5. Правове регулювання відносин, які виникають при забезпеченні сільського населення і товаровиробників телефонним зв'язком, регулюються Законом України "Про пріоритетність соціального розвитку села та АПК у народному господарстві", а також Правилами користування міською і сільською телефонною мережею в Україні. Сільськогосподарські підприємства й організації можуть брати участь у телефонізації населених пунктів та господарств. Роботи по будівництву лінійних та стаціонарних споруд внутрішньовиробничого телефонного зв'язку в колективних та інших сільськогосподарських підприємствах за рахунок їх власних коштів виконуються силами будівельно-монтажних організацій Міністерства зв'язку України. Сільськогосподарські товаровиробники вправі об'єднувати капітальні вкладення на будівництво загальних об'єктів телефонного зв'язку. При цьому розмір пайової участі визначається проектною організацією
пропорційно до потреб господарств — пайовиків у послугах телефонного зв'язку.
6. Відповідно до ч. З ст.13 Закону України "Про пріоритетність соціального розвитку села і АПК у народному господарстві", обгрунтована потреба сільських жителів у паливі забезпечується у повному обсязі. Порядок забезпечення паливом сільських жителів і сільськогосподарських товаровиробників визначається на загальнодержавному та місцевому рівні через визначення потреб населення і сільськогосподарських підприємств у паливі та встановлення компенсацій громадянам для придбання палива. Відповідальність за забезпечення паливом сільського населення несуть обласні та районні державні адміністрації, а також органи місцевого самоврядування. Облік громадян для забезпечення твердим паливом здійснюється за місцем постійного проживання органами місцевого самоврядування.
7. Взаємовідносини щодо забезпечення сільських населених пунктів та сільськогосподарських товаровиробників газом регулюються чинними законодавчими та підзаконними актами. Подача і приймання газу здійснюється на підставі договорів, що укладаються щорічно між газопостачальними організаціями, постачальниками і споживачами — підприємствами сільського господарства, які одержують газ безпосередньо від газозабезпечувальної організації чи постачальника, між газозабезпечувальними організаціями і газозбутовими організаціями, що експлуатують газове господарство у містах, селищах міського типу і сільських населених пунктах. У названих договорах, крім інших умов, визначаються також підстави і види майнової відповідальності за порушення зобов'язань.
8. Закон, України "Про пріоритетність соціального розвитку села і АПК" (ст. 13) закріплює переваги щодо забезпечення жителів села товарами масового вжитку, автотранспортом і будівельними матеріалами. Зокрема, товари масового споживання для села і міста реалізуються за єдиними цінами. Забезпечення ними пенсіонерів, ветеранів та інвалідів, вдів, дітей-сиріт та багатодітних сімей здійснюється за однаковими для міста і села нормативами. Сільським жителям, які працюють в агропромисловому комплексі та соціальній сфері села, виділяється половина державних ринкових лімітів на автотранспорт і 90 відсотків — на будівельні матеріали. При цьому їм гарантується першочерговий продаж сільськогосподарської техніки, інвентаря та інших товарів.
Частина третя
Аграрні
господарчо-підприємницькі правовідносини
РозділXXIV
СУБ'ЄКТИ ГОСПОДАРЧО-ПІДПРИЄМНИЦЬКИХ ПРАВОВІДНОСИН
§ 1. Характеристика аграрних господарчо-підприємницьких правовідносин
Виробництво товарної сільськогосподарської продукції являє собою передумову виникнення і економічну основу функціонування ринкових економічних відносин між учасниками цього виробництва. У сільському господарстві України такими учасниками є колективні і державні сільськогосподарські підприємства, орендарі сільськогосподарських земельних угідь, селянські (фермерські) господарства, особисті (власні) підсобні домашні господарства громадян. Виробництво сільськогосподарської продукції як товару є першорядним завданням і метою виробничо-господарської діяльності (окрім власників особистих підсобних господарств). Останні займаються виробництвом сільськогосподарської продукції, головним чином, для задоволення своїх власних потреб у цій продукції. Вони беруть участь у ринкових товарно-грошових відносинах шляхом реалізації лишків цієї продукції заготівельним організаціям споживчої кооперації і на місцевому ринку.
Модель (структуру) ринкових аграрно-економічних взаємин, що виникають у процесі виробництва сільськогосподарської продукції та її реалізації, доцільно визначати, поклавши в основу економічне та правове становище її виробників. Для цього необхідно проаналізувати і синтезувати їхні виробничо-господарські, фінансові та господарсько-договірні відносини.
