Аграрне право України книга (стр. 10 из 149)

5. Роз'яснення, інформаційні листи судових органів — Вищого арбітражного суду, Верховного Суду України — мають важливе значення для належного правозастосування, виготовлення таких за змістом локальних актів, що піддаються прогнозуванню судової перспективи.

6. Самостійним джерелом національного аграрного права слід також вважати міжнародні правила, звичаї, конвенції, до яких приєдналася (та які ратифікувала) Україна. Це, насамперед, Міжнародно-правові правила торгівлі, експорту та імпорту продуктів харчування, устаткування, отрутохімікатів, машин та ін. Таким актом є, наприклад, Нью-Иоркська конвенція 1958 р. про виконання рішень іноземних арбітражів тощо.

§ 2. Конституція України і закони — основа аграрного права

1. Конституція є основоположним законом України, який містить в собі правові норми, що лежать в основі аграрного права і аграрного законодавства. Положення Конституції України визначають права, свободи та обов'язки людини і громадянина, що повною мірою поширюються і на селян як працівників сільського господарства у всіх його формах організації. Конституція визначає, закріплює і гарантує форми і види власності. Через систему правових інститутів і галузей права вона забезпечує здійснення права державної і приватної власності на засоби і продукцію сільськогосподарського виробництва, окреслює основні правомочності колективних і державних сільськогосподарських підприємств і громадян, які займаються сільським господарством.

Конституція України в ст. 36 визначає право громадян України на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод і задоволення політичних, економічних і соціальних, культурних та інших інтересів. На підставі цієї норми права селяни та інші громадяни об'єдналися в колективні сільськогосподарські підприємства, сільськогосподарські кооперативи, спілки селян, акціонерні товариства, агрофірми та Інші форми сільськогосподарського виробництва та підприємництва.

Конституція України визнала землю, її надра, водні та інші природні ресурси об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюються органами державної влади та органами місцевого самоврядування (ст. 13). Встановлені в статті 13 і 14 Конституції земельні правомочності конкретизовано в Земельному кодексі України та земельному, аграрному, цивільному законодавстві.

В Основному Законі (ст. 41) закріплено три форми власності: державна, комунальна і приватна. На підставі цієї правової норми здійснюється право повного господарського відання державними сільськогосподарськими підприємствами.

Безпосереднє відношення до усіх форм організації сільськогосподарського виробництва має ст. 42 Конституції України, в якій йдеться про правоздатність усіх громадян України займатися підприємницькою діяльністю. Це право громадянина тісно пов'язане з реалізацією ст. 36 Конституції України і утворенням цілої системи сільськогосподарських виробничих, сервісних, заготівельних, постачальницьких, переробних підприємств, товариств, фірм та об'єднань.

2. В Україні основним виробником сільськогосподарської продукції є колективні сільськогосподарські підприємства. Україна — єдина держава, що прийняла Закон "Про колективне сільськогосподарське підприємство". Правовими нормами цього Закону визначено правове становище КСГП як виробничо-господарського утворення, що поряд з виробництвом продуктів харчування і сировини для харчової і легкої промисловості виконує неоціниму суспільно-соціальну функцію працевлаштування працездатного населення сіл і селищ та вирішення соціальних проблем селян похилого віку. Цим Законом регулюються відносини права членства в КСГП, відносини власності і паювання майнових фондів, оплата праці членів КСГП, основний режим виробничо-господарської діяльності, право самоврядування, взаємини держави і колективного сільськогосподарського підприємства, регулюються відносини в разі реорганізації або ліквідації КСГП. Згідно зі ст. 6 Закону основними завданнями підприємства є виробництво товарної продукції рослинництва і тваринництва, а також її переробка та інші види діяльності, спрямовані на задоволення інтересів членів підприємства, трудового колективу і населення України в цілому.

З метою розширення виробничо-господарської, сервісної, заготівельної, збутової діяльності громадян, які проживають у сільській місцевості, розвитку підприємництва і забезпечення зайнятості населення в Україні 17 липня 1997 р. прийнято Закон "Про сільськогосподарську кооперацію". Цим Законом окреслено види сільськогосподарських кооперативів, обов'язковість їх державної реєстрації, права та обов'язки членів кооперативу, правовий режим майна і землі, засади самоврядування, господарська правоздатність кооперативу, розподіл доходів, взаємини держави і кооперативу та ін.

