РЕФЕРАТ
на тему:
Дитина та її права
Зміст
1. Вступ
2. Права людини. Основні поняття.
3. Міжнародні акти по захисту прав дитини.
4. Міжнародні організації із захисту прав дитини.
5. Висновки.
6. Список використаної літератури.
7. Додаток № 1.
ВСТУП
Організація Об’єднаних Націй займається найрізноманітнішими видами діяльності, спрямованими на організацію однієї з найголовніших цілей – заохочення і захист прав людини. Величезне значення має складний механізм, створений у відповідності до різних міжнародних пактів і конвенцій для того, щоб встановити норми і контроль за їх виконанням, сприяючи їхньому дотриманню випадків порушення прав людини. Поруч із цією діяльністю Організація Об’єднаних Націй надає також практичну допомогу державам у їхніх зусиллях щодо заохочення і захисту прав людини та поінформованості громадськості про права, які вона має.
Крім Організації Об’єднаних Націй особливо політична роль національних урядів у реалізації прав людини. Права людини охоплюють відносини між окремими особами та державою. Отже, практичне завдання захисту заохочення прав людини є завданням перш за все національним, і відповідальність за його вирішення повинна нести кожна держава. На національному рівні захист прав людини може бути найліпше забезпечений за допомогою відповідного законодавчого оформлення і застосування індивідуальних гарантій і засобів захисту, а також створення демократичних інститутів. Крім цього найбільш ефективними компаніями просвітницького й інформаційного характеру можуть бути компанії, які розробляють чи здійснюють на національному чи місцевому рівнях і які враховують місцеві культури традиційні умови.
Ратифікувавши той чи інший договору галузі прав людини, держави включають його положення безпосередньо в своє внутрішнє законодавство або зобов’язуються виконувати обов’язки, що міститься в ньому, іншим шляхом. Тому загальновизнані стандарти і норми в галузі прав людини відображаються у внутрішньому законодавстві більшості країн. Але наявність закону про захист конкретних прав не завжди є достатнім, якщо він забезпечує також наявність усіх правових повноважень та інститутів, необхідних для того, щоб гарантувати їхню ефективну реалізацію.
Розділ І.
Права людини. Основні положення.
Що таке права людини?
“Всі люди народжуються вільними і рівними у своїй гідності та правах” (ст. 1. Загальної декларації прав людини). Кожній людині необхідні права для нормального існування в сучасних умовах. Якщо ми почнемо перелічувати всі необхідні нам права, серед них, очевидно, будуть такі, як можливість отримувати необхідні матеріальні блага, цінності, вчитися і працювати, обирати місце проживання, вільно висловлюватись. Усі такі можливості, безперечно, є прикладами прав людини.
Поняття про права людини включає два аспекти.
Перший означає, що людина має невід’ємні і невідчужувані права лише тому, що вона людина. Це, зокрема, моральні права, які походять із людської природи кожної особистості, формуючи і підтримуючи в людині почуття власної гідності.
Другий аспект розкриває юридичну сутність прав людини, що міститься в законодавчих документах, створених у державі та на міжнародному рівнях. Основою таких прав є згода тих, на кого вони поширюються, тобто згода суб’єктів права, тоді як основу першої групи прав становить природний порядок.
Отже, права людини – це насамперед її можливості існувати і розвиватися як особистість. Права людини та основні свободи є невід’ємним правом кожної людини, даним їй від народження.
Права людини і загальнолюдська мораль є тісно взаємопов’язані. Людські права мають моральний характер. Загальна людська моральність цих прав полягає й у тому, що їх здійснення не повинно шкодити, погіршувати, ускладнювати життя жодної людини, хоч би де й коли вона не жила. “Не роби іншому того, чого не бажаєш самому собі” – це ідея, настанова у тому або іншому словесному виразі з давніх-давен зустрічається у релігійних текстах. Право – є мистецтво чинити добро і справедливість. Отож, варто сказати, що права людини – це певні можливості, що грунтуються на загальнолюдській моралі та необхідні людині для її існування і розвитку в конкретних історичних умовах. Вони мають бути загальні та рівні для всіх.
Права людини мають бути юридично закріплені.
І поняття людських прав, і поняття свободи людини відображають людські можливості. У цьому – принципова спільність цих понять. Й однак це не цілком тотожні явища: вони розрізняються не так за своєю природою, як за способом здійснення, забезпечення. Людські права можуть стати, як правило, за наявності певних юридичних засобів, механізмів. А свободи у багатьох випадках можуть бути здійснюваними і без такого “втручання” держави: її місія щодо них полягає в охороні, в непорушенні і захисті відповідних можливостей людини.
