правового впливу
Адміністративно – правовий метод – це сукупність прийомів впливу, що містяться в адміністративно – правових нормах, за допомогою яких встановлюється юридично владне і юридично підвладне становище сторін у правовідносинах.
Відносини, що виникають під впливом адміністративно – правового методу регулювання, характеризуються, як правило, нерівністю сторін і мають назву «відносини влади і підпорядкування».
Прийоми адміністративно – правового методу:
Приписи – покладення прямого юридичного зобов’язання чинити ті чи інші дії за умов, передбачених нормою.
Заборони – фактично це також приписи, але іншого характеру, а саме: покладання прямих юридичних обов’язків не чинити тих чи інших дій за умов, передбачених правовою нормою.
Дозволи – юридичний дозвіл чинити за умов, передбачених нормою ті чи інші дії або утримуватися від їх вчинення за своїм бажанням.
47.Місце і строки розгляду справ про адміністративні проступки
Справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення. Справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 80, 81, 121 - 126, статтями 128 - 129, частинами першою і
другою статті 130, статтею 132, частиною четвертою статті 133 і статтею 139 (коли правопорушення вчинено водієм) КУпАП, можуть також розглядатися за місцем обліку транспортних засобів або за місцем проживання порушників.
Справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 177 і 178 КУпАП, розглядаються за місцем їх вчинення або за місцем проживання порушника.
Адміністративними комісіями справи про адміністративні правопорушення розглядаються за місцем проживання порушника. Законами України може бути передбачено й інше місце розгляду справи про адміністративне правопорушення.
Справа про адміністративне правопорушення розглядається в п'ятнадцятиденний строк з дня одержання органом (посадовою особою), правомочним розглядати справу, протоколу про адміністративне правопорушення та інших матеріалів справи.
Справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 42-2, частиною першою статті 44, 44-1, 106-1, 106-2, статтею 162, 173, 173-1, 178, 185 і частиною першою статті 185-3, статтями 185-7, 185-10, 188-22, 203 - 206-1, розглядаються протягом доби, статтями 146, 160, 160-2, 185-1, 212-7 - 212-20 – у триденний строк, статтями 46-1, 51 і 176 - у п'ятиденний строк, а статтями 101-103 КУпАП - у семиденний строк.
Законами України може бути передбачено й інші строки розгляду справ про адміністративні правопорушення.
49.Місцеві органи виконавчої влади.
Місцеві органи виконавчої влади – це насамперед місцеві державні адміністрації. Місцеві державні адміністрації функціонують: в областях, в районах областей, в районах АР Крім, в містах Києві і Севастополі, районах міст Києва і Севастополя.
Місцева державна адміністрація у межах своїх повноважень, по-перше, здійснює виконавчу владу на території відповідної адміністративно – територіальної одиниці; по-друге, реалізує повноваження, делеговані їй відповідною радою. На будинках, у яких розміщуються місцеві державні адміністрації піднімається Державний прапор України, вивішуються таблички з зображенням Державного герба України та найменуванням розташованого там органу.
Основні завдання місцевих державних адміністрацій
Місцеві державні адміністрації в межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці забезпечують:
1) виконання Конституції, законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади вищого рівня;
2) законність і правопорядок, додержання прав і свобод громадян;
3) виконання державних і регіональних програм соціально-економічного та культурного розвитку, програм охорони довкілля, а в місцях компактного проживання корінних народів і національних меншин - також програм їх національно-культурного розвитку;
4) підготовку та виконання відповідних бюджетів;
5) звіт про виконання відповідних бюджетів та програм;
6) взаємодію з органами місцевого самоврядування;
7) реалізацію інших наданих державою, а також делегованих відповідними радами повноважень.
Місцеві державні адміністрації є юридичними особами.
До відання місцевих державних адміністрацій у межах і формах, визначених Конституцією і законами України, належить вирішення питань:
1) забезпечення законності, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян;
2) соціально-економічного розвитку відповідних територій;
3) бюджету, фінансів та обліку;
4) управління майном, приватизації та підприємництва;
5) промисловості, сільського господарства, будівництва, транспорту і зв'язку;
6) науки, освіти, культури, охорони здоров'я, фізкультури і спорту, сім'ї, жінок, молоді та неповнолітніх;
7) використання землі, природних ресурсів, охорони довкілля;
8) зовнішньоекономічної діяльності;
9) оборонної роботи та мобілізаційної підготовки;
10) соціального захисту, зайнятості населення, праці та заробітної плати.
Місцеві державні адміністрації вирішують й інші питання, віднесені законами до їх повноважень.