Таке поєднання юридичного складу і нормативного правового наслідку є особливим типом норм права. Існують також і необумовлені певними обставинами норми права. Норми кримінального права містять здебільшого необмежену заборону вчиняти певну дію (яка однак обмежена „негативною" щодо неї умовою відсутності виправдовуючих обставин - наприклад самооборона тощо). З цією часто конклюдентно (мовчки, без вживання слів „забороняється", “не можна” тощо) висловленою забороною (первинною нормою) поєднується наказ, який відданий правоохоронним органам („вторинна норма"); він діє лише „обумовлено", а саме - якщо мають місце ті обставини, які описані в складі злочину (див. §11 част. II).
Не відповідає схемі побудови обумовленого розпорядження про настання правових наслідків (схемі “умовної програми”) структура “цільових програм”[66]. Під ними спід розуміти норми, які без вказівки на необхідність певних ознак юридичного складу покладають на певний орган державної влади виконання певний цілей. Так, наприклад, §1 Положення (закону) Німеччини про будівництво зобов'язує територіальні громади розробляти плани забудови і переслідувати при цьому цілі належним чином впорядкованого, соціально справедливого і такого, що не заподіює шкоди довкіллю розвитку містобудування. Подібні норми місить Закон України „Про планування і забудову територій”. У галузі конституційного права можна виділити норми іншого типу: конституційні завдання і встановлення державних цілей, наприклад норма про соціальну державу. Такі норми визначають цілі держави, її мету[67].
Наступні міркування стосуються таких норм права, які мають умовну, „кондиціональну" структуру: якщо < юридичний склад норми >, то < правовий наслідок >. Справдження передумов, наведених в „юридичному складі норми", вимагає певної поведінки. Про природу цієї залежності існує багато міркувань, роздумів, існують спроби назвати її „юридичною залежністю, каузальністю". Звичайно ж, ніякої природної залежності між ними немає: право не описує природні явища. Воно — за певних передумов - щось наказує, до чогось зобов'язує. Фактична наявність передумов, описаних нормою права, є підставою для виникнення правового наслідку, передбаченого нею. Це взаємозв'язок зовсім іншого виду ніж взаємозв'язки між природними причинами і їхніми фактичними наслідками, і називати його „юридичною каузальністю" чи „цією права" - справа смаку і вподобання. У будь-якому випадку з однакового вживання цих слів у мові не слід робити абсолютно хибного висновку про аналогію природного причинно-наслідкового зв'язку “юридичної каузальності".
Феномен „впливу права" можна обґрунтувати за допомогою масиву норм права багатьма різними способами (нормами): якщо водій таксі через неуважність вдариться в освітлювальний стовп і внаслідок удару розіб'ються окуляри пасажира, то пасажир може вимагати відшкодування збитків не лише відповідно до норми про заподіяння шкоди (див. §823 BGB, ст. 440 абз. 1 ЦК УРСР, ст. 1187 ЦК України), а й з порушення договору перевезення. Таким чином, водій таксі зобов'язаний відшкодувати збитки за двома обгрунтуваннями. Взагалі з цієї само собою зрозумілої ситуації постає проблематика конкуренції норм права, і передусім тоді, коли правові наслідки таких конкуруючих норм відрізняються між собою, навіть якщо така різниця полягає лише в даті закінчення строку позовної давності (див. §7 п. б). Правові наслідки можуть не лише випливати з різних конкуруючих норм, їх настання може також заперечуватись кількома нормами. Наприклад договір найму житлової площі може бути нікчемним через невідповідність його добропорядним звичаям (див. §138 абз. 1 BGB, ст. 5 абз. 1 ЦК УРСР з застереженням[68], ст. 203 абз. 1 ЦК України) або через недієздатність особи, що його укладає (див. §104, §105 BGB, ст. 16, 52 ЦК УРСР, ст. 203 абз. 2, 41 ЦК України). Це означає, що існують дві норми права, тобто дві причини того, що на підставі договору не виникли права і обов'язки. На відміну від останнього прикладу договір найму житлової площі, якщо його (оспорили і) визнали нікчемним, не може бути належним чином розірвано. Адже розірвання договору потребує його наявності, чинності, тобто воно можливе лише якщо договір існує. Але перед тим договір визнали нікчемним, тобто таким, що не існує - тому можна сказати, що визнання договору нікчемним означає неможливість припинити, розірвати його.
2.1.2. Правовий наслідок.
