Промислові, транспортні, будівельні та інші підприємства, колективні сільськогосподарські підприємства, радгоспи, кооперативи і господарські товариства, незалежно від відомчої підпорядкованості та форм власності відраховують кошти на шляхові роботи у відсотковому відношенні до обсягу виробництва (виконаних робіт чи наданих послуг) з віднесенням нарахованих і сплачених сум на витрати виробництва.
Відповідно до чинного законодавства України, функції розпорядника цільових державних централізованих капіталовкладень у соціальну сферу села покладаються на органи місцевого і регіонального самоврядування і місцеву державну адміністрацію, які несуть однакову відповідальність з іншими учасниками інвестиційного процесу за цільове й ефективне їх використання.
§ 6. Правове забезпечення культурно-побутового та спортивно-оздоровчого обслуговування жителів села
1. Відродження українського села нині потребує не лише будівництва житла і шляхів сполучення, а й створення для селян комплексу необхідних культурно-побутових та спортивно-оздоровчих та інших суттєво важливих умов.
Чинне законодавство України передбачає різні способи і джерела спорудження палаців культури, клубів, шкіл, бібліотек, комунально-побутових комбінатів, будинків відпочинку, профілакторіїв, лікарень тощо. При цьому треба мати на увазі, що в теперішніх умовах центр ваги у вирішенні питань культурно-побутового, спортивно-оздоровчого та іншого соціального призначення переноситься на місцеві ради як органи територіального самоврядування. Зумовлено це тим, що в умовах панування адміністративно-командних методів управління колгоспно-радгоспною системою господарювання, основні обов'язки щодо забезпечення сільських жителів культурно-побутовими, спортивно-оздоровчими та іншими закладами покладались на самі колгоспи і радгоспи. Якщо врахувати, що у той час переважна більшість господарств були збитковими і перебували на дотації у держави, то стає зрозумілим, чому українські села перебували у стані занепаду.
2. Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України "Про пріоритетність соціального розвитку села і АПК у народному господарстві", будівництво об'єктів освіти, охорони здоров'я, культури і спорту, служби побуту, благоустрій територій здійснюється за рахунок державного і місцевого бюджетів. Спорудження названих у законі об'єктів може здійснюватись як підрядним, так і господарським способами. Однак це не означає, що господарства, маючи власні кошти, не можуть здійснювати аналогічну діяльність. Так, наприклад, колективні сільськогосподарські підприємства можуть споруджувати й обладнувати клуби, будинки культури, бібліотеки та інші культурно-освітні заклади, санаторії-профілакторії, будинки відпочинку, дитячі ясла і садки, будинки для людей похилого віку та інвалідів, спортивні споруди, сприяти розвиткові культури і спорту. Аналогічні правомочності у розглядуваній сфері мають інші сільськогосподарські підприємства, в т. ч. й державні сільськогосподарські підприємства АПК. З цією метою колективні сільськогосподарські підприємства та інші товаровиробники вправі на договірних засадах об'єднувати кошти з місцевими радами народних депутатів, або самостійно фінансувати роботи по спорудженню об'єктів культурно-побутового та спортивно-оздоровчого призначення. Споруджені сільськогосподарськими товаровиробниками об'єкти культурно-побутового призначення та спортивно-оздоровчого характеру, збудовані за рахунок власних коштів колективних сільськогосподарських підприємств та інших товаровиробників належать останнім на праві власності, якщо інше не передбачене законом чи договором.
Витрати, пов'язані з утриманням і обслуговуванням власних об'єктів соціально-культурного призначення, відносяться на витрати виробництва. Відповідно до п. 3.1.2 ст. З Закону України від 28 грудня 1994 року "Про оподаткування прибутку підприємств", балансовий прибуток зменшується на суму витрат на утримання об'єктів соціально-культурного призначення, які перебувають на балансі підприємств.
Згідно з п. 10 Правил застосування Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", затверджених постановою Верховної Ради України від 27 червня 1995 року, до об'єктів соціально-культурного призначення належать об'єкти охорони здоров'я, будинки-інтернати для престарілих та інвалідів, дитячі дошкільні заклади, табори відпочинку та оздоровлення дітей, об'єкти культури і аматорського спорту, заклади освіти, які перебувають на балансі підприємств. Пунктом 3 зазначеної постанови також встановлено, що до передачі об'єктів житлового фонду, які перебувають на балансі підприємств, місцевим радам народних депутатів вони належать до об'єктів соціально-культурного призначення і з метою оподаткування балансовий прибуток зменшується на суму витрат по їх утриманню відповідно до ст. З Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".