В умовах функціонування аграрного сектора України основними виробниками сільськогосподарської продукції є колективні та державні сільськогосподарські підприємства.
Ринкові економічні відносини є лише частиною тих складних виробничо-господарських відносин, у які доводиться вступати виробникам сільськогосподарської продукції. Виробництво останньої — це предмет ринкових економічних відносин, які за своїм економічним характером та змістом є товарно-грошовими. Користуючись відомою формулою Т-Г-Т (товар—гроші—товар) можна стверджувати, що ринкові економічні відносини — це відносини між товаром до грошей і між грішми до товару.
Метод виробничо-господарської діяльності виробників сільськогосподарської продукції є одержання прибутку, на що й спрямована їх підприємницька діяльність. Згідно із ст. 1 закону "Про підприємництво" остання здійснюється шляхом виробництва продукції, надання послуг, виконання робіт. Кожному з даних видів підприємницької діяльності властиві свої види, форми, засоби участі у ринкових економічних відносинах.
Виробники сільськогосподарської продукції займаються підприємницькою діяльністю і за потребою користуються послугами підприємств (організацій), що спеціально утворені для їхнього обслуговування (ремонтно-технічні підприємства, міжгосподарські підрядно-будівельні організації, агрохімічні підприємства). У зазначених випадках існуючі між ними підприємницько-економічні відносини є товарно-грошовим і, у свою чергу, юридичне оформляються шляхом укладання договорів. Без одержання таких послуг виробник сільськогосподарської продукції не зміг би здійснювати свою власну виробничо-господарську діяльність.
Самостійний вид ринкових економічних відносин і підприємницької діяльності становить сфера матеріально-технічного забезпечення сільськогосподарського виробництва. Саме завдяки цим відомствам забезпечується матеріально-технічне постачання колективних і державних сільськогосподарських підприємств тракторами, комбайнами, іншою технікою, мінеральними добривами, отрутохімікатами, пальним і мастильними матеріалами, насінням зернових, олійних та інших культур, племінною худобою, електроенергією тощо.
Сучасні форми матеріально-технічного забезпечення сільськогосподарського виробництва е різновидом ринкових економічних відносин і, у свою чергу, мають властивий кожному з них договірний засіб регулювання цих відносин. Крім того, їм притаманні відповідні предмет діяльності, характер підприємництва, своєрідність цінових і розрахункових компонентів.
Специфічну передумову і своєрідну сферу ринкових економічних відносин за участю виробників сільськогосподарської продукції являє їхня фінансово-кредитна діяльність. Це, по-перше, внутрішньогосподарське фінансове забезпечення діяльності виробників у вигляді наявних власних фінансових ресурсів, заборгованості по кредитах, потреби в кредитах для здійснення товарного виробництва. По-друге, в умовах впровадження і функціонування ринкових економічних відносин гроші самі стають товаром, а їхній господар (банк) — учасником цих відносин. По-третє, в умовах впровадження ринкових економічних відносин істотно змінились функції кредитора. Зараз він як суб'єкт підприємницької діяльності прагне мати від неї свій власний прибуток, а не тільки контролювати стан виробничо-господарської й фінансово-кредитної діяльності виробників, яким надано кредити. Змінилась сама сутність. Здійснюваний кредиторами контроль у першу чергу спрямований на захист своїх власних інтересів. Для недержавних банків держава є лише однією із сторін їхніх кредитних правовідносин.
2. Виробники сільськогосподарської продукції стають учасниками власне ринкових економічних відносин лише на стадії реалізації виготовленої ними продукції або на стадії придбання необхідної для них продукції інших виробників.
Специфіка конкретних ринково-економічних взаємин виявляється в результаті аналізу зовнішніх економічних-зв'язків кожного окремого виробника.
Предметом цих відносин є товарна частина цієї продукції та матеріальна вигода (гроші, одержані від її реалізації). В цьому випадку виникають відносини Т-Г (товар—гроші). Вони, у свою чергу, предмет відповідного правового регулювання.
Під час придбання виробником сільськогосподарської продукції необхідних йому матеріально-технічних засобів створюються відносини Г-Т (гроші—товар), що також є ринково-економічними і юридичне регульованими, властивими для них аграрними договірними зобов'язаннями.