Право впорядковує людську поведінку (дії і бездіяльність) за допомогою обов'язкових норм. Тому зрештою правові приписи зводяться до обґрунтування, припинення чи зміни певної поведінки їх адресатів (див. §1). Тобто через наявність описаних в законі обставин виникає правовий наслідок, який містить загальні або конкретні, спрямовані на всіх або на певну групу осіб права і обов'язки. Так встановлене законом уповноваження визначати правила територіального планування описує наприклад конкретні обставини, з яких взагалі не допускається житлове чи інше будівництво, або встановлює, за яких умов виникає обов'язок впорядкування територій тощо. Вже згаданий вище §305 BGB визначає, за яких умов набуває чинності індивідуальне зобов'язання і який конкретний обов'язок воно тягне зі собою. В праві України аналогічне загальне правило щодо виникнення зобов'язання міститься в ст. 151 ЦК УРСР, в ст. 509 ЦК України.
Правовий наслідок може тягнути за собою зміну нормативної ситуації: так можуть взагалі втрачатись певні права чи обов'язки або може змінюватись їх зміст. Наприклад, зобов'язання з договору купівлі-продажу можуть знову зникнути, якщо зникне (буде визнаний нікчемним тощо) сам договір. Або в результаті розірвання вчиненого відповідно до встановлених приписів договору найму, підряду тощо зникнуть встановлені на майбутнє права і обов'язки з нього. Правовим наслідком інших приписів може бути звільнення від певної загальної заборони; прикладом може слугувати дозвіл на здійснення будівництва (див. §1 част. II). Іншим прикладом правового наслідку є перехід права власності, тобто зміна взаємно обумовленої сукупності прав і обов'язків (власника, набувача і третіх осіб): з права власності на річ встановлюється коло тих, кому заборонено і/або дозволено „володіти, користуватись і розпоряджатись" на власний розсуд тією чи іншою власністю (див. §1 част. II). Перехід права власності означає, що колишній власник не має більше права власності на річ, а сама річ знаходитиметься в диспозиції нового власника.
Не всі приписи закону безпосередньо поєднують певний описаний законом юридичний склад з конкретним правовим наслідком. Іноді вони лише уточнюють або доповнюють як несамостійні додатки (наприклад як правові визначення-дефініції чи винятки з загального правила) певну норму. У такому разі лише ця норма є підставою виникнення чи зміни обов'язків (детальніше в §6). Так наприклад §104 і §105 BGB містять лише опис виняткових обставин, які стоять на заваді виникненню чи зміні прав і/або обов'язків в результаті правочину (див. §1 част. II). В новому ЦК України подібні винятки встановлені ст. 220, 221.
2.2. „Основні юридичні склади" і доповнюючі положення
В практичних ситуаціях, з якими має справу юрист, він як правило з'ясовує ті чи інші (чи всі можливі) правові наслідки. Якщо трапилась дорожньо-транспортна пригода, то прокурор цікавиться чи мають бути покарані учасники і якщо так то якою мірою. Крім цього, виникає і цивільно-правове питання - чи зобов'язаний один учасник відшкодувати завдані збитки іншому. Отже, юридичні міркування починаються з пошуку однієї чи багатьох правових норм, які встановлюють шуканий правовий наслідок (наприклад, обов'язок розпочати кримінальне переслідування чи обов'язок відшкодувати завдані збитки). Таким чином, вирішення питання по суті полягає у тому, щоб перевірити, чи виконуються юридичні склади однієї чи багатьох норм про кримінальне покарання чи норм про відшкодування завданих збитків.
Загалом це можна сформулювати так: основний тип норми права поєднує абстрактно сформульований юридичний склад (ЮС) з певним правовим наслідком (ПН). Той, хто цiкaвиться, чи є шaнcи сподіватись на правовий наслідок ПН, повинен з'ясувати, чи матиме місце у конкретній ситуації юридичний склад ЮС. Цей склад в свою чергу складається з кількох елементів (ознак) юридичного складу (оЮС1+оЮС2+оЮС3...), наявність яких у конкретній ситуації слід перевірити. Якщо всі вони наявні, то матиме місце відповідний правовий наслідок ПН. Якщо ж хоча б одного з описаних юридичним складом елементів немає в конкретній ситуації, то й правовий наслідок, описаний у нормі, не настане.
а) Припустимо, що велосипедист похилого віку, перетинаючи проїжджу частину на перехресті з обмеженою видимістю, не помічає пішохода, який повертається з полювання, несучи впольованого зайця, і збиває його з ніг. Заєць при цьому випадає з рук на проїжджу частину, де на нього наїжджає автомобіль і розчавлює його. Пішохід вимагає від велосипедиста відшкодування вартості впольованого зайця. Той же каже, що він не винен в тому, що трапилось, бо через надзвичайно інтенсивний дорожній рух і надто велику кількість знаків, якими регулюється це перехрестя, для нього було надто складно правильно оцінити ситуацію і відреагувати на неї належним чином; тому він, хоча й зосереджував свою увагу, все ж надто пізно помітив пішохода.