В умовах проведення приватизації майна державних сільськогосподарських підприємств доля об'єктів соціально-культурного та побутового призначення, які відносяться до загальнодержавної і комунальної власності, визначається на законодавчому рівні. Відповідно до Закону України "Про особливості приватизації в агропромисловому комплексі" від 5 жовтня 1995 р., названі об'єкти за згодою підприємств передаються на баланс органів місцевого самоврядування. Порядок такої передачі визначається Кабінетом Міністрів України. Так, наприклад, стосовно відомчого житла 6 листопада 1995 р. Кабінет Міністрів України постановою № 891 затвердив Положення про порядок передачі в комунальну власність загальнодержавного житлового фонду, що перебував у повному господарському віданні або в оперативному управлінні підприємств, установ та організацій. Положення визначає правові підстави та процедуру передачі у комунальну власність загальнодержавного житлового фонду в разі банкрутства, зміни форми власності або ліквідації підприємств, установ та організацій. Передача в комунальну власність відомчого житлового фонду в інших випадках здійснюється в такому ж порядку з дотриманням вимог абз. першого п. 4 ст. 33 Закону України "Про підприємства в Україні". Відомчий житловий фонд передається у власність відповідних міст, селищ і сіл безоплатно.
3. Крім названих способів і форм забезпечення сільського населення об'єктами культурно-побутового чи спортивно-оздоровчого призначення необхідно назвати також і участь реалізації цих заходів підприємств промисловості та інших галузей народного господарства, що безпосередньо не пов'язаній з сільськогосподарським та агропромисловим виробництвом.З метою залучення таких підприємств до участі в розвитку соціальної сфери села чинне законодавство закріплює відповідні ні економічні стимули. Зокрема, відповідно до ст. 7 Закону України "Про пріоритетність соціального розвиту села та АПК у народному господарстві", непрофільні підприємства, що виконують державне замовлення на проектування та виготовлення машин, обладнання і запасних частин для агропромислового комплексу, включаючи об'єкти соціальної культурного призначення, забезпечуються матеріалами централізовано. Одержані за рахунок цього доходи не оподатковуються.
Доходи будівельних, монтажних, проектних та інших підприємств і організацій, одержані в результаті спорудження в сільській місцевості житла, об'єктів побуту, культури, торгівлі, охорони здоров'я, фізкультури і спорту, освіти, зв'язку, шляхів, енергетичних, газових і водороздільних систем, тваринницьких приміщень, інженерно-технічних комплексів машинно-тракторного парку та інших об'єктів, які впливають, на поліпшення соціального становища села, не оподатковуються. Не оподатковується частина доходу підприємств, організацій, що витрачається на розвиток та утримання соціальної сфери села, об'єктів торгівлі і побутового обслуговування, фізичної культури і спорту в сільській місцевості.
4. Пріоритетність соціального розвитку села включає також надання сільським жителям і працівникам сільськогосподарських підприємств переваг щодо водо- електропостачання, телефонізації та зв'язку, забезпечення рівних з містом умов постачання промисловими і продовольчими товарами, медичного, культурного, побутового, транспортного та інших видів обслуговування. Законодавством України передбачаються пільги щодо плати за електроенергію. Зокрема, сільські жителі та працівники агропромислового комплексу, які проживають у селищах міського типу, використовують електроенергію за пільговими тарифами. Кількість електроенергії,
яка оплачується за пільговими тарифами, встановлюються Урядом. Відповідно до ст. 12 Закону України "Про пріоритетність соціального розвитку села та АПК", вказані пільги поширюються також на пенсіонерів, які перед виходом на пенсію працювали в сільськогосподарському виробництві та соціальній сфері села не менше 15 років і мають особовий рахунок на використання житла, а також працівників селянських (фермерських) господарств, радгоспів, колективних та інших сільськогосподарських підприємств, які проживають у містах обласного і районного підпорядкування.
Відпуск електроенергії зазначеним споживачам за пільговими тарифами здійснюють підприємства Міністерства енергетики і електрифікації України, а також всі підприємства, що виробляють і передають електроенергію, незалежно від їх відомчого підпорядкування, зокрема підприємства, не підключені до електричних ліній електропередач цього міністерства. Порядок підключення споживачів до електричних мереж елекгроопалювальних приладів підвищеної потужності визначається Міненерго України.
Чинне законодавство України передбачає відповідальність підприємств Міненерго України за неналежне забезпечення споживачів електроенергією. Збитки, завдані сільським споживачам позаплановим чи аварійним відключенням електроенергії, компенсуються у півторакратному розмірі за рахунок винних у цьому підприємств і організацій Міністерства енергетики і електрифікації України.