Вирішення цього питання необхідно розпочинати з §823 абз. І BGB, який передбачає правовий наслідок, що цікавить учасників пригоди - відшкодування завданої шкоди. Він обумовлений юридичним складом, який повинен мати місце (пошкодження чужої речі): „Той, хто умисно чи з легковажності порушує право на життя, тіло, здоров'я, свободу, власність чи інше право іншого, зобов'язаний відшкодувати завдані при цьому збитки".
З усього видно, що в описаному вище з мисливцем випадку не йдеться про „життя", „тіло", „здоров'я", „свободу" чи „інше право". Питання виникає лише щодо „власності". Пошкоджена річ повинна бути „власністю" іншого. Чи виконується у даному випадку ця ознака юридичного складу, передбаченого в §823 BGB, можна з'ясувати лише за допомогою інших приписів. §958 абз. 1 BGB говорить: „Той, хто бере у володіння безхазяйну рухому річ, набуває право власності на цю річ". §960 реч. 1 BGB додає до цього: „Дикі звірі є безхазяйними, доки вони знаходяться на свободі". Заєць був безхазяйною рухомою річчю до того, як його вполював мисливець. Поняття „володіння" визначене в §872 BGB: “Хто володіє річчю як належною йому, є її володільцем". Мисливець набув річ (впольованого зайця) у володіння. Але набуття права власності могло бути забороненим §958 абз. 2 BGB: „Річ не може бути набутою у власність, якщо таке набуття заборонено законом або якщо набуваючи річ у володіння особа порушує право набуття цієї речі іншою особою". У даному випадку заборони законом на полювання не було і мисливець нічиїх прав на набуття впольованого ним зайця не порушував (принаймні відомостей про це немає, як і підстав припускати їх наявність). Отже, мисливець набув право власності на річ (впольованого зайця) відповідно до §958 абз. 2 BGB. Велосипедист спричинив втрату мисливцем речі і таким чином „порушив" його право власності на неї.
Окрім цього порушення повинно також бути „протиправним". Поведінка, яка є причиною настання збитків (чи точніше: поведінка, яка взагалі може спричинити настання збитків, описаних в юридичному складі статті - тобто порушення права на життя, здоров'я, власності чи іншої цінності) завжди буде протиправною, оскільки вона порушує гарантоване право іншого, крім виняткового випадку, якщо є підстави, які виправдовують завдання таких збитків. Такі винятки мають місце, наприклад, у випадку необхідної оборони, надзвичайного стану, самооборони чи агресивного стану (див. §227 і далі, §904 BGB). Ці випадки є винятками з загального правила (ВП), які можуть наступити додатково до ознак юридичного складу, встановленого в §823 BGB. В праві України подібний виняток щодо обов'язкового відшкодування завданих збитків витікає зі ст. 444 ЦК УРСР і ст. 19 ЦК України. В розглянутому вище випадку однак про ніякі винятки з відшкодування збитків через використання необхідної оборони тощо мова не йшла.
Пошкодження, яке є умовою відшкодування збитків, повинне бути здійсненим („умисно" або) „легковажно". Поняття легковажності уточнене в §276 абз. 1 BGB, який говорить, що .Легковажно діє той, хто не зважає на дотримання необхідної в господарському обігу турботи". Отже йдеться про той рівень турботи, який був об'єктивно необхідним, а не про той, який велосипедист був здатний виявити відповідно до власних фізичного та психічного стану. Очевидно, що велосипедист не виявив того рівня турботи, яка була необхідною для уникнення шкоди у цьому випадку.
Уточнення потребує також і правовий наслідок: яким чином має відшкодовуватися збиток - грошима чи в натурі. На це питання дає відповідь §249 BGB. Відповідно до нього кредитор (тобто той, хто повинен відшкодувати збитки) вибирає, яким чином боржник (той, хто повинен виконати зобов'язання) повинен відшкодувати збитки, які виникають у випадку пошкодження чужого майна: чи в грошовій формі чи в натурі. В праві України вид відшкодування визначається відповідно до ст. 453 ЦК УРСР і ст. 1192 ЦК України судом, однак в останньому випадку він повинен виходити з побажання кредитора.
У цьому випадку для вирішення ситуації слід виходити з одного основного юридичного складу, який пов'язує вишукуваний правовий наслідок з певними юридичними ознаками. Як виявляється, окремі ознаки вимагають застосування інших, додаткових приписів. Лише повний комплекс всіх приписів, які необхідно застосувати у конкретному випадку („основний юридичний склад" і доповнюючі і уточнюючі положення, які „стикуються” з ним) складають ту повну норму, яку слід застосувати у конкретному випадку. Це означає, що лише всі названі норми разом утворюють юридичний склад всіх тих ознак, які повинні мати місце у кожному конкретному випадку. Крім того, таким чином, уточнюються всі детальні обставини правового наслідку, який і є вирішенням ситуації (див. схему С.33).
