§ 3. Підзаконні акти як джерела аграрного права
Підзаконні нормативно-правові акти уряду і відомств України мають суттєве значення в регулюванні суспільних відносин аграрного сектора в Україні. Нормативно-правові акти уряду, міністерств і відомств України приймаються як із загальних, так і з окремих питань агропромислового виробництва, економічного і соціального розвитку, соціального забезпечення і соціального страхування, охорони здоров'я працівників сільського господарства.
Укази Президента України регулюють питання загальнодержавного значення, і спрямовані вони на здійснення аграрної політики України, на прискорення приватизаційних процесі^ в агропромисловому комплексі, на прискорення земельної реформи.
Дослідженню цих цілей сприяє Указ Президента України «Про заходи щодо реформування аграрних відносин». Він встановлює правомочності сільськогосподарських товаровиробників стосовно самостійного розпорядження виробленою продукцією, визначає обов'язки міністерств і відомств щодо реформування аграрних відносин.
Прискоренню земельної реформи присвячений Указ «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки». Він передбачає забезпечення всім членам КСП право вільного виходу з цих підприємств та створення на їх основі приватно-орендних підприємств, селянських (фермерських) господарств, господарських товариств, сільськогосподарських кооперативів, інших суб'єктів господарювання, заснованих на приватній власності.
Серед джерел аграрного права важливу роль відіграють нормативні акти уряду, зокрема декрети, постанови, положення, які приймаються з різних питань господарської, фінансової, договірної та іншої діяльності сільськогосподарських підприємств.
Прикладом підзаконних актів, що їх приймає уряд нашої держави, можуть бути Положення про порядок справляння та обліку єдиного (фінансового) податку для сільськогосподарських товаровиробників, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 18 травня 1998 року, Постанова Кабінету Міністрів України від 18 травня 1998 року №699 «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України з питань регулювання орендних відносин».
§ 4. Внутрішньогосподарські локальні акти як джерела аграрного права
Соціально-економічне становище сільськогосподарських підприємств, їх суб'єктивні права і юридичні обов'язки за чинним законодавством обумовлюють можливість самостійно вирішувати питання господарської, фінансової, комерційної та іншої діяльності. У вирішенні цих питань, поряд із організаційно-управлінськими заходами, важливу роль відіграє їх правова регламентація, яка здійснюється на основі внутрішньогосподарських нормативно-правових актів.
З урахуванням порядку набуття юридичної сили ці акти поділяються на:
1) внутрішньогосподарські нормативно-правові акти, що набувають юридичної сили з моменту їх реєстрації у виконкомі місцевої ради;
2) акти, що набувають юридичної сили з моменту їх прийняття найвищими органами самоврядування господарства — загальними зборами сільськогосподарських кооперативів, господарських товариств тощо. До першої групи належить статут сільськогосподарського кооперативу, до другої — правила внутрішнього розпорядку, положення про оплату праці, положення про матеріальну відповідальність члена сільськогосподарського кооперативу за заподіяну господарству шкоду. У своїй сукупності ці акти становлять частину аграрно-правових актів і є джерелами аграрного права. Наведені акти вважаються правовими тому, що приймаються сільськогосподарськими підприємствами на основі аграрно-правових актів, виданих органами державного управління сільським господарством. Вони характеризуються тим, що вміщені в них правила поведінки є загальними на відміну від актів індивідуального призначення, тобто актів конкретного застосування норм аграрного права.
Центральне місце серед локальних джерел аграрного права посідає статут сільськогосподарського кооперативу, який приймається кожним господарством із дотриманням вимог, закріплених у ст. 7 Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію».