Визначною правомочністю всіх виробників товарної сільськогосподарської продукції є дотримання ними вимоги виробляти і реалізовувати цю продукцію. Саме ці вимоги визначені Законом "Про якість і безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини", прийнятим Верховною Радою України 23 грудня 1997 р. Цим Законом визначено правові засади забезпечення якості і безпеки харчових продуктів і продовольчої сировини для здоров'я населення. Ним регулюються відносини між органами виконавчої влади, виробниками, продавцями, постачальниками і споживачами під час розробки, виробництва, ввезення на митну територію України, закупівлі, постачання, зберігання, транспортування, реалізації, використання, споживання і утилізації харчових продуктів і продовольчої сировини.
Практика виробничо-господарської діяльності суб'єктів підприємництва з часу дії Закону "Про колективне сільсько-господарське підприємство" дає підстави вважати, що стосовно таких підприємств цей Закон не став ефективним засобом правового забезпечення їх діяльності. Його правові норми недостатньо спрямовані на забезпечення прав та інтересів підприємств у їхніх взаєминах щодо матеріально-технічного забезпечення, встановлення економічно обгрунтованих цін на сільськогосподарську продукцію, вироблювану ними, і сільськогосподарську техніку, мінеральні добрива, отрутохімікати та інші предмети постачання, без яких ці суб'єкти підприємництва в сучасних умовах не можуть господарювати.
Цей акт визначає виробничо-господарську самостійність і правоздатність аграрного підприємства на рівні закону, а також, права і обов'язки членів такого підприємства, їхні правові гарантії, принципи самоврядування і повноваження представницьких органів. На рівні спеціальних законодавчих актів встановлено режим власності підприємств, вимоги щодо виробничо-господарських правомочностей підприємств як виробників-підприємців, щодо розподілу доходів, розширення майнових, управлінсько-контрольних, соціальних прав їхніх членів і/чи учасників.
6. Усі учасники аграрного підприємства (всіх форм власності та господарювання) мають справу з використанням землі та інших природних ресурсів. Правовий режим, зокрема землі як головного засобу сільськогосподарського (аграрного) виробництва, права та обов'язки власників і користувачів землі, відповідальність за її раціональне використання, збереження родючості й екологічної чистоти регулюються нормами Земельного кодексу України. Цей законодавчий акт є основним джерелом земельного права. Однак у ньому містяться окремі правові норми, що визначають земельну правоздатність усіх суб'єктів аграрного підприємництва і приватних підсобних господарств. А тому певною мірою Земельний кодекс України є також джерелом аграрного права.
Джерелами саме аграрного права є Водний кодекс України та інші закони, окремі правові норми яких регулюють виробництво (в тому числі відтворення) продукції харчування тваринного, зокрема водного походження, розведення хутрових диких тварин, промислове мисливство тощо.
7. Джерелами аграрного права є закони, норми яких стосуються одночасно аграрних та інших галузей народного господарства. Зокрема, Закон "Про підприємництво", прийнятий Верховною Радою України 7 лютого 1991 р. містить в собі важливий принцип виробничо-господарської діяльності — підприємництво. Цим Законом визначено загальноправові економічні та соціальні засади здійснення підприємницької діяльності (підприємництва) громадянами та юридичними особами на території України, встановлено гарантії свободи підприємництва та його державної підтримки. Цей принцип є настільки загально визначальним, що знайшов своє закріплення в ст. 42 Конституції України. Він також включається до аграрного законодавства.
На всі сфери трудових правовідносин, включаючи ці відносини в сільському господарстві, поширюються норми Закону "Про охорону праці" від 14 жовтня 1992 p., яким визначено основні положення щодо здійснення конституційного права громадян на охорону їх життя і здоров'я в процесі трудової діяльності та регулювання за участю відповідних державних органів відносин між власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлюється єдиний порядок охорони праці в Україні.
Такі ж за своїм суспільним значенням й інші закони.
§ 3. Підзаконні акти
1. Підзаконними актами е нормативні укази Президента України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, накази, положення, інструкції, шо приймаються Міністерством агропромислового комплексу України, Державним комітетом в справах земельних ресурсів, Міністерством охорони здоров'я, іншими відомствами України з питань сільськогосподарського виробництва і підприємництва, виробництва продуктів харчування і продовольства рослинного і тваринного походження та їхньої безпеки для споживачів, а також із питань охорони здоров'я працівників.
