Банківське кредитування фізичних осіб (стр. 16 из 25)

Запропонована організаційна структура кредитного процесу, заснована на розмежуванні функцій аналізу, супроводження кредитних проектів та їх обліку між окремими структурними підрозділами, є дієвим засобом підвищення ефективності кредитних операцій. З її упровадженням, по-перше, очікується збільшення обсягу кредитних операцій, по-друге – суттєво вдосконалиться система внутрішнього контролю за всіма притаманними кредитним операціям ризиками, що в свою чергу дасть змогу знизити їх рівень, а отже, поліпшити структуру кредитного портфеля та зменшити частки проблемної заборгованості. Це сприятиме скороченню витрат банків на формування резервів для відшкодування можливих збитків за кредитними операціями.

3.2 Рекомендації щодо застави

Забезпеченість припускає наявність у позичальника матеріальних гарантій повернення отриманого кредиту. Цивільне законодавство (ст. 178 ЦК України) передбачає як правове забезпечення повернення кредиту:

- неустойку (пеню, штрафи);

- гарантію;

- поруку;

- заставу.

Бажання банку одержати забезпечення не є вираженням недовіри. Добре забезпечений кредит надає й клієнтові великої впевненості в можливості тривалого користування, на відміну від погано забезпеченого або незабезпеченого кредиту. У світовій банківській практиці існують засоби, що дають змогу найбільш повно і надійно захистити інтереси кредиторів: зміна платоспроможності майнового становища боржника практично не може вплинути на задоволення його вимог. До них належать:

— порука (банківські, фірмові й особисті гарантії);'

— страхування комерційних ризиків;

— банківські вексельні й чекові авалі;

— сертифіковані банком чеки;

— гарантії урядів та урядових органів;

— безвідкличний і підтверджений першокласним банком акредитив;

— застава і іпотека нерухомості;

— передача права власності;

— платіж до відвантаження товарів;

— факторинг та інші засоби.

Ефективність забезпечення ілюструє таблиця3.Найбільшу кількість балів, а це означає найбільшу ефективність, мають: іпотека (одна з форм застави) і застава внесків. У цих випадках спостерігається порівняно високий розмір максимальної суми кредиту щодо наданого забезпечення кредиту. Разом з тим, складність оцінювання іпотеки знижує максимальний рівень кредиту.

Таблиця 5.

Диференційована оцінка ефективності забезпечення

повернення кредиту

Форма забезпечення повернення кредиту	Кількість балів	Максимальна сума кредиту у відсотках до забезпечення
1. Іпотека	3	60-80
2. Застава внесків, що знаходяться в банку	2	100
3. Порука (гарантії	2	Залежно від ступеня кредитоспроможності поручителя (гаранта) – до 100
4. Застава цінних паперів	2	Цінні папери, що приносять твердий прибуток 70-80, акції – 50-60
5. Уступка вимог із постачання товарів або надання послуг	1	20-40
6. Передача права власності	1	20-50

Предметом застави має бути високоліквідне майно, що належить позичальнику на правах власності, а також майнові права, за винятком випадків, передбачених у ст. 4 Закону України "Про заставу".

Державні підприємства й організації, майно яких належить їм на праві повного господарського розпорядження, самостійно здійснюють заставу цього майна, за винятком цілісних майнових комплексів підприємства, його структурних підрозділів, будинків і споруджень, застава яких здійснюється з дозволу й на умовах, узгоджених з органом, що уповноважений управляти відповідним державним майном. При подачі в банк такого дозволу особливу увагу слід звертати на те, чи є в цьому дозволі не тільки право на передачу майна в заставу, а й дозволи на наступну можливу реалізацію закладеного майна у разі неповернення кредиту. У протилежному випадку може виникнути неможливість реалізації названого вище закладеного майна.

Не можна приймати в заставу майно, що раніше було передане заставодавцем в оренду третій особі, бо навіть у тому разі, коли банк за договором застави набуває право на таке майно, він буде зобов'язаний здати кого в оренду цій третій особі (тому що договір оренди зберігає свої дії для нового власника, ст. 268 ЦК України).

З метою повернення кредиту, відсотків за користування ним, а також компенсації витрат, пов'язаних із реалізацією закладеного майна, необхідно, щоб загальна заборгованість за кредитом (основний борг разом із відсотками) не перевищувала 70-75 % реальної вартості закладеного майна. Якщо ж суми, отриманої від продажу предмета застави, недостатньо для повного задоволення вимог заставодержателя, він має право одержати задоволення з іншого майна боржника (ст. 24 Закону "Про заставу").

Перед упорядкуванням договору застави майна, що залишається у володінні заставодавця, необхідно вимагати надання копії договору страхування майна, страхового полісу (або засвідчення), а також копії документа про перерахування страхового внеску. При настанні страхового випадку заставодержатель має переважне право задоволення своїх вимог із суми страхового відшкодування.

