Одним із напрямів кредитування будівництва житла на первинному ринку є молодіжне пільгове кредитування. Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 3 грудня 1997 року № 1352 "Про додаткові заходи щодо реалізації молодіжної житлової політики" молоді сім'ї та одинокі молоді громадяни, які перебували в черзі на житло та мали змогу сплатити початковий" внесок, могли одержати державний довгостроковий пільговий кредит на будівництво (реконструкцію) житла строком до 30 років. Вік старшого члена сім'ї або одинокого молодого громадянина не повинен був перевищувати 28 років. Кредит надавався банком за місцем постійного проживання (прописки) позичальника у розмірі не більш як 95% вартості будівництва (реконструкції) житла на момент укладення договору. Розмір кредиту обчислювався, виходячи із норми 21 кв. м загальної площі на одного члена сім'ї та додатково 10 кв. м на сім'ю і включав витрати на його страхування в період будівництва. При цьому вартість 1 кв. м загальної площі житла не повинна перевищувати середньої вартості, що склала ся у регіоні, де будується житло. Кредит пільговий – під 3% річних для позивальників, які не мають дітей. Якщо позичальник має одну дитину, він звільняється від сплати відсотків за користування кредитом. Позичальникові, який має двох дітей, за рахунок бюджетних коштів погашається 25 % суми зобов’язань за кредитом, трьох – 50 %. Джерелом зазначених кредитів є кошти бюджету. Сума вноситься позичальником на рахунок двома частками: не менш як 5% - безпосередньо до укладення кредитної угоди; решта – під час остаточного розрахунку за будівництво при отриманні документів на право користування житлом. Вік позичальника, визначений у 1999 році, - від 28 до 30 років.
Однак сучасний стан економіки нашої країни не налаштовує на здійснення зазначеного кредитування. Так, 1998 року в Києві власниками квартир за такою схемою фінансування будівництва власного житла стали 125 сімей.
Інший напрям фінансування придбання житла використовує Головне управління житлового забезпечення міста Києва – схему "50 на 50". Суть полягає в тому, що 50% вартості квартири оплачується з міського бюджету, 50% - громадянином, який перебуває на квартирній черзі в райадміністрації і має пільги. За цією схемою 1997 року в столиці вдалося збудувати 18 тис. кв. м житла, а в 1998 і 1999 роках – по 19 тис. кв. м. Зазначена схема у цілому дає змогу оперативніше вирішувати проблем забезпечення житлом громадян, які перебувають на квартирному обліку, оскільки стан бюджетів усіх рівнів залишає бажати кращого.
Трохи докладніше стосовно придбання житла із розстрочкою платежу. В такому випадку при укладенні угоди квартира відразу закріплюється за клієнтом, який робить початковий грошовий внесок не менш як 30% від вартості її загальної площі. Причому клієнт сам вибирає квартиру із запропонованих. Залишок вартості він сплачує поетапно, як правило, аж до планового строку введення будинку в експлуатацію. Однак можливі й інші строки. Одним з недоліків цієї системи є те, що замовникові не дають гарантії, що будинок буде своєчасно введено в експлуатацію, до того ж укладеними інвестиційними угодами не передбачено за це конкретної економічної відповідальності будівельних організацій.
Іншою схемою фінансування придбання житла на його первинному ринку передбачається стимулювання розвитку житлового будівництва шляхом залучення коштів громадян та підприємців із довгостроковим кредитуванням будівництва житла для населення під його заставу. Щоб одержати кредит, фізична особа повинна проінвестувати встановлену мінімальну частку загальної житлової площі, розмір якої залежить від строку, що залишився до запланованої дати введення будинку в експлуатацію. Нині мінімальна частка – не менше 40% договірної вартості житла (за рік до планового строку). Однак що ближче до наміченої дати, то дорожче коштує один квадратний метр загальної площі та вищий початковий внесок (60%, якщо залишається 2 місяці).До здачі будинку позичальник повинен сплачувати відсотки за користування кредитом, а після зазначеної дати – ще й рівномірно погашати основну суму боргу.
З огляду на ситуацію у державі запроваджувати іпотечне кредитування в Україні сьогодні надто ризиковано. Комерційні банки не мають ніякого або мають незначний досвід іпотечного кредитування. Право приватної власності та інші питання, пов'язані з іпотечним кредитуванням, недостатньо захищені та врегульовані чинним законодавством України. Необхідно прийняти окремий Закон "Про іпотеку".
