Технічна недосконалість охоронної сигналізації, інженерно-технічного устаткування, систем цілодобового стеження за засудженими, відсутність необхідної апаратури для перевірки посилок і передач, догляду автотранспорту, поїздів — усе це також сприяє правопорушенням і вчиненню злочинів засудженими.
Взаємозв'язок і взаємодія цих та інших факторів породжують пенітенціарну злочинність.
§ 3. Попередження злочинності у місцях позбавлення волі
Злочинність у місцях позбавлення волі хоча й специфічна, але ж частина всієї злочинності. Тому її попередження також повинно здійснюватись на двох рівнях: загальносоціальному і спеціально-кримінологічному.
В літературі цілком справедливо відзначається, що виправні установи повинні повертати суспільству повноцінну особу, а не остаточно калічити її. Тим більше, що відповідно до ст. З Конституції України діяльність держави, її органів і посадових осіб повинна утверджувати і забезпечувати права і свободи людини, їх гарантувати.
Що стосується спеціально-кримінологічного попередження злочинності в місцях позбавлення волі, то його напрями і заходи досить різноманітні і мають як загальний, так і конкретний, цілеспрямований характер і спираються на багатий вітчизняний і світовий досвід.
Кримінологічна профілактика. Цей напрям попередження злочинності в місцях позбавлення волі включає заходи щодо втручання в кризові ситуації, зменшення практичних можливостей вчинення злочинів, боротьби з кримінальною субкультурою, а також залучення громадськості до попереджувальної роботи і надання допомоги жертвам злочинів.
Відомо, що втручання в кризові ситуації як комплекс різноманітних заходів щодо стримання злочинних проявів припускає нейтралізацію і розв'язання міжособистісних (групових) конфліктів засуджених за допомогою набору специфічних для місць позбавлення волі засобів роботи суб'єктів попереджувальної діяльності. До них можна віднести:
1) здійснення постійного оперативного (в тому числі і за допомогою технічних засобів) контролю за криміногенними зонами у виправних установах, де найбільш часто і у певний період виникають типові (і в той же час специфічні для кожної установи) негативні явища, які сприяють виникненню і розвитку напружених міжособистісних (групових) конфліктів або особливого психічного стану засуджених, що загрожує вчиненням злочинів. Наприклад, у результаті неналежного нагляду за засудженими, низької якості обшукової роботи, недоліків у виховній роботі протягом лише одного року в виправних установах України вчинено 3 умисних вбивства, зареєстровано 18 випадків заподіяння умисних тяжких тілесних ушкоджень, 6 випадків втеч з-під варти, 112 випадків втеч із колоній-поселень та ін.;
2) проведення комплексних профілактичних операцій у виправних установах за участю всіх підрозділів. Як відмічається в аналізі роботи із забезпечення нагляду та ізоляції засуджених в установах виконання покарань, послаблення організації нагляду та безпеки, незадовільна організація обшукової роботи, тобто послаблення заходів втручання в кризові ситуації стали причинами різкого збільшення вживання засудженими спиртних напоїв, наркотичних речовин;
3) реалізацію заходів протидії професіоналізації та консолідації злочинців, особливо тих, хто відбуває покарання за насильницькі та корисливо-насильницькі злочини, а також серед жінок і молоді. Виправдали себе в цьому напрямку такі заходи, як комп'ютерний облік інформації про засуджених осіб, руйнування угруповань засуджених зі злочинною орієнтацією, підтримка і використання наявних угруповань з позитивною спрямованістю, створення «режимних загонів» з участю засуджених тощо;
4) забезпечення психологічної підтримки засуджених, які прибувають у місця позбавлення волі, особливо в період пенітенціарної адаптації, орієнтування їх на свідомий вибір позитивного шляху відбування покарання; своєчасне блокування неформальних стосунків із засудженими з антисуспільною спрямованістю;
5) вдосконалення постпенітенціарної практики контролю, зокрема створення спеціальної служби з нагляду за особами, які звільнилися з місць позбавлення волі, та надання їм підтримки і допомоги;
6) вжиття необхідних заходів щодо виявлення осіб, які потребують психологічного, клініко-психіатричного або іншого обстеження з метою блокування і усунення відхилень, які травмують психіку.