В Україні 10 квітня 1992 р. прийнято Закон "Про спожив чу кооперацію". Цей Закон визначає правові, економічні та соціальні основи діяльності споживчої кооперації в Україні. Споживча кооперація становить собою добровільне об'єднання громадян для спільного ведення господарської діяльності з метою поліпшення свого економічного та соціального стану. Вона здійснює торговельну, заготівельну, виробничу та іншу діяльність, сприяє соціальному і культурному розвитку села, народних промислів і ремесел. Членами споживчих товариств є, головним чином, працівники сільського господарства.

У Законі "Про сільськогосподарську кооперацію" міститься норма (ст. 4), згідно з якою дія цього Закону не поширюється на споживчу кооперацію.

Правове становище державних сільськогосподарських підприємств (радгоспів, племінних господарств) визначається Законом "Про підприємства в Україні" від 27 березня 1992 р. Правові норми цього Закону визначають правове становище всіх типів і видів державних підприємств. Ст. 1 цього Закону містить визначення державного підприємства. Підприємство— .основна організаційна ланка народного господарства України, воно є самостійним, господарюючим статутним суб'єктом, має права юридичної особи, провадить свою виробничу діяльність з метою одержання відповідного прибутку (доходу).

На рівні законодавчого акта визначається правове становище селянського (фермерського) господарства. Цим актом є Закон "Про селянське (фермерське) господарство", що прийнятий Верховною Радою України від 20 грудня 1991 р. із змінами і доповненнями, внесеними 22 червня 1993 р. Цей Закон визначає економічні, соціальні і правові основи створення та діяльності селянських (фермерських) господарств в Україні. Закон гарантує права громадян на добровільне створення цих господарств, самостійність їх господарювання, рівність з іншими формами господарювання в агропромисловому комплексі, а працюючих у селянських (фермерських) господарствах — із зайнятими в інших сферах народного господарства.

До джерел аграрного права відноситься ряд законів, безпосередньо спрямованих на ведення сільськогосподарського виробництва та його окремих галузей. Серед цих законів звертає на себе увагу Закон "Про насіння" від 15 грудня 1993 р. Цей Закон містить основні положення, що регулюють виробництво, реалізацію та використання насіння і садивного матеріалу сільськогосподарських, декоративних, лікарських та лісових рослин, на які затверджено державні стандарти і правові відносини між виробниками та споживачами насіння і садивного матеріалу, а також охороняє їх права.

Закон "Про охорону прав на сорти рослин" від 21 квітня 1993 р. регулює відносини, з приводу одержання, використання, захисту, відчуження і припинення дії права на сорти рослин в Україні. Закон "Про карантин рослин", який прийнятий ЗО червня 1993 р. У Законі визначено загальні правові, організаційні та фінансово-економічні основи карантину рослин, діяльність державних органів, підприємств, установ, організацій, посадових осіб та громадян, спрямовану на запобігання завезенню та поширенню відсутніх на території України небезпечних шкідників, хвороб рослин і бур'янів.

Правові норми щодо регулювання суспільних аграрних відносин, пов'язаних з державною реєстрацію, виробництвом, закупівлею, транспортуванням, зберіганням, реалізацією та безпечним для здоров'я людини, навколишнього природного середовища застосуванням пестицидів і агрохімікатів, передбачені в Законі "Про пестициди і агрохімікати", прийнятому 2 березня 1995 р. Цей Закон визначає права і обов'язки підприємств, установ, організацій та громадян, а також повноваження органів державної влади і посадових осіб у даній сфері.

4. Складову частину аграрного законодавства становлять акти про тваринництво в Україні. Зокрема, Верховна Рада України 15 грудня 1993 р. прийняла Закон "Про племінне тваринництво", яким визначено загальні правові, економічні та організаційні основи племінного тваринництва. Ним регламентована діяльність у галузі племінного тваринництва, визначено правове становище суб'єктів і структур племінного тваринництва, встановлено вимоги до племінних ресурсів і основи контролю за їх дотриманням.

5. Ветеринарія та зооінженерія — це важливі елементи аграрного виробництва, діяльність, спрямована на розвиток тваринництва, забезпечення здоров'я тварин, екологічну безпеку продукції тваринництва. Тому Закон "Про ветеринарну медицину" та інші закони про тваринництво, зооінженерію є джерелами аграрного права.