Смекни!
smekni.com

Банківське кредитування фізичних осіб (стр. 14 из 25)

Фінансовий стан позичальника визначається згідно внутрішній методиці банку, яка відображає основні фінансові показники діяльності фізичної особи. За результатами оцінки фінансовому стану позичальника присвоюється певний клас:

• клас «А» — фінансова діяльність дуже добра і є можливість утримувати її на такому рівні надалі;

• клас «Б» — фінансова діяльність добра або дуже добра, але немає надто великих перспектив;

• клас «В» — фінансова діяльність задовільна, але спостерігається чітка тенденція до погіршення:

• клас «Г»— фінансова діяльність погана;

• клас «Д» — фінансова діяльність збиткова.

Погашення позичальником кредитної заборгованості по основному боргу і процентах за користування кредитом рахується:

Гарним – якщо

- заборгованість за кредитом і відсотки по ньому погашаються у встановлений термін чи з максимальною затримкою до семи календарних днів;

- чи кредит пролонгований без зниження класу позичальника і відсотки по ньому виплачуються у встановлений термін чи з максимальною затримкою до семи календарних днів;

- чи кредит пролонгований зі зниженням класу позичальника до 90 днів і відсотки по ньому виплачуються у встановлений термін чи з максимальною затримкою до семи календарних днів;

Слабим – якщо

- прострочена заборгованість за кредитом складає від 8 до 90 днів і відсотки по ньому виплачуються з максимальною затримкою від 8 до 30 днів;

- чи кредит пролонгований зі зниженням класу позичальника на термін від 91 до 180 днів, однак відсотки виплачуються в термін чи з максимальною затримкою до 30 днів;

Незадовільним – якщо

- прострочена заборгованість за кредитом складає більш 90 днів;

- чи термін повернення кредиту пролонгований зі зниженням класу позичальника більш 180 днів.

Відповідно до перелічених критеріїв кредитний портфель банків класифікується за такими групами:

Таблиця 4

Погашення заборгованості добре слабке недостатнє
Фінансовий стан (клас)
“А” “Б” “В” “Г” “Д” Стандартний Під контролем Субстандартний Сумнівний Безнадійний Під контролем Субстандартний Сумнівний Безнадійний Безнадійний Субстандартний Сумнівний Безнадійний Безнадійний Безнадійний

Способи (методи), які доцільно й необхідно застосовувати з метою зниження ступеня кредитного ризику, можна поділити на зовнішні та внутрішні зазначено на схемі 5.


Схема 5


Зовнішні способи зниження ступеня ризику здійснюються, по-перше, шляхом адміністративного та економічного регулювання банківських ризиків з боку держави, а, по-друге, банк здійснює передачу (повністю чи частково) комусь іншому, наприклад, страховій компанії тощо.

Внутрішні способи досить різноманітні й реалізуються адекватними внутрішньобанківськими засобами менеджменту і маркетингу.

Потрібно також наголосити, що на практиці комерційні банки використовують не окремі способи (методи) зниження ступеня кредитного ризику, а раціональну комбінацію (суперпозицію) їх, послуговуючись відповідним інструментом, використовуючи економіко-математичні моделі та методи, а також спираючись на власний досвід та Інтуїцію фахівців.

Ліміт може встановлюватися по кредитах окремим позичальникам, групі однотипних позичальників, галузі господарства. Розрахунок ліміту кредитування здійснюється на підставі фінансових показників позичальника і прогнозування його майбутніх грошових потоків. Кредитна лінія — це юридично оформлене зобов'язання банку перед позичальником надавати йому впродовж певного терміну позичку у межах узгодженої суми. Кредитна лінія встановлюєть­ся при тривалих стосунках між банком і позичальником.

Метод диверсифікації полягає у розподілі кредитних ресурсів серед широкого кола позичальників, які відрізняються один від одного.

Концентрація є поняттям, протилежним за економічним змістом диверсифікації. Формуючи кредитний портфель, слід додержуватись певного рівня концентрації, оскільки кожний банк працює в конкретному сегменті ринку і спеціалізується на обслуговуванні певної клієнтури.

У багатьох країнах якість кредитного портфеля, або кредитний ризик, банку розглядається як показник якості всіх сукупних активів. Такий підхід виправданий, оскільки кредити є найбільш ризикованою частиною активів банку і саме кредитний портфель значною мірою визначає загальний рівень ризикованості активів.

При цьому може страхуватися відповідальність клієнта перед банком щодо погашення кредиту. В цьому випадку клієнт подає до банку страхове свідоцтво або інші документи, які підтвер­джують факт страхування клієнтом кредитної операції.