Укази Президента України видаються на розвиток чинного законодавства для термінового правового врегулювання питань, що мають загальнодержавне значення. Головним чином укази Президента України спрямовані на: а) здійснення
Національної аграрної програми; б) проведення приватизації майна; в) прискорення земельної реформи.
Цими указами визначаються повноваження окремих міністерств, комітетів та відомств як органів державного управління. Так, Указом Президента від 15 листопада 1997 р. затверджено Положення про Міністерство агропромислового комплексу України. Воно є центральним органом виконавчої влади, який забезпечує проведення в життя державної політики у сфері сільського господарства, садівництва, виноградарства, харчової, переробної та виноробної промисловості, здійснення заходів для гарантування продовольчої безпеки держави.
Зважаючи на актуальність проведення земельної реформи, Президент своїм Указом від 13 травня 1996 р. затвердив Положення про Державний комітет України по земельних ресурсах. Цей комітет є центральним органом державної виконавчої влади, підпорядкованим Кабінету Міністрів України і входить до складу агропромислового комплексу. Держкомзем відповідає за реалізацію державної політики в галузі земельних відносин і проведення земельної реформи.
2. Питанню реалізації земельної реформи присвячено, зокрема, Указ від 10 листопада 1994 р. "Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва", яким установлено, що приватизація земель у колективну і приватну власність є першочерговим невідкладним заходом у здійсненні земельної реформи. Цим указом, зокрема, передбачено: а) передавання землі у власність колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, акціонерних товариств, у тому числі створених на базі державного сільськогосподарського підприємства; б) поділ земель на частки (паї) без виділу їх у натурі на місцевості; в) видання кожному членові колективного сільськогосподарського підприємства сертифіката на право приватної власності на земельну частку (пай). Указом встановлено також, що право на земельну частку (пай) може бути об'єктом купівлі-продажу, дарування, міни, успадкування, застави; власники земельних часток (паїв) мають право на їхній основі створювати асоціації, спілки, господарські товариства тощо.
Кабінет Міністрів своєю постановою від 23 березня 1995 р. затвердив Методику грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів (зі змінами, внесеними постановою від 31 жовтня 1995 p.).
Постановою від 28 грудня 1995 р. "Про звільнення натуральної оплати праці працівників сільськогосподарських підприємств від оподаткування прибутковим податком" врегульовано питання оподаткування натуральної оплати, а постановою від 31 травня 1995 р. "Про додаткові заходи щодо підтримки розвитку особистих підсобних господарств громадян і селянських (фермерських) господарств" встановлено цілий ряд пільг громадянам та фермерам.
3. Серед джерел аграрного права важливе місце посідають нормативно-правові акти уряду, зокрема його декрети, постанови, положення, інструкції, що приймаються з різних питань приватизації, організації виробництва, його матеріально-технічного забезпечення, закупівель тощо.
Так, на виконання Указу Президента України №208 від З квітня 1992 р. Кабінет Міністрів України своєю постановою затвердив заходи щодо виконання Указу Президента України "Про компенсацію грошових втрат сільськогосподарським товаровиробникам і банкам".
У системі аграрних правовідносин виникають такі питання, врегулювання яких потребує прийняття спільних правових актів різними відомствами. У цьому відношенні таким спільним актом і одночасно джерелом аграрного права є наказ Міністерства агропромислового копмлексу України, Міністерства фінансів України, Міністерства економіки України "Про затвердження Порядку поставки концерном "Украгротехсервіс" державним машинно-технологічним станціям, сільськогосподарським товаровиробникам та іншим суб'єктам господарювання усіх форм власності тракторів, сільськогосподарської техніки фірми "Дір енд Компані", запасних частин і технічних рідин та проведення розрахунків за них" від 14 травня 1999 р. № 195/129/65.
4. Відомчі нормативно-правові акти Міністерства сільського господарства і продовольства України та Державного комітету України по земельних ресурсах продовжують займати чільне місце серед джерел аграрного права. Наприклад, у межах своєї компетенції згадане міністерство своїм наказом від 10 жовтня 1995 р. затвердило "Порядок приймання, зберігання, переробки і розрахунків за молочну сировину на давальницьких умовах", визначило порядок оплати робіт наказом від ЗО листопада 1993 р. "Про порядок оплати робіт, що виконуються проектно-розвідувальними станціями хімізації сільського господарства", а Державний комітет по земельних ресурсах своїм наказом від 15 березня 1995 р. затвердив "Тимчасовий порядок проведення робіт з видачі державних актів колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших сільськогосподарських підприємств, на право колективної власності на землю".