3. В разі незгоди з рішенням комісії по трудових спорах працівник або уповноважений ним орган можуть оскаржити Ті рішення до суду в десятиденний строк з дня вручення їм виписки з протоколу засідання комісії чи його копії. Пропуск вказаного строку не є підставою для відмови у прийнятті заяви. Визнавши причини пропуску поважними, суд може поновити цей строк і розглянути спір по суті. В разі, коли пропущений строк не буде поновлено, заява не розглядається, і залишається в силі рішення КТС.
4. Відповідно до ст. 229 КЗпП України, рішення КТС підлягає виконанню власником або уповноваженим ним органом у триденний строк по закінченні десяти днів, передбачених на їх оскарження, за винятком випадків, передбачених ч. 5 ст. 235 цього Кодексу.
У разі невиконання власником або уповноваженим ним органом рішення КТС у встановлений строк, працівникові видається посвідчення, що має силу виконавчого листа.
На підставі посвідчення, пред'явленого не пізніше тримісячного строку до районного (міського) суду, судовий виконавець виконує рішення комісії по трудових спорах у примусовому порядку.
§ 4. Правові підстави розгляду трудових спорів у районних (міських) судах
1. Чинне законодавство України передбачає два шляхи звернення працівників до районного (народного) суду для захисту своїх порушених трудових прав і законних інтересів.
Перший спосіб застосовується у тих випадках, коли працівник не може звернутись безпосередньо до суду, оскільки чинним законодавством встановлений обов'язковий попередній розгляд трудового спору у комісії по трудових спорах.
Другий спосіб передбачає безпосереднє звернення працівника до районного (міського) суду в разі виникнення трудового спору.
2. Відповідно до ст. 231 КЗпП України, у районних (міських) судах розглядаються трудові спори за заявами:
— працівника чи власника або уповноваженого ним органу, коли вони не згідні з рішенням комісії по трудових спорах підприємства, установи, організації (підрозділу);
— прокурора, якщо він вважає, що рішення комісії по трудових спорах суперечить чинному законодавству.
3. Згідно зі ст. 232 КЗпП України, безпосередньо в районних (міських) судах розглядаються трудові спори за заявами:
— працівників підприємств, установ, організацій, де комісії по трудових спорах не обираються;
— працівників про поновлення на роботі незалежно від підстав припинення трудового договору, зміну дати і формулювання причини звільнення, оплату за час вимушеного прогулу або виконання нижчеооплачуваної роботи;
— керівника підприємства, установи, організації (філіалу, представництва, відділу та іншого відокремленого підрозділу), його заступників, головного бухгалтера підприємства, установи, організації, його заступників з питань звільнення, зміни дати і формулювання причин звільнення, переведення
на іншу роботу, оплати за час вимушеного прогулу і накладення дисциплінарних стягнень; .
- власника або уповноваженого ним органу про відшкодування працівниками матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації;
- працівників у питанні застосування законодавства пропрацю яке відповідно до чинного законодавства попередньо було вирішено власником або уповноваженим ним органом профспілковим органом підприємства, установи, організації в межах наданих їм прав.
4. Безпосередньо в районних (міських) народних судах розглядаються також спори про відмову у прийнятті на роботу:
працівників, запрошених на роботу в порядку переведення з іншого підприємства, установи, організації;
- молодих спеціалістів, які закінчили вищий навчальний заклад і в установленому порядку направлені на роботу на дане підприємство, в установу, організацію;
- вагітних жінок, жінок, які мають дітей віком до трьох років або дитину-інваліда, а одиноких матерів - при наявності дитини віком до чотирнадцяти років;
- виборних працівників після закінчення строку повноважень ;
- працівників, яким надано право поворотного прийняття на роботу;
- інших осіб, з якими власник або уповноважений ним орган відповідно до чинного законодавства зобов'язаний укласти трудовий договір.
§ 5. Вирішення спорів про оплату праці в сільськогосподарських підприємствах
1 Згідно зі ст. 43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Спори про одержання винагороди працівників державних сільськогосподарських підприємств, членів та інших працівників колективних сільськогосподарських підприємств вирішуються у встановленому чинним законодавством порядку комісіями з трудових спорів, а також судами.