Невиконання вимог щодо форми договору застави і його нотаріального засвідчення призводить до недійсності договору з наслідками, передбаченими законодавством України (повернення предмета застави заставнику). Проте якщо банк у судовому порядку доведе, що заставодавець ухилився від нотаріального посвідчення договору застави, договір може бути визнано дійсним (ст. 47 ЦК України). Такий договір подальшого нотаріального посвідчення не потребує.

У разі неповернення кредиту або відсотків за користування ним, чи в разі несплати пені за прострочення виконання зобов'язань за кредитним договором (залежно від того, як це написано в договорі застави) виникає необхідність реалізації предмета застави. Реалізації предметів застави відповідності до ст. 20 закону "Про заставу" має передувати звернення стягнення па закладене майно. Звернення стягнення на закладене майно здійснюється за рішенням арбітражного суду, якщо інше не передбачено законом, а також на підставі виконавчого напису нотаріуса (в тому разі, якщо договір застави був нотаріально завірений). З метою прискорення звернення стягнення і в подальшому реалізації закладеного майна рекомендується використовувати такий порядок:

- банк звертається до позичальника з письмовою претензією, в якій зазначається факт непогашення заборгованості за кредитом або відсотками (з визначенням суми заборгованості), а також пропонується дати дозвіл на реалізацію предмета застави;

- позичальник дає позитивну відповідь на претензію банку; у відповіді дається дозвіл банку на реалізацію предмета застави відповідно до умов договору застави і чинного законодавства (у зв'язку з неможливістю самостійно розрахуватися за наданий кредит або відсотки за користування ним).

У разі нотаріально завірених договорів застави, при неотриманні дозволу заставника на реалізацію закладеного майна банк звертається в нотаріальну контору або до приватного нотаріуса за одержанням виконавчого напису на договорі застави для одержання права на реалізацію предмета застави.

При зобов'язальних відносинах між сторонами, в тому числі при впорядкуванні договору застави, сторони мають право самостійно встановлювати договірну ціну предмета застави. Побічно про це говориться й у ст. 10 Закону "Про заставу". Нормативними актами визначено лише порядок оцінювання державного майна, що підлягає приватизації або відчуженості іншим засобом. Сторони договору застави, особливо коли мова йде про недержавну форму власності, домовляються про ціну предмета застави на свій розсуд.

Як бачимо, розмаїтість та складність заставних відносин визначають велику кількість форм прояву цього інструменту забезпечення банківських кредитів. Разом з тим слід пам'ятати, що існують безліч узаконених засобів ухилень від сплати позичок, починаючи від дроблення підприємств-боржників із перенесенням боргів на неплатоспроможне підприємство, до надання в заставу майна, яке вже перебуває в заставі іншого банку чи юридичної особи. Це підтверджує актуальність зосередження уваги фахівців на подальшому аналізі законодавства про заставу як ефективного засобу забезпечення захисту економічних інтересів комерційного банку.

3.3 Іпотека в Україні, перспективи розвитку.

У світі іпотеку прийнято вважати "кредитами для заможних". Таку неофіційну назву цей вид кредитування одержав тому, що для отримання іпотечної позики позичальник повинен мати відповідний майновий статус і, як правило, досить високий рівень доходів. Основою його майнового статусу є об'єкт чи об'єкти нерухомості, які він повинен заставити у вигляді гарантії повернення отриманої іпотечної позики. Доходи позичальника мають забезпечувати його достатню кредито- і платоспроможність. Це, так би мовити, первинні умови, необхідні для того, щоб іпотечна угода відбулася.

Споживачами іпотечних кредитів за кордоном є переважно представники середнього класу. Його частка в економічно розвинутих суспільствах становить 60-80 відсотків. Саме наявністю такого потужного прошарку заможних громадян і пояснюється активний розвиток іпотечного кредитування. (Щоправда, до цього слід додати й активне сприяння держави іпотечному кредитуванню, однак це інша тема).

Оскільки йдеться про позику на придбання помешкання, то її сума має становити значиму частку його ціни. Якщо ця частка незначна, позичальник не зацікавлений у позиці. Та й банку невигідно надавати іпотечні позики на малу суму, оскільки, як відомо, їх оформлення – складна й клопітна кредитна процедура. Досвід країн, де іпотечне кредитування добре розвинуте, свідчить, що, як правило, частка іпотеки у ціні помешкання, яке купується становить від однієї до двох третин. У деяких країнах іпотека сягає 90 відсотків від ціни придбаного житла. Це залежить від низки чинників і, насамперед, від форм і розмірів державної підтримки іпотечного кредитування.