– діти не повинні розлучатись із своїми батьками, за винятком випадків, коли це роблять компетентні органи в інтересах їхнього добробуту.
– держави мають сприяти з’єднанню сімей, дозволяючи в’їзд до країни або виїзд з неї.
– батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини, однак держави повинні подавати їм необхідну допомогу і розвивати мережу дитячих закладів.
– держави повинні забезпечувати захист дітей від нанесення їм фізичної або психічної школи і відсутності піклування, включаючи сексуальні зловживання чи експлуатацію.
– держави забезпечують заміну догляду за дітьми без батьків. Процес усиновлення має ретельним чином регулюватися, і повинні бути підписані міжнародні угоди, щоб були передбачені гарантією і забезпечено юридичний порядок у тому випадку, коли названі батьки хочуть вивести дитину з країни, де вона народилася.
– неповнолітні діти мають право на спеціальне поводження, навчання і піклування.
– дитина має право на користування найбільш сучасними послугами системи охорони здоров’я. Держава повинна охопити нею всіх дітей, приділяючи при цьому першочергову увагу профілактичним заходам, пропаганді медичних знань і скороченню дитячої смертності.
– початкова освіта має бути безкоштовною і обов’язковою.
– шкільна дисципліна повинна підтримуватися за допомогою методів, що втілюють повагу людської гідності дитини. Освіта має готувати дитину до життя у дусі розуміння, миру, терпимості.
– діти повинні мати час на відпочинок та гру й однакові можливості займатися культурною та творчою діяльністю.
– держави повинні захищати дитину від економічної експлуатації і роботи, яка може перешкоджати отримати освіту або завдати шкоди її здоров’ю та добробуту.
– держави повинні захищати дітей від незаконного вживання наркотичних засобів, залучення їх до виробництва або торгівлі такими засобами.
– необхідно докласти усіх зусиль для відвернення викрадення дітей і торгівлі ними.
– по життєве ув’язнення не призначаються на злочин , вчинений особами до 18 років.
– діти повинні утримуватися під вартою окремо від дорослих; вони не повинні піддаватися тортурам або суворому чи принижуючому гідність поводженню.
– жодна дитина, яка не досягла п’ятнадцятирічного віку не повинна брати участь у воєнних діях; під час збройних конфліктів дітям повинен бути забезпечений спеціальних захист.
– діти, що належать до національних меншин і корінних народів, мають вільно користуватися власною культурою релігією та мовою.
– дітям, яким було завдано шкоду, внаслідок поганого поводження, зневажання або утримання їх під вартою, повинен бути забезпечений необхідний догляд або професійна підготовка для відновлення їхнього здоров’я та реабілітації.
– поводження з дітьми, причетними до порушень кримінального законодавства, має сприяти розвитку у дитини почуття гідності і значимості і має бути спрямоване на реінтеграцію у суспільство.
– держави повинні широко інформувати про передбачені конституцією права як дорослих так і дітей.
Порушення прав дитини
Порушення прав дитини в Україні має такі основні прояви:
Застосування щодо дітей різних форм насильства в період їх перебування поза сім’єю і школи. В основному сторін вуличного середовища:
– перевищення батьками меж своїх законних прав по відношенню до власних дітей;
– нехтування батьківськими обов’язками;
– незаконний вивіз дітей за межі України під видом усиновлення їх іноземними громадянами;
– антипедагогічні прийоми впливу на дитину в учбових закладах з сторони адміністрації та педагогічного і технічного персоналу;
– порушення встановлених адміністративним та кримінальним законодавством України умов, правил та процедур затримання неповнолітніх та поводження з ними зі сторони правоохоронних органів;
– нехтування встановленими Конвенцією про права дитини правилами утримання дитини в місцях відбуття покарання неповнолітніх;
– відхилення від існуючих нормативних правил техніки безпеки на виробництві при постійному та сезонному залученні неповнолітніх до праці;
– порушення соціальних прав дитини, що виражаються у відсутності належних умов для відпочинку, лікування, покращення житлових умов для більшості дітей з малозабезпечених родин;
– формальне ставлення, а в багатьох випадках явний опір із сторони адміністрації шкіл, педагогів до утворення учнівських організацій в школі;
– відсутність достатньої кількості підручників, навчальних посібників, теле-радіо передач, спеціальної літератури які доступно розкривали б підліткам та їхнім батькам знання про права дитини в Україні і в світі. Обмеженість такої інформації є порушенням права на обізнаність молодої людини з важливими питаннями, що стосується її особисто і суспільства в цілому.