Таким чином, описаною схемою придбання житла із залученням власних коштів населення та банківського кредиту передбачається, що фізична особа, вселившись у квартиру, з трьох складових права власності (володіння, розпорядження та користування) має лише право користування. Погасивши основну суму кредиту та відсотки, вона стає повноправним власником квартири. Водночас за цією схемою сплачені відсотки за кредит та комісії за його оформлення суттєво підвищують вартість квартири. У ряді випадків окремі категорії громадян неспроможні скористатися кредитом, особливо коли термін погашення незначний. Фактично йдеться про доцільність подовження строків користування кредитом до 30 років: чим триваліший строк погашення кредиту, тим простіше позичальникові його повернути.
З огляду на це зазначимо, що використання адаптованих до реалій України та окремих її регіонів різних схем фінансування придбання або будівництва житла, дасть змогу узагальнити діючу практику, створити законодавчу базу, якою регулюється і стимулюється вирішення житлової проблеми. Від цього виграють не лише окремі громадяни або їх групи, а й населення та економіка України в цілому.
Висновки
Надання кредитів фізичним особам банками набуває широкого характеру. Щоб уникнути помилок, банки повинні діяти відповідно до вимог: кредити видаються тільки в межах наявних ресурсів, що є в розпорядженні банку. Рішення щодо надання кредитів позичальникам, незалежно від їх розмірів, приймається колегіально (правлінням банку, кредитним комітетом, кредитною комісією тощо) і оформляється протоколом.
Жоден із виданих великих кредитів не може перевищувати 25 відсотків капіталу банків, а загальний обсяг наданих кредитів не може перевищувати його восьмикратного розміру.
Кредитування позичальників здійснюється згідно з чинним законодавством України і Положенням Національного банку «При кредитуванням і відповідного внутрішнього Положення.
Основну частину доходів банки одержують від кредитних операцій, у здійсненні яких велику роль відіграє кредитний персонал.
Кредитування позичальників має здійснюватися додержанням комерційним банком економічних нормативів регулювання банківської діяльності та вимог НБУ щодо формування обов'язкових, страхових і резервних фондів. Кредитування здійснюється в межах параметрів, визначених політикою банку, які включають: пріоритетні напрями в кредитуванні; обсяги кредитів та структуру кредитного портфеля; граничні розміри кредиту на одного позичальника; методику оцінки фінансового стану та кредитоспроможності позичальника; рівень процентної ставки тощо.
Банки можуть надавати бланкові кредити (незабезпечені майном та іншими формами), але тільки в межах власних коштів і лише клієнтам зі стійким фінансовим станом та інсайдерам банку в сумі, що не перевищує 50 % номінальної вартості акцій банку, що перебувають в їхній власності.
Для одержання кредиту позичальник звертається до банку із кредитною заявкою, до складу якої входить певний пакет документів. Склад необхідних документів залежить від характеру кредитної операції, і для різних клієнтів він може бути різним.
Кредити надаються на підставі укладеної між банком і позичальником кредитної угоди (договору). До укладання кредитного договору банк повинен ретельно проаналізувати кредитоспроможність позичальника, здійснити експертизу проекту чи господарської операції, що пропонується для кредитування, визначити ступінь ризику для банку та структуру майбутньої позички (сума, строк, процентна ставка тощо).У кредитному договорі передбачаються: мета, сума, строк, порядок, форма видачі і погашення кредиту, форма забезпечення зобов'язань позичальника, процентна ставка, порядок і форма сплати процентів й основного боргу, права, зобов'язання, відповідальність сторін щодо надання і погашення кредитів, перелік відомостей, розрахунків та інших документів, необхідних для кредитування, періодичність їх подання банку, можливість проведення банком перевірок на місці, наявності і стану зберігання заставного майна тощо.
Дуже важливим в кредитній діяльності банку є планування і прогнозування. Важливість прогнозу важко переоцінити, ураховуючи, що саме він є основою для складання перспективних планів кредитної діяльності банку. Добір методу прогнозування залежить від кількох важливих факторів:
• мети та завдань прогнозу;
• ступеня деталізації інформації про кредитну діяльність;
• обсягів прогнозу;
• періоду прогнозу (місяць, квартал, півріччя, рік і т. ін.).
За термінами планування кредитної діяльності розрізняють такі прогнози:
• оперативний (до 6 місяців);
• короткостроковий (на один рік);
• середньостроковий (до 5 років);
• довгостроковий, або перспективний (понад 10 років).
За видом подання прогнозних показників розрізняють такі прогнози:
• точковий, коли прогнозне значення подається у вигляді окремого числового значення прогнозованого параметра;
• інтервальний, коли прогнозне значення подається у вигляді інтервалу, до якого належить значення прогнозованого параметра;
• багатоваріантний, коли прогнозне значення подається у вигляді множини можливих числових значень прогнозованого параметра.