Під час здійснення своїх прав і свобод кожна людина повинна зазнавати тільки таких обмежень, які встановлені законом включно з метою забезпечити належне визнання і повагу прав і свобод інших та гарантувати справедливі вимоги моралі, суспільного порядку та загального добробуту в демократичному суспільстві.
Види прав людини.
Права людини торкаються різних аспектів її життя. Вони відрізняються за певними якостями, які не можна не брати до уваги при забезпеченні, охороні й захисті прав. Тому поділ прав людини на певні групи має не тільки пізнавальне, але й практичне значення. Існують:
– громадянські права
– політичні права
– соціально-економічні права
– культурні права.
З правами людини тісно пов’язані, проте не ототожнюються, права громадянина. Останні торкаються лише тих осіб, на яких поширюється громадянство, тобто особливий зв’язок між людиною і державою. Він полягає у специфічній взаємній відповідальності між ними: держава зобов’язана піклуватися про своїх громадян, хоча б де вони не перебували, забезпечувати захист їхніх прав і свобод, а громадяни мають дотримуватися принципів та приписів, встановлених державою, в інтересах усього суспільства. Взаємопов’язаність прав людини і прав громадянина виявляється, зокрема, у тому, що у ряді випадків вони закріплювалися у єдиному акті.
Розділ ІІ. Міжнародні акти по захисту прав людини.
Віха на шляху забезпечення прав дітей.
Конвенція про права дитини була прийнята одноголосно Генеральною Асамблеєю Організації Об’єднаних Націй 20 листопада 1989 року.
Ця подія була сприйнята як важливий етап у міжнародних зусиллях щодо зміцнення справедливості, миру і свободи у всьому світі шляхом заохочення і захисту прав людини.
У порівнянні раніше прийнятими документами у галузі прав людини Конвенція є найбільш повним і першим документом, у якому ці права набирають чинності норм міжнародного права.
Таке важливе значення Конвенції пояснюється ще й тим, що вона являє собою зобов’язання на майбутнє.
Поважання прав людини починається із ставлення суспільства до своїх дітей. Любляче суспільство піклуватиметься про забезпечення їхньої свободи і гідності, створять умови за яких вони зможуть повною мірою розкрити свої здібності і скласти основу для повноцінного й плідного життя.
Конвенція звернена у майбутнє, оскільки в ній визнається, що сьогоднішнім дітям, а вони складають половину населення світу, належить продовжити справу встановлення справедливого й гуманного порядку.
Конвенція про права дитини є також своєчасним документом.
Деякі права людини безпосередньо стосуються прав дітей, відображаючи їхню потребу в особливому піклуванні й увазі, їхню вразливість і відмінність їхнього світу від світу дорослих. Це визнається Декларацією прав дитини, прийнятою у 1959 році.
Однак за 30 років після прийняття ООН цієї Декларації чимало уявлень змінилось, і склалися нові поняття. Зокрема, Конвенція прав дитини набула широкого характеру.
По мірі того, як стає відомим усе більше фактів про нестатки й зловживання, жертвами яких стають діти, зростає й прагнення міжнародного співтовариства зміцнити права дитини. Нижче перелічені деякі із встановлених фактів:
– покинуті своїми сім’ями, близько сто мільйонів дітей існують лише за рахунок виснажливої праці, дрібних крадіжок, проституції чи жебрацтва;
– понад п’ятдесят мільйонів дітей працюють у небезпечних або шкідливих для здоров’я умовах;
– сто двадцять мільйонів дітей віком від шести до одинадцяти років позбавлені можливості відвідувати школу;
– щороку близько трьох з половиною мільйонів дітей помирають від захворювань, які піддаються профілактиці або лікуванню;
– у країні, що розвивається, близько сто п’ятдесяти п’яти мільйонів дітей віком до п’яти років живуть в умовах суцільної бідності;
– мільйони дітей, включаючи дітей більш багатих суспільств, позбавлені піклування, з ними погано поводяться, їх сексуально експлуатують, або вони стають жертвами зловживання наркотиків.
Це саме деякі причини, через які кожному важливо:
– знати про існування конвенції;
– розуміти проголошені у ній права;
– підтримувати зусилля щодо перетворення їх у реальність для своїх дітей.
Основні положення Конвенції:
– кожна дитина має невід’ємне право на життя, і держави забезпечують у максимально можливій мірі виживання і здоровий розвиток життя дитини.
– кожна дитина з моменту народження має право на ім’я і громадянство.
– у всіх діях судів, установ, які займаються питанням соціального забезпечення, або адміністративних органів першочергова увага приділяється найкращому забезпеченню інтересів дитини.
– переконання дитини підлягають уважному розглядові.
– держава забезпечує здійснення кожною дитиною всіх прав без будь якої дискримінації або винятку, різниці.