Ознаки юридичного складу, які є передумовами правового наслідку, повинні перевірятись у так званому “експертному стилі", коли ставлять питання про наявність ознак (і передумов цих ознак) і роблять висновок по кожній з них. Після того, як буде з'ясовано, що ознаки і передумови виконані (для альтернативних - достатньо, щоб щонайменше одна виконувалась), приходять до висновку, що правовий наслідок також треба застосувати. У випадку відсутності однієї з передумов (або якщо має місце хоча б один виняток, тобто ситуація, яка описана як така, що дозволяє не застосувати „основний юридичний склад"), то правовий наслідок не застосовується. Перевірку кожної окремої ознаки юридичного складу здійснюють не відповідно до порядку слів в нормі закону, а відповідно до логіки, яка випливає з суті справи; наприклад за питанням про те, чи взагалі порушено яку-небудь захищену цінність (здоров'я , власність тощо) - йде запитання про те, чи було це порушення протиправним, потім - чи повинен винуватець нести відповідальність за заподіяне.
Після того, як описаним вище шляхом буде знайдено відповідь на поставлені запитання, потрібно сформулювати вирішення ситуації в „стилі вироку". При цьому передумови, які не проблематизовані в ситуації, згадуються лише поверхово. Тому схема рішення повинна виглядати таким чином: Мисливець може вимагати повернення впольованого зайця або відшкодування його вартості (див. §823 абз. 1, §249 BGB), оскільки: Велосипедист спричинив втрату впольованої здобичі (t9). Заєць був власністю мисливця (t3); оскільки він був впольований, а, отже - набутий відповідно до §958 абз. 1; оскільки заєць був рухомою річчю (t”1), нічиєю річчю (t”2): тому що він був диким звіром (t” ’1), який знаходився на волі (t” '2 §960 абз. 1); мисливець набув зайця у своє володіння (t”3), тобто заволодів ним для себе (t” ’1 t” “2 §872); як такий, що володіє дозволом на полювання він мав право набути зайця у власність (§958 абз. 2). Порушення його права власності було протиправним (t”10). Воно відбулось легковажно (t2); оскільки легковажність має місце вже тоді, коли особа не виявляє належної відповідно до усталених вимог обігу турботи (t’1 + t'2 §276 абз. 1 реч. 2), як це і вчинив велосипедист (на практиці до перевірки права власності на річ вдались би лише у тому випадку, якби право власності мисливця на здобич кимось оспорювалось, §1006) (див. схему).
б) Яка норма є в кожному конкретному випадку „основним юридичним складом" (початком для подальшого конструювання норми) і які приписи закону є “доповнюючими положеннями", залежить від того, який правовий наслідок цікавить того, хто шукає правове врегулювання ситуації. В даному випадку слід розпочинати, керуючись §823 ВВВ, оскільки питання полягає у тому, чи повинен бути відшкодований збиток, а відшкодування збитків врегульовано цим параграфом. Але питання про існування цього зобов'язання відшкодувати збитки може бути лише попереднім запитанням в іншій ситуації, наприклад, якщо покупець хотів би зарахувати свою вимогу відшкодування збитку згідно з §823 проти вимоги сплатити ціну з договору купівлі-продажу, укладеного з заподіювачем шкоди.
Доповнюючі положення закону перебувають у різному смисловому взаємозв'язку з „основним юридичним складом". Для вирішення ситуації треба відстежити цей взаємозв'язок.
Повертаючись до відшкодування за втрату майна (§823 BGB), неважко помітити, що в цьому випадку ознака юридичного складу “легковажність", описана в §823 абз. 1 BGB, визначається іншим положенням закону (див. §276 абз. 1 реч. 2): ця ознака описується (інтерпретується, пояснюється) певним виразом (цей вираз вважається таким, що має значення, ідентичне самій ознаці). Таким чином, ознаки §276 абз. 1 реч. 2 стають ознаками норми, сконструйованої на основі §823 абз. 1.
Інша ознака складу §823 - „власність … іншого" - визначається доповнюючим положенням (див. §958 абз. 1), але в цьому параграфі подається не просто визначення. Цей припис визначає деякі передумови, за яких можна набути зайця у власність. Отже „власність" е з одного боку „правовий наслідок" §958 BGB, з іншого - ознака юридичного складу §823 абз. 1. Такою опосередкованою юридичною технікою закон робить передумови набуття власності (див. §958) ознаками юридичного складу §823 абз. 1.
Ознака юридичного складу „протиправне" в §823 абз. 1 підкреслює, що не всяке порушення захищених цим приписом прав варте захисту, а лише те, яке "не виправдовується" іншим „правом", тобто іншими приписами закону. Тобто якщо право не містить виняткових приписів, іншими словами таких приписів, які називають підстави для того, щоб вважати правомірним порушення захищених в §823 абз. 1 прав. Зокрема слід перевірити приписи-винятки про „надзвичайний стан", необхідну оборону чи самооборону (див. §227 і далі, §904 BGB). Таким чином ознаки виняткових приписів перетворюються на „негативні ознаки юридичного складу" в §823, щонайменше подумки.