Безпосередньо в районних (міських) судах розглядаються трудові спори за заявами:
а) працівників сільськогосподарських підприємств, де комісії з трудових спорів не обираються;
б) працівників підприємств, зазначених у пунктах 2, З ст. 232 КЗпП, про оплату за час вимушеного прогулу або виконання роботи з нижчою оплатою та в деяких інших випадках.
Встановлений чинним трудовим законодавством порядок розгляду спорів не поширюється на спори, що виникають між працівниками та власником підприємства чи уповноваженим ним органом з приводу встановлення нових або зміни існуючих умов праці, не врегульованих законодавством або іншими нормативними положеннями про працю.
2. Спори про одержання винагороди є різновидом спорів про грошові вимоги. Органи, які розглядають спір про оплату праці, мають виходити з того, що згідно з Законами "Про підприємства в Україні", "Про господарські товариства", "Про колективне сільськогосподарське підприємство", "Про селянське (фермерське) господарство", "Про оплату праці" та іншими законодавчими і підзаконними актами форми, системи, розміри і порядок оплати праці членів і працівників сільськогосподарських підприємств визначаються останніми самостійно. Виходячи з цього, предметом спору можуть бути як основна заробітна плата, так і додаткова (в грошовій або натуральній формі), а також вимоги про забезпечення встановленого законодавством мінімального розміру заробітної плати та її індексації.
При вирішенні спорів про одержання винагороди мають бути застосовані прийняті в господарствах локальні правові акти — Статут колективного сільськогосподарського підприємства, Положення (Правила) про оплату праці, трудовий контракт, а також колективний договір у частині визначення конкретних розмірів тарифних ставок і окладів (ст. 96 КЗпП).
3. Відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно вирішує вимоги про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання роботи з нижчою оплатою, але не більш як за один рік.
У постанові Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 р. № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" (зі змінами, внесеними постановами Пленуму від 1 квітня 1994 р. № 4 та від 26 жовтня 1995 р. № 18) роз'яснено, що, поновлюючи на роботі працівника, звільненого без законних підстав чи з порушенням встановленого порядку або незаконно переведеного на іншу роботу, суд виносить рішення про виплату йому заробітної плати чи різниці в заробітній платі на роботі з нижчою оплатою. Якщо ж працівника неможливо поновити на попередній роботі, суд визнає звільнення неправильним і зобов'язує ліквідаційну комісію, а в належних випадках — правонаступника чи вищестоящий у порядку підлеглості орган виплатити йому заробітну плату за час вимушеного прогулу.
4. Оскільки згідно зі ст. 235 КЗпП оплаті підлягає вимушений прогул, вимоги працівника про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку підлягають задоволенню в тому разі й за той період, протягом якого з вини власника або уповноваженого ним органу була затримана видача трудової книжки або ж неправильне формулювання у ній причин звільнення перешкоджало працевлаштуванню.
При присудженні оплати праці за час вимушеного прогулу враховується заробіток за місцем нової роботи (одержана допомога з тимчасової непрацездатності, вихідна допомога, середній заробіток на період працевлаштування, допомога з безробіття), що працівник мав на той час.
У випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу цей заробіток визначається за загальними правилами його обчислення — виходячи із заробітку за два останні календарні місяці роботи.
Для працівників, які пропрацювали на даному підприємстві менше двох місяців, обчислення проводиться з розрахунку середнього заробітку за фактично відпрацьований час. Ііри цьому враховуються також положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р.
5. Відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП у разі розгляду заяви про поновлення на роботі довше одного року не з вини працівника орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. В разі часткової вини працівника оплата вимушеного прогулу за цей період може бути відповідно зменшена судом. У випадку затримки з вини власника або уповноваженого ним органу видачі трудової книжки працівникові теж виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.
При розгляді трудових спорів про грошові вимоги (крім названих вище вимог про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання роботи з нижчою оплатою) орган, який розглядає спір, має право винести рішення про виплату належних сум без обмеження будь-яким строком.