Одним із найважливіших інструментів запобігання ризикам є кредитна політика банку. Кредитна політика є фундаментом надійності та прибутковості кредитного портфеля, тому також впливає на стабільність банку. Інтереси стабільності банку мають визначати зміст і структуру кредитної політики.

Важливе значення для мінімізації втрат від кредитного ризику має підтримка оптимальної структури кредитного портфеля комерційного банку.

Ризик є джерелом прибутків і збитків у банківському бізнесі. Високі прибутки, пов'язані з великим ризиком, можуть вплинути на платоспроможність банку в майбутньому.

Отже, завдання банку – відпрацювати дійовий механізм страхування від можливих втрат внаслідок ризикової діяльності.

2.9 Контроль кредитної діяльності банку

Кожен комерційний банк повинен дотримуватися збалансованості між обережністю і ризикованістю в кредитній політиці, враховуючи прямо пропорційну залежність між доходами і ризиками банківських операцій. Контроль за виконанням умов кредитного договору повинен здійснюватись протягом усього процесу кредитування

Внутрішній контроль – це система організації роботи банку, яка охоплює всі заходи, що вживаються ним для контролю за своїми активами, запобігання шахрайству, зведення до мінімуму помилок, перевірки точності й достовірності даних бухгалтерського обліку та звітності, забезпечення ефективності операцій, а також дотримання положень і виконання вказівок керівництва. Такий контроль здійснюється радою банку, його керівництвом, а також працівниками різних рівнів.

Система внутрішнього контролю – це не просто процедури або внутрібанківські положення, які в певний час повинні виконувати спеціально створені відділи чи підрозділи. Вона охоплює всі механізми контролю у банку, діє постійно і на всіх рівнях. Суб'єктом такого контролю є кожний працівник і всі підрозділи банку.

Внутрішній контроль дає керівництву впевненість у тому, що:

- фінансова та управлінська інформація у його розпорядженні є надійною і повною;

- налагоджено належне управління ризиками;

- банк дотримується чинних нормативних актів, внутрішніх положень, процедур, планів; охорона активів достатня; ресурси використовуються раціонально та економно;

- цілі та завдання, намічені у планах розвитку банку, реальні та можуть бути досягнуті.

Робота системи внутрішнього контролю загалом будується за "принципом єдиного банку" та охоплює:

- контроль за дотриманням законів та вимог нормативно-правових актів виконанням бюджету;

- періодичну звітність про здійснення операцій;

- економічний аналіз і використання його результатів;

- незалежні перевірки діяльності відділів (підрозділів) та окремих працівників;

- періодичну звірку даних балансу з фактичною наявністю активів;

- розподіл обов'язків (наприклад, право надання дозволу на операцію, реєстрацію операції тощо);

- перевірку доступу посадових осіб до активів;

- ревізії документації за конкретними операціями.

Внутрішній контроль передбачає дії, спрямовані на дотримання зовнішніх та внутрішніх нормативно-правових актів для забезпечення стабільного функціонування і розвитку банку.

Система внутрішнього контролю налічує такі складові:

- середовище контролю (адміністративний контроль);

- система обліку (бухгалтерський контроль);

- процедури розробки та впровадження системи внутрішнього контролю.

Адміністративний контроль налічує такі складові:

- політика менеджменту щодо планування, операційної діяльності, ризиків, виконання бюджету й отримання прибутку;

- діяльність ради директорів;

- правила визначення повноважень і відповідальності посадових осіб;

- методи контролю, використову­вані керівництвом;

- контроль за персоналом (включає політику щодо наймання на роботу, навчання та просування по службі).

Здійснюючи адміністративний контроль, важливо делегувати повноваження керівникам підрозділів, тобто залучати їх до процесу контролю, адже:

1) керівництво банку не може і не повинно володіти всіма знаннями, необхідними для прийняття певних рішень;

2) приймаючи рішення, доцільно врахувати пропозиції та зауваження керівників різних рівнів;

3) участь працівників у процесі прийняття рішень сприяє їхньому професійному зростанню.

Бухгалтерський контроль становить низку дій, спрямованих на захист активів та забезпечення точності й достовірності фінансової інформації. Мета бухгалтерського контролю – гарантувати, що:

- операції санкціоновано керівництвом банку;

- операції обліковуються відповідно до вимог національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку та нормативно-правових актів НБУ з точки зору змісту, повноти, своєчасності запису тощо;

- доступ до активів та цінностей можливий лише з дозволу керівництва;