На початковому етапі реформування міжбюджетних взаємовідносин мають бути сформовані фінанси територіальних громад України, створені їх власні фінансові органи. Однак цій роботі має передувати визначення правового статусу територіальних громад, їх оптимальних розмірів та переліку.
Слід подумати над зміною порядку формування обласних та районних бюджетів україни, які також повинні мати власну доходну базу. Зазначу, що сьогодні ці бюджети не мають власної доходної бази і мають формуватися, згідно з Конституцією україни, за рахунок коштів, що передаються з державного бюджету україни, та коштів, що передаються з бюджетів територіальних громад.
Мабуть, чи не однією з найбільш складних проблем, яка має бути розв’язана, є створення системи фінансового вирівнювання в Україні. Під фінансовим вирівнюванням слід розуміти систему заходів, які здійснюються державою з метою збалансування доходів та видатків бюджетів, що дозволить місцевим органам державної влади та органам місцевого самоврядування фінансово забезпечувати покладені на них функції і завдання. Це принципово важливо у зв’язку з тим, що в Україні є так звані “бідні” і “багаті” території. “Багаті” – ті, які мають високі подяткові доходи ,”бідні” – ті, які мають низькі податкові доходи. Тому без відповідного перерозподілу доходів “багатих” територій на користь “бідних” територій неможливим буде забезпечити приблизно однаковий рівень та якість життя громадян в різних регіонах України. У зв’язку з цим постає ще одна проблема, яка терміново має бути розв’язана. Це проблема так званих стандартів, або нормативів бюджетних видатків на душу населення. Незалежно від того, де проживає громадянин України, в селі чи в місті, в Києві чи в Харкові, він має право на приблизно однакові за якістю послуги, що фінансуються державою та органами місцевого самоврядування, наприклад, в освіті, охороні здоров’я, культурі та інших галузях. Така система нормативів і стандартів має бути законодавчо затверджена і заповаджена в життя.
Є ряд інших проблем, без розв’язання яких неможливо становлення фінансів місцевого самоврядування ті їх ефективного функціонування. Це, зокрема, такі проблеми, як вдосконалення діяльності органів місцевого самоврядування на ринках місцевих позик, проблеми запровадження інвестиційних бюджетів, сприяння з боку органів місцевого самоврядування розвитку підпиємницької діяльності в регіонах, містах, селах, селищах ті їншї проблеми.
Становлення фінансів місцевогосамоврядування в Україні неможливе без створення їх надійної правової бази. Необхідно розробити та ухвалити Закон України “Про фінансування місцевого самоврядування”, “Про місцеві податки і збори”, “Про фінансове вирівнювання”, “Про комунальний кредит та комунальні цінні папери”, “Про державні соціальні стандарти” та ряд інших, нові редакції Законів України “Про бюджетну систему України”, “Про місцеве самоврядування в Україні”. Таокж потребують уточнення і ряд статтей Конституції України, що регламентують фінанси місцевого самврядування в Україні.
Зміст Європейської Хартії місцевого самоврядування
Розвиток сильного місцевого самоуправління в Західній Європі був підкріплений прийняттям Європейської Хартії місцевого самоврядування 15 жовтня 1985 року. Станом на 06.05.98 Хартію підписали 34 країни-члени Ради Європи та ратифікували 30 з них. Не підписали цей документ лише Албанія, Андорра, Чехія, Сан-Маріно, Словакія та Швейцарія. Цей документ так визначає концепцію місцевого самоврядування (ст. 3): місцеве самоврядування означає право і реальну можливість органів місцевого самоврядування в межах закону здійснювати регулювання і управління суттєвою часткою державних справ, під власну відповідальність і в інтересах місцевого населення.
Хартія є досить гнучким документом (п. 1 ст. 12 дозволяє дотримуватись лише частини її положень), проте в ній у змістовній лаконічній формі виражені принципи, напрацьовані теоретиками державобудування Європи, відповідно до яких змінюється і ще буде змінено (7 країн ратифікували документ за останні 5 років) законодавство європейських країн у царині місцевого управління і самоврядування. У преамбулі зазначені основні засади прийняття Хартії:
· місцеве самоврядування є однією з головних підвалин будь-якого демократичного режиму;
· право громадян на участь в управлінні державними справами найбільш повно може здійснюватися саме на місцевому рівні;
· існування місцевого самоврядування, наділеного реальними функціями, може забезпечити ефективне і близьке до громадянина управління;
· необхідність існування місцевого самоврядування, яке має створені на демократичній основі керівні органи і широку автономію щодо своїх функцій, шляхи і засоби здійснення цих функцій, а також ресурси, необхідні для їх виконання.