Приклад порушення прав дитини
Журналом “Більд” (ФРН) 10 квітня 1995 року було вміщено наступну інформацію: “Суданське прикордонне місто Шенді відоме, як міжнародний центр сучасної работоргівлі , тут цей еквівалент 90DM можна придбати юного раба або рабиню .Основна маса покупців прибуває з Лівії, Чада, і країн Перської затоки. В цих державах суданські раби використовуються як дешева робоча сила і об’єкти сексуальної експлуатації, половина з них діти. Ті , на кого не знайшлося покупців, служать живими “банками крові” для поранених солдат північно-суданських військових формувань”.
Етапи вироблення міжнародними співтовариствами документів, що визначають права дитини.
1871 рік – лікарське товариство штату Нью-Йорк вперше в світі в одній із своїх резолюцій визнало юридичне право новонародженої дитини на захист та допомогу.
1900 рік – в місті Чікаго утворено першу в світі окремо судову інстанцію для неповнолітніх.
1913 рік – перший міжнародний конгрес опіки над дитиною. У рішенні цього всесвітнього форуму міститься заклик до утворення міжнародного товариства у справах опіки над дитиною.
1915 рік – вперше в світі в Норвегії законодавчо встановлена рівність у правах шлюбних і позашлюбних дітей.
1920 рік – шляхом об’єднання представників Червоного Хреста (Женева), комітету допомоги дітям (Верн) і товариство порятунку дітей (Лондон) створено міжнародну опіку допомоги дітям.
1923 рік – видання міжнародною спілкою допомоги дітям Декларація прав дитини.
1959 рік – видання Декларації прав дитини ООН.
1989 рік – оголошення прийняття ООН Конвенції про права дитини.
1990 рік – нарада при ООН на найвищому рівні в Нью-Йорку, присвячена захисту прав дитини.
Розділ ІІІ.
Міжнародні органи із захисту прав людини та дитини.
Комісії з прав людини.
У багатьох країнах спеціальні комісії були створені для забезпечення ефективного застосовування законів і положень, які стосуються захисту прав людини.
Більшість комісій діє не залежно від інших державних органів, хоча вони можуть мати обов’язки регулярно звітувати перед законодавчими органами.
Оскільки комісії є незалежними, до їхнього складу, як правило, входять представники різних верств населення, для яких є характерним особлива зацікавленість, знання і досвід у галузі прав людини. В кожній країні можуть існувати власні вимоги чи обмеження при виборі членів, наприклад, квоти для кількості представників чи кандидатів від різних професійних категорій, політичних партій чи місцевостей.
Комісія з прав людини займається головним чином захистом громадян від дискримінації, а також захисту громадських чи інших прав людини. Функції і повноваження конкретної комісії чітко визначаються законодавчим актом чи декретом, на підставі якого вона створюється. Ці закони чи декрети існують також для визначення коло відання комісії, оскільки визначаються ті види поведінки дискримінаційного чи насильницького характеру, які вона має право розслідувати. Одні комісії займаються розглядом випадків передбачуваного порушення будь–якого права, визнаного в Конституції, інші можуть мати можливість розглядати випадки дискримінації, яка базується на різних ознаках, таких як: раса, колір шкіри, релігія, стать, етнічне чи національне походження, інвалідність, соціальний стан, сексуальна орієнтація, політичні переконання, майнове становище.
Як правило, комісії з прав людини не правочинні ухвалювати постанови, які є обов’язковими з правової точки зору для сторін у позові. Однак це не означає, що запропоновані ними заходи щодо врегулювання чи відповідного виправлення становище можна ігнорувати. В деяких випадках спеціальний суд слухає і визначає спірні питання неврегульованого позову. У випадку відсутності спеціального суду комісії можуть передавати неврегульовані позови звичайні суди для винесення остаточної і обов’язкової постанови.
Ще одна важлива функція комісії з прав людини полягає у тому, що комісії систематично оглядають політику уряду в галузі прав людини з метою виявлення упущень у дотриманні прав людини і пропозиції засобів щодо їх усунення. Комісії з прав людини можуть також стежити за дотриманням даною державою власних і міжнародних законів у галузі прав людини і, в міру необхідності, пропагандувати зміни. Комісії також мають право відкривати розслідування від свого імені.
Здійснення прав людини може бути досягнено включно при допомозі заходів законодавчого і адміністративного характеру.
Комітет прав дитини.
Комітет прав дитини у складі десяти експертів є організатором постійного діалогу між усіма сторонами, які вступають за заохочення прав дитини. Його засідання є міжнародними формами для обміну думками, де чимало організацій допомагають Комітету у питаннях.
– виявлення факторів, що створюють загрозу добробуту дітей світу;
– пошук практичного розв’язання конкретних проблем;
– мобілізація необхідних для її вирішення людських та фінансових ресурсів;