Реалізація заходів, які б максимально зменшували практичні можливості вчинення злочинів у місцях позбавлення волі, передбачає перш за все усунення організаційно-управлінських, контрольно-наглядових, інформаційних, оперативно-розшукових та деяких інших недоліків, які сприяють вчиненню злочинів. Для цього необхідні: а) організація належного оперативного обміну інформацією між різними підрозділами виправних установ про угруповання і «елітні» прошарки засуджених, які є потенційними джерелами негативного впливу і насильницьких дій; б) недопущення перевищення фактичного контингенту засуджених над лімітом, розширення наявних і будівництво нових, сучасних виправних установ, які відповідали б міжнародним стандартам утримання і поводження із засудженими; в) своєчасне виявлення учасників конфліктів, професійний аналіз їх психологічних особливостей, пошук методів впливу на конфліктні ситуації без використання дисциплінарних і каральних заходів, гласне інформування засуджених про наслідки і санкції, які застосовувалися до винних; г) впровадження групової профілактики злочинів, тобто розроблення механізму саморегуляції у спеціально або стихійно створених групах з метою управління розвитком криміногенної ситуації (групова психотерапія, групові заняття, соціогігієна, психогігієна, аутотренінг, проповіді тощо); ґ) соціотехника, тобто проведення заходів щодо спеціального управління групами засуджених -— руйнування малих груп, включення до групи засудженого, який може запобігти розвитку конфлікту, поєднання різних за установками груп шляхом поставлення спільної мети, для досягнення якої потрібні спільні зусилля та ін.; д) переорієнтація суб'єктів криміногенної ситуації засобом інформування про дійсні обставини; є) роз'єднання учасників криміногенної ситуації за допомогою обмеження або повного виключення особистих стосунків; є) використання інформації оперативних апаратів слідчих ізоляторів про злочинну діяльність засуджених; ж) підвищення рівня і вдосконалення методів проведення індивідуальної профілактики злочинів, особливо із засудженими, які схильні до втеч, уже вчиняли злочини в місцях позбавлення волі, систематично або злісно порушують режим відбування покарання, мають психічні аномалії, є хронічними алкоголіками, наркоманами; з) своєчасне формування служб нагляду та безпеки, укомплектування їх досвідченими кваліфікованими кадрами, забезпечення їх спеціалістами та технічними засобами і обладнанням.
Адміністрації виправних установ надзвичайно складно попереджувати вчинення злочинів у місцях позбавлення волі через існуючу серед засуджених кругову поруку і підкорення їх злодійським законам. Як вже відзначалося, злодійські закони і традиції — це своєрідний неформальний регулятор «іншого життя». Характерно, що особи, які ніколи до засудження не стикалися з «правилами» поведінки засуджених, починають їх засвоювати з моменту надходження до слідчого ізолятора, проходять так звану «прописку». Але й тоді, коли засуджені поступають до виправних установ, продовжується їх оброблення професійними злочинцями під різними приводами. Так здійснюється поступовий перехід до злодійського способу життя і поведінки з неофіційною системою стосунків. І цей процес активно відбувається не тільки в місцях позбавлення волі, а й поза їх стінами.
Отже, без руйнування кримінальної субкультури неможливі ні виправлення засуджених, ні ефективна попереджувальна діяльність у місцях позбавлення волі. Поширенню кримінальної субкультури треба протиставити метод розвінчання злочинного світу, підриву авторитету лідерів кримінального середовища, формування в громадській думці певного ставлення до злочинної субкультури з метою зменшення її впливу на підлітків і молодь. Тому доцільно вжити в масштабі країни низку дискредитаційних заходів за спеціально розробленою програмою через засоби масової інформації, кіно, театр, літературу, естраду тощо.
Консолідація зусиль широкої громадськості у вирішенні проблем пенітенціарної системи, в тому числі у попередженні злочинності в місцях позбавлення волі, передбачає тривалу та добре організовану роботу, створення відповідних громадських структур, поширення кримінологічної інформації про стан злочинності в місцях позбавлення волі, їх причини і умови, про мотиви злочинів, осіб злочинців і потерпілих, про умови відбування покарання взагалі, налагодження взаємодії і координації між різними державними, громадськими і релігійними суб'єктами попереджувальної діяльності у виправних установах. Поінформована і активна громадськість є основною складовою демократичного суспільства.
У статтях 122-126 Виправно-трудового кодексу України передбачаються основні форми участі громадськості у виправленні засуджених і попередженні злочинності в місцях позбавлення волі. Такими є: спостережні комісії, служби у справах неповнолітніх, шефство трудових колективів та громадських організацій над виправними установами. Зазначені форми в цілому виправдали себе, хоча багато в чому їм не вистачає наполегливості, знання дійсного буття засуджених, взаємовідносин з адміністрацією виправних установ, відповідальності і принциповості у роботі. Необхідно підняти їх на новий рівень відповідно до сучасних поглядів на роль пенітенціарної системи в цивілізованому суспільстві.