У тексті Хартії зазначаються такі принципи, спрямовані на реалізацію преамбули:
· закріплення принципу місцевого самоврядування в національному законодавстві і, у міру можливості, в конституції (ст. 2);
· здійснення місцевого самоврядування виборними радами або зборами, з підзвітними їм виконавчими органами (ст. 3);
· закріплення основних повноважень і функцій органів місцевого самоврядування в конституції або законі (ст. 4);
· повне право вільно вирішувати будь-яке питання, яке не вилучене із сфери їхньої компетенції і вирішення якого не доручене ніякому іншому органу;
· консультації у процесі планування і прийняття рішень щодо всіх питань, які безпосередньо стосуються місцеве самоврядування (ст. 4);
· зміна кордонів громад тільки після попереднього з'ясування їхньої думки (ст. 5);
· право органів місцевого самоврядування визначати свою структуру (ст. 6);
· незалежність представників (ст. 7);
· оплатність роботи в органах місцевого самоврядування (ст. 7);
· адміністративний нагляд за органами місцевого самоврядування лише згідно з процедурами та у випадках, передбачених конституцією або законом (ст. 8);
· право (в межах національної економічної політики) на свої власні фінансові ресурси, формування частини з них за рахунок власних податків і вільне розпорядження ними в межах своїх повноважень (ст. 9);
· справедливість (обгрунтованість) перерозподілу ресурсів між громадами (ст. 9);
· право органів місцевого самоврядування на свободу асоціації (ст. 10);
· правовий захист місцевого самоврядування (ст. 11).
Таким чином, на самоврядування в Європі поширюється загальна уніфікація законодавства, принаймі, в недалекому майбутньому в усіх країнах буде єдина політика щодо місцевого самоврядування, заснована на принципах Хартії, після чого можна очікувати появу нового міжнародного документа з більш конкретними і жорсткими нормами.
Висновок
Українське законодавство в цілому відповідає світовим стандартам (Хартія ратифікована Верховною Радою 15.07.97). Проте, як справедливо зазначають фахівці, було б доцільним напряму ввести деякі положення Хартії в Коституцію України і передбачити в законодавстві конкретні норми щодо фінансування органів місцевого самоврядування; обмежити компетенцію місцевих державних адміністрацій до контрольних функцій і функцій посередництва у відносинах органів місцевого самоврядування з виконавчою владою та Президентом.
Отже, як видно з викладеної у цій роботі інформації, і поняття, і юридична природа місцевого управління і самоврядування пройшли значний шлях історичного розвитку. З’явившись на зламі XVIII і XIX століть як теорія природних прав громади, місцеве самоврядування увібрало в себе концепції розподілу влад, теорії стримань і противаг, представницької і прямої демократії, витримало перевірку практичним застосуванням різних її видів, допомогла прилучити німецький (та інші) народ до державної діяльності. У XX столітті ця теорія була радикально, проте не дуже вдало реформована соціалістичною та нацистською системами, що відкинули розвиток місцевого самоврядування в цих країнах на багато років назад (особливо в СРСР). Теорія прав громади відроджується наприкінці XX століття вже на основі права людини на участь в державному управлінні; одночасно акцент у змісті діяльності органів місцевого управління і самоврядування переходить зі здійснення державно-владних повноважень на надання послуг членам громади, відбувається позитивна взаємодія в цьому питанні державних органів, комерційних та громадських організацій. Україна, що тільки творить власну систему місцевого управління і самоврядування, має перед собою двохсотлітній досвід європейських країн, і незважаючи на місцеві особливості, було б непогано навчитися на чужих помилках, а не на власних. Мені, зокрема, здаються досить перспективними концепції прямої демократії на місцевому рівні і використання місцевого самоврядування як політичної школи для виховання свідомих громадян з населення України, а також представництво громад в парламенті. Також я на перший план виношу питання фінансування місцевого самоврядування в Україні, бо без належно сформованої, налагодженої та законодавчо підкріпленої фінансової бази усі можливості місцевого самоврядування залишаться на папері. Звичайно, це вже питання законодавців і я бажаю їм обрати єдиний вірний шлях у вирішенні складних проблем українського самоврядування.
[1] Теоретичні основи самоврядування. Юрій Панейко. стор. 17
[2] Теоретичні основи самоврядування стор. 24-25