Форми і способи міркувань однак не обмежуються дескриптивними висловлюваннями. Традиційна логіка дозволяє запровадити правила, які схематизують перехід від дійсних до можливих, гіпотетичних висловлювань[201]. Отже в принципі можна формалізувати і взаємозв'язок між певним модальним, тобто зобов'язуючим висловлюванням і його передумовами - які мають вже не модальний, а фактичний характер. Речення: „Якщо ознака Ф має місце, то повинна відбутись дія а" можна символізувати за допомогою символів ® ! І, таким чином, воно матиме вигляд Ф ® !а, але це не означає, що з „Ф” логічним чином випливає „а”, просто це відображає чинність наказу „а” у тому разі, якщо матиме місце (буде дійсним) “Ф”.
Важливе поле залишається для правил асерторичної (ствердної, констатуючої) логіки: вони застосовуються щодо юридичного складу Ф, точніше – для переформування виразу, який описує обставини (власне Ф), за яких має місце наказ стосовно а. Це висловлювання може наприклад бути замінене на інше, якщо це інше йому тотожне (або якщо цього достатньо еквівалентне). Ф (і звичайно ж кожен його окремий елемент як ознака Ф) може також замінюватись виразом, який несе в собі результат, на який спрямований Ф; у цьому випадку можуть виникнути інші варіанти обставин, за яких склад Ф матиме місце.
Ці міркування вже дозволяють конструювати правові „основні юридичні склади”, які необхідні для вирішення конкретних ситуацій (див. §6 п. а). Саме для цієї потреби схематизація юридичних правил може виявитись слушною і полегшувати поєднання юридичних складів. Наприклад якщо має місце таке ось правило:
(t1&t2) ® !a
а також якщо має місце правило
(Т1&Т2) ® t2
то матиме місце також і правило
(t1&T1&T2)→!a.
Отже, як засвідчує новостворена формула,
{[(t1&t2) → !a]&[(t1&t2) → t2]} → [(t1&T1&T2) → !a,
таким чином менші висловлювання юридичного характеру можна представити формалізованим чином і так само утворити з них більш складні - тобто поєднати основні склади і доповнюючі положення.
в) Однак треба зазначити, що в цьому випадку йдеться лише про схематизацію тривіальних, звичайних міркувань, які абсолютно не вирішують головних проблем юриспруденції, а лише підводять до їх постановки. Звичайно ж, дотримання правил логіки - це необхідна для права передумова. Але логічні правила .дають відповіді далеко не на всі запитання, які виникають у цьому зв'язку. Подібне можна знайти в віршах Вільгельма Буша:
“Два на два-чотири –
істина проста.
Шкоди, що вона
проста, легка й пуста.
Замість неї краще
було б розуміти
Все складне й важке
й куди його подіти”.
Методологічно правильні юридичні міркування змушені постійно переступати межі суто логічного структурування проблем. А саме тут і знаходяться найскладніші правові проблеми. Навіть більш-менш зрозумілі семантичні питання часто змушують перейти від використання суто логічних до інших, більш складних конструкцій. Так, наприклад, наведемо на перший погляд просте запитання - що означає словосполучення “загрозливе знаряддя” в §223а) StPO з прикладу, наведеного в §12 част. II. Ще більш непросто виглядає застосування логіки при вирішенні проблем заповнення прогалин. Взагалі право певної країни з усією повнотою і проблематикою неможливо представити як таку собі систему аксіом, з якої чисто формальними оперативними поєднаннями одних думок (норм, приписів) з іншими можна вирішити хоча б і досить прості правові питання (див. §14 част. І).
Можливо виявиться достатнім представити на прикладі заповнення прогалини, яка потребує оцінки тієї чи іншої дії або події, що право - це зовсім не сукупність формально-логічних операцій. Попереднє, нічим не обмежене покарання водіїв за залишення місця дорожньо-транспортної пригоди формально без будь-яких протиріч повинно було би бути застосованим щодо водіїв, які завдали шкоди лише собі. Змінити цю ситуацію могли лише зміна закону або відступ від формальної логіки. Те, що в цій ситуації для цього юридичного складу не вистачає обмежувальної ознаки юридичного складу є не просто логічним висновком (див. §11 част. II п. б). Також і питання, чи у випадку позитивного порушення умов договору слід вважати, що виникла вимога з відшкодування завданих збитків, логічні міркування не надто просунули вперед на шляху до пошуку відповіді. Формальні аргументи або й прийоми-доведення від зворотного чи аналогія - в подібних випадках наскільки добрі, настільки й погані - вони безсилі. Лише оцінка і рівнозначність чи навпаки нерівнозначність оцінки можуть допомогти у вирішенні цього питання.
