Розвиток суспільного виробництва в цілому і аграрного виробництва зокрема, привів до розширення кола виробників і споживачів сільськогосподарської продукції та до появи посередника більш досконалого і організаційно ефективнішого регулювання процесу суспільного обміну, функціонування посередника в системі ринкових економічних взаємин викликало потребу у його правовій персоніфікації як учасника правовідносин процесу обміну.
Грошова і натуральна форми розрахунків за сільськогосподарську продукцію з її виробниками є своєрідною особливістю ринкових товарно-грошових відносин.
Колективні та державні сільськогосподарські підприємства, селянські (фермерські), орендні господарства виробляють ще й таку продукцію, на яку державні замовлення не передбачаються. В результаті цього її виробники як суб'єкти права власності (а радгоспи як суб'єкти права повного господарського відання) користуються правом реалізувати цю продукцію за допомогою інших правових засобів. Економічні відносини, що при цьому виникають, за своїм економічним правовим змістом також є ринковими товарно-грошовими відносинами.
Предметом ринкових відносин є продукція допоміжних галузей сільського господарства, товарна продукція підсобних виробництв та місцевих промислів, продукція заводів, цехів по виробництву консервів, вина, м'ясо-молочної продукції, борошна, олії, меду тощо.
У процесі закупівель є загальнопоширеним обмеження прав виробників сільськогосподарської продукції з боку заготівельних організацій і переробних підприємств. У першу чергу воно виявляється через навмисне виправлені показники якості сільськогосподарської продукції (завищення кислотності, цукристості буряків, даних про вгодованість худоби, зменшення жирності молока, вологості зернових культур та ін.). Така практика призводить до утворення на складах заготівельних організацій лишків продукції, а на переробних підприємствах створюються можливості для одержання необлікованої продукції реалізації її різними неправомірними способами та одержання додаткових прибутків за рахунок виробників сільськогосродарської сировини.
3. Існуючі економічні й правові обмеження виробників за умов реалізації сільськогосподарської продукції шляхом виконання державних замовлень і договорів контрактації примушують розвивати допоміжні галузі сільськогосподарського виробництва і повніше використовувати можливості вільних ринкових економічних взаємин. Виникає потреба в удосконаленні організаційно-правових форм розширення допоміжних галузей і підсобних виробництв, в пошуку нових засобів підприємництва та нових джерел прибутків з метою економічного зміцнення кожного господарства.
Впровадження ринкових аграрно-економічних відносин буде результативним лише за умови повної господарської самостійності виробника при визначеній спеціалізації його підприємницької діяльності, прямій зацікавленості виробляти таку сільськогосподарську продукцію, яка забезпечить одержання найбільшого прибутку.
Успішний розвиток виробничо-господарської діяльності виробників сільськогосподарської продукції прямо залежить від попиту на ринку. Потреби ринку стають визначальним фактором виробничо-господарської діяльності підприємств. Впровадження ринкових економічних відносин вимагатиме від виробника підвищення ефективності виробничих процесів, збільшення кількості вироблюваної продукції, поліпшення її якості та асортименту, вдосконалення системи розподілу одержуваних прибутків. Зумовлена закономірностями ринкових економічних засад еволюція виробництва сприятиме збільшенню товарів, виникненню у споживачів можливості купувати товари з меншими затратами, активізації товарно-грошових відносин у сфері виробництва і збуту товарної сільськогосподарської продукції, а в цілому — подальшому розвитку сільськогосподарського виробництва.
Аграрні ринкові економічні відносини мають своєю економічно-правовою основою здійснювану сільськогосподарським товаровиробником усю свою господарську діяльність. За своєю сутністю вона є своєрідною зовнішньою економіко-правовою діяльністю, характеризується відповідними організаційно-правовими елементами і економіко-правовим змістом господарчо-підприємницьких аграрно-ринкових правовідносин.
4. У процесі реалізації цих правовідносин застосовуються норми аграрного права, цивільного права, земельно-економічного права, адміністративного права, фінансового права, банківського і податкового законодавства у тій їхній частині, що спрямована на забезпечення функціонування аграрних
товаровиробників як юридичних осіб та їхньої безпосередньої участі у ринкових економічних відносинах.
Аграрні ринкові економічні відносини і правовідносини характеризуються рівноцінним, побудