Характеризуючи зазначені методи пізнання, слід мати на увазі, що протягом тривалого часу в філософії ведуть боротьбу одне з одним ідеалістичні й матеріалістичні підходи, метафізика та діалектика. Вітчизняній теорії держави і права властива орієнтація на матеріалістичний підхід, згідно з яким сутнісні, глибинні боки держави і права визначені, врешті решт, економікою, наявними формами власності.
У зв'язку з цим до основних методів пізнання відноситься діалектичний, який полягає в дослідженні теорії держави і права крізь призму трьох законів діалектики:
Перехід кількісних змін у якісні. Так, наприклад, збільшення кількості норм і інститутів, що закріплюють та регулюють відносини приватної власності, може призвести до розподілу права на приватне і публічне, як це сталося у Стародавньому Римі;
Закон єдності і боротьби протилежностей. В теорії держави і права існує явище єдності прав і обов'язків, тобто нема прав без обов'язків й обов'язків без прав.
Закон заперечення заперечення або закон подвійного заперечення. В українській державності є елементи минулої і зародки нової державності.
Серед загальнонаукових методів найбільш поширеними є: аналіз, синтез, порівняння, метод сходження від абстрактного до конкретного і навпаки, моделювання, структурно-функціональний і системні підходи, аналогія, узагальнення тощо. Найпоширенішими серед них є:
1. Метод сходження від абстрактного до конкретного. Рух від абстрактних понять (наприклад, форма держави) до самих конкретних (Великобританія).
2. Метод сходження від конкретного до абстрактного. З’ясування загальних ознак адміністративного, кримінального, цивільно-правового і дисциплінарного правопорушення дозволяє вивести загальне поняття правопорушення;
3. Моделювання. Суть його полягає в тому, що між різними правовими і державними явищами існує деяка подібність і тому, знаючи властивості й ознаки одного з них (моделі), можна досить точно судити про інше.
4. Системний підхід. Він розглядає державно-правову сферу як систему, тобто дещо ціле, яке складається із взаємозв’язаних елементів. Звертається увага на характер зв’язків з зовнішнім середовищем. Реагуючи на зовнішні та внутрішні імпульси, держава і право розвивається.
Конкретні методи пізнання державно-правових явищ.
Знання і вміле використання загальнонаукових методів припускає застосування характерних для гуманітарних наук конкретних методів пізнання. До них відносяться конкретно-соціологічні методи, історичні методи, статистичний, кібернетичний метод тощо. Найбільш поширеними є конкретно-соціологічні й історичні методи.
1. Конкретно-соціологічний. У рамках цього методу використовуються такі прийоми, як експеримент, інтерв'ювання, анкетування, спостереження й ін.
2. Історичний метод. Зазначений метод рекомендує розглядати державу і право не лише у розвитку, а в послідовній зміні одного історичного типу держави іншим, як правило, більш досконалим і прогресивним. При цьому жоден з історичних типів не може розглядатися як закінчений етап розвитку людства.
Спеціальні методи пізнання державно-правових явищ.
Крім загальнонаукових і приватних методів теорія держави і права виробила власні спеціальні методи пізнання державно-правових явищ. До них відносяться:
1. Порівняльне державознавство і порівняльне правознавство. Зазначений метод ґрунтується на послідовному вивченні і порівнянні великої кількості подібних об'єктів.
2. Формально-юридичний метод. Він допомагає описати, класифікувати і систематизувати державно-правові феномени, досліджувати їх зовнішні і внутрішні форми. У ньому використовуються такі прийоми: аналіз джерел (форм) права, формальної визначеності права як його найважливішої властивості; дослідження внутрішнього змісту правових норм і права в цілому, правил юридичної техніки; методи систематизації нормативного матеріалу тощо.
Список литератури
1. Абрамова А.И., Боголюбов С.А., Мицкевич А.В., Пиголкин А.С., Путило Н.В. Теория государства и права: Учебник для юрид. вузов / Институт ЗСП при Правительстве РФ / А.С. Пиголкин (общ.ред.). – М. : ОАО "Издательский Дом "Городец", 2003. – 540с.
2. Васильєв А.С., Борщевський І.В., Іванов В.В., Канзафарова І.С., Притченко Р.С., Труба В.І. Теорія права і держави: підручник. – Х. : Одіссей, 2007. – 447с.
3. Зайчук О.В., Заєць А.П., Журавський В.С., Копиленко О.Л., Оніщенко Н.М. Теорія держави і права. Академічний курс: підручник / О.В. Зайчук (ред.), Н.М. Оніщенко (ред.). – 2-ге вид., переробл. і доп. – К. : Юрінком Інтер, 2008. – 688c.
4. Иванов В.В. Общая теория договора: [монография] / Институт государства и права РАН. – М. : Юристъ, 2006. – 237с.
5. Канзафарова І.С. Теорія цивільно-правової відповідальності / Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. – О. : Астропринт, 2006. – 261с.
6. Машков А. Проблеми теорії держави і права. Основи: курс лекцій. – К. : Четверта хвиля, 2008. – 464с.
7. Нерсесянц В.С. Общая теория права и государства: Учебник для студ. вузов, обучающихся по спец. "Юриспруденция" / Институт государства и права РАН. Академический правовой ин-т. – М. : ИНФРА-М, 2002. – 539с.
8. Рабінович П.М. Основи загальної теорії права та держави: навч. посібник / Львівський національний ун-т ім. Івана Франка. – Вид. 9-е, зі змін. – Л. : Край, 2007. – 188с.
9. Трофимова З.В. Теория государства и права: Учеб. пособие для студ. и учащихся. – Донецк : ООО ПКФ "БАО", 2004. – 176с.
10. Якушев А.В. Теория государства и права: Конспект лекций. – М. : ПРИОР, 2001. – 189 с.