Калькуляція, тобто простий розрахунок, не знецінює ні оцінку, ні рішення, яке потім необхідно прийняти і яке випливає з оцінки. Це можна побачити на прикладі спроби Ульріха Круга представити аналогію за допомогою логіки множин і таким чином зробити її розрахунок можливим:
[(w1,w2.... wN c v1, v2..... vN) & (v1, v2..... vN с r1, r2 ... rN)] ® (w1,w2,... wN с r1, r2 .... rN)
щоб дійти до цій формули, слід відштовхуватись від наступного: v1,v2,... vN - клас (або множина) ситуацій, які задовольняють вимогам певної норми права (наприклад винне порушення умов договору); з цієї норми випливають правові наслідки r1, r2 ..., rN (наприклад, вимога відшкодувати збитки, які виникли внаслідок порушення умов договору, право не виконувати дії по договору тощо). w1,w2, ... wN позначає клас (множину) ситуацій, ознаки яких подібні до тих, які описані вище і які таким чином утворюють “подібний клас”. Ця формула якраз і відображає застосування засобу аналогії, який полягає в тому, що неврегульовані ситуації w1, w2, ... wN, подібні (аналогічні) до врегульованих v1, v2, ..., vN, треба подібно (аналогічно) регулювати, тобто застосовувати правові наслідки, які мають місце для v1, v2,..., vN.
Неважко помітити, що попередні міркування базувались на припущенні про те, що існує клас (множина) ситуацій, подібних до тих ситуацій, які чітко і недвозначно врегульовані законом. Причому ця подібність ґрунтується на певних фактах, які дозволяють говорити про юридичну аналогію. Таким чином норми права, які застосовують до врегульованих ситуацій, треба застосовувати і до подібних (неврегульованих). Однак всі ці міркування базувались на одному: на припущенні, що один клас є подібним до іншого. Але саме оця подібність і є основною юридичною проблемою і саме її вирішення є найскладнішим і потребує нестандартного оціночного рішення - рішення про подібність ситуацій одного типу до ситуацій іншого типу.
Знову ж таки все повертається до добре відомого питання: чи є відмінності між врегульованим типом ситуацій і типом, який є неврегульованим і правовий наслідок для якого слід встановити, настільки несуттєвими, що належним чином виглядатиме застосування до них одного й того ж правового наслідку. Якщо відмінностей немає, то цей правовий наслідок зрозуміло є наслідком, який передбачає врегульований тип норм (див. §11 част. II п. а). Однак встановлення відсутності чи наявності таких відмінностей і е проблематичним і спроби його формалізації не приносять особливого успіху. А юрист, який намагається „розрахувати" правовий наслідок нагадує людину, яка одягає штани через голову.
5.2. Електронна обробка даних у праві
Дискусії щодо того, чи і в якому обсязі можна довірити здійснення суддівських функцій автоматам з обробки даних, не є новими. Час від часу вони породжують надмірні сподівання на „калькульоване” право, яке електронні засоби обробки інформації повинні „розраховувати” за допомогою мовних і логічних елементів. Стара ілюзія про те, що суддя може вирішувати як автомат дістала нове дихання - тепер автомат повинен би просто замінити суддю. Однак неодноразово доведено, що юриспруденція, заснована на понятійно-термінологічній Ідентичності (тобто на висновку про схожість змісту на основі того, що схожими є терміни чи форми їх вираження) і, відповідно, на роботі судді як логічного автомата, який би лише „відтворював слова закону”, є принципово неправильною[202]. Автомати також не можуть переймати роль суддів при вирішенні спорів; бо ж, як зазначено вище, судочинство не обмежується лише логічними операціями над буквою закону. Однак деякі функції автомати таки можуть виконувати.
а) Електронна обробка інформації значною мірою служить для того, щоб забезпечувати користувачів даними, необхідними для прийняття рішень (текстами законів, рішень, а також науковими текстами). При цьому мають здійснюватись функції збереження і надання інформації. Так, у процесі електронної обробки інформація розбивається на елементи, її основним елементом є біт - інформація, зміст якої обмежується вибором між двома рівнями сигналу „0” і „1” і, таким чином, оцінки „високого” чи „низького” рівня. Аналогічний вибір між коротким і довгим сигналом пропонує азбука Морзе. Багатоманітні комбінації цих сигналів, тобто нулів і одиниць або високого і низького рівня напруги в мережі, можуть відтворювати великі і навіть дуже великі масиви інформації. Існують спроби представити цілі бібліотеки за допомогою електронних носіїв, а отже, і за допомогою бітів. В принципі азбукою Морзе можна навіть освідчитись у коханні.