Смекни!
smekni.com

Аграрне право України книга (стр. 111 из 149)

5. Правове регулювання відносин, які виникають при за­безпеченні сільського населення і товаровиробників телефон­ним зв'язком, регулюються Законом України "Про пріори­тетність соціального розвитку села та АПК у народному гос­подарстві", а також Правилами користування міською і сільською телефонною мережею в Україні. Сільськогосподар­ські підприємства й організації можуть брати участь у телефо­нізації населених пунктів та господарств. Роботи по будів­ництву лінійних та стаціонарних споруд внутрішньовиробни­чого телефонного зв'язку в колективних та інших сільсько­господарських підприємствах за рахунок їх власних коштів виконуються силами будівельно-монтажних організацій Мі­ністерства зв'язку України. Сільськогосподарські товарови­робники вправі об'єднувати капітальні вкладення на будів­ництво загальних об'єктів телефонного зв'язку. При цьому розмір пайової участі визначається проектною організацією

пропорційно до потреб господарств — пайовиків у послугах телефонного зв'язку.

6. Відповідно до ч. З ст.13 Закону України "Про пріоритет­ність соціального розвитку села і АПК у народному господар­стві", обгрунтована потреба сільських жителів у паливі забез­печується у повному обсязі. Порядок забезпечення паливом сільських жителів і сільськогосподарських товаровиробників визначається на загальнодержавному та місцевому рівні через визначення потреб населення і сільськогосподарських підприємств у паливі та встановлення компенсацій громадянам для придбання палива. Відповідальність за забезпечення па­ливом сільського населення несуть обласні та районні дер­жавні адміністрації, а також органи місцевого самоврядуван­ня. Облік громадян для забезпечення твердим паливом здій­снюється за місцем постійного проживання органами місце­вого самоврядування.

7. Взаємовідносини щодо забезпечення сільських населе­них пунктів та сільськогосподарських товаровиробників га­зом регулюються чинними законодавчими та підзаконними актами. Подача і приймання газу здійснюється на підставі до­говорів, що укладаються щорічно між газопостачальними організаціями, постачальниками і споживачами — підприєм­ствами сільського господарства, які одержують газ безпосе­редньо від газозабезпечувальної організації чи постачальника, між газозабезпечувальними організаціями і газозбутовими ор­ганізаціями, що експлуатують газове господарство у містах, селищах міського типу і сільських населених пунктах. У назва­них договорах, крім інших умов, визначаються також підстави і види майнової відповідальності за порушення зобов'язань.

8. Закон, України "Про пріоритетність соціального роз­витку села і АПК" (ст. 13) закріплює переваги щодо забезпе­чення жителів села товарами масового вжитку, автотранспор­том і будівельними матеріалами. Зокрема, товари масового споживання для села і міста реалізуються за єдиними цінами. Забезпечення ними пенсіонерів, ветеранів та інвалідів, вдів, дітей-сиріт та багатодітних сімей здійснюється за однаковими для міста і села нормативами. Сільським жителям, які працю­ють в агропромисловому комплексі та соціальній сфері села, виділяється половина державних ринкових лімітів на авто­транспорт і 90 відсотків — на будівельні матеріали. При цьому їм гарантується першочерговий продаж сільськогосподар­ської техніки, інвентаря та інших товарів.

Частина третя

Аграрні

господарчо-підприємницькі правовідносини

РозділXXIV

СУБ'ЄКТИ ГОСПОДАРЧО-ПІДПРИЄМНИЦЬКИХ ПРАВОВІДНОСИН

§ 1. Характеристика аграрних господарчо-підприємницьких правовідносин

Виробництво товарної сільськогосподарської продукції являє собою передумову виникнення і економічну основу функціонування ринкових економічних відносин між учасни­ками цього виробництва. У сільському господарстві України такими учасниками є колективні і державні сільськогоспо­дарські підприємства, орендарі сільськогосподарських зе­мельних угідь, селянські (фермерські) господарства, особисті (власні) підсобні домашні господарства громадян. Виробни­цтво сільськогосподарської продукції як товару є першоряд­ним завданням і метою виробничо-господарської діяльності (окрім власників особистих підсобних господарств). Останні займаються виробництвом сільськогосподарської продукції, головним чином, для задоволення своїх власних потреб у цій продукції. Вони беруть участь у ринкових товарно-грошових відносинах шляхом реалізації лишків цієї продукції заготі­вельним організаціям споживчої кооперації і на місцевому ринку.

Модель (структуру) ринкових аграрно-економічних вза­ємин, що виникають у процесі виробництва сільськогоспо­дарської продукції та її реалізації, доцільно визначати, по­клавши в основу економічне та правове становище її вироб­ників. Для цього необхідно проаналізувати і синтезувати їхні виробничо-господарські, фінансові та господарсько-договірні відносини.

В умовах функціонування аграрного сектора України основ­ними виробниками сільськогосподарської продукції є колек­тивні та державні сільськогосподарські підприємства.

Ринкові економічні відносини є лише частиною тих складних виробничо-господарських відносин, у які доводить­ся вступати виробникам сільськогосподарської продукції. Виробництво останньої — це предмет ринкових економічних відносин, які за своїм економічним характером та змістом є товарно-грошовими. Користуючись відомою формулою Т-Г-Т (товар—гроші—товар) можна стверджувати, що ринко­ві економічні відносини — це відносини між товаром до гро­шей і між грішми до товару.

Метод виробничо-господарської діяльності виробників сільськогосподарської продукції є одержання прибутку, на що й спрямована їх підприємницька діяльність. Згідно із ст. 1 закону "Про підприємництво" остання здійснюється шляхом виробництва продукції, надання послуг, виконання робіт. Кожному з даних видів підприємницької діяльності властиві свої види, форми, засоби участі у ринкових економічних від­носинах.

Виробники сільськогосподарської продукції займаються підприємницькою діяльністю і за потребою користуються по­слугами підприємств (організацій), що спеціально утворені для їхнього обслуговування (ремонтно-технічні підприєм­ства, міжгосподарські підрядно-будівельні організації, агрохі­мічні підприємства). У зазначених випадках існуючі між ни­ми підприємницько-економічні відносини є товарно-грошо­вим і, у свою чергу, юридичне оформляються шляхом укла­дання договорів. Без одержання таких послуг виробник сільськогосподарської продукції не зміг би здійснювати свою власну виробничо-господарську діяльність.

Самостійний вид ринкових економічних відносин і під­приємницької діяльності становить сфера матеріально-тех­нічного забезпечення сільськогосподарського виробництва. Саме завдяки цим відомствам забезпечується матеріально-технічне постачання колективних і державних сільськогоспо­дарських підприємств тракторами, комбайнами, іншою техні­кою, мінеральними добривами, отрутохімікатами, пальним і мастильними матеріалами, насінням зернових, олійних та ін­ших культур, племінною худобою, електроенергією тощо.

Сучасні форми матеріально-технічного забезпечення сіль­ськогосподарського виробництва е різновидом ринкових еко­номічних відносин і, у свою чергу, мають властивий кожному з них договірний засіб регулювання цих відносин. Крім того, їм притаманні відповідні предмет діяльності, характер під­приємництва, своєрідність цінових і розрахункових компо­нентів.

Специфічну передумову і своєрідну сферу ринкових еко­номічних відносин за участю виробників сільськогосподар­ської продукції являє їхня фінансово-кредитна діяльність. Це, по-перше, внутрішньогосподарське фінансове забезпе­чення діяльності виробників у вигляді наявних власних фі­нансових ресурсів, заборгованості по кредитах, потреби в кредитах для здійснення товарного виробництва. По-друге, в умовах впровадження і функціонування ринкових економіч­них відносин гроші самі стають товаром, а їхній господар (банк) — учасником цих відносин. По-третє, в умовах впро­вадження ринкових економічних відносин істотно змінились функції кредитора. Зараз він як суб'єкт підприємницької ді­яльності прагне мати від неї свій власний прибуток, а не тіль­ки контролювати стан виробничо-господарської й фінансо­во-кредитної діяльності виробників, яким надано кредити. Змінилась сама сутність. Здійснюваний кредиторами конт­роль у першу чергу спрямований на захист своїх власних ін­тересів. Для недержавних банків держава є лише однією із сторін їхніх кредитних правовідносин.

2. Виробники сільськогосподарської продукції стають учасниками власне ринкових економічних відносин лише на стадії реалізації виготовленої ними продукції або на стадії придбання необхідної для них продукції інших виробників.

Специфіка конкретних ринково-економічних взаємин ви­являється в результаті аналізу зовнішніх економічних-зв'язків кожного окремого виробника.

Предметом цих відносин є товарна частина цієї продукції та матеріальна вигода (гроші, одержані від її реалізації). В цьому випадку виникають відносини Т-Г (товар—гроші). Вони, у свою чергу, предмет відповідного правового регу­лювання.

Під час придбання виробником сільськогосподарської продукції необхідних йому матеріально-технічних засобів створюються відносини Г-Т (гроші—товар), що також є рин­ково-економічними і юридичне регульованими, властивими для них аграрними договірними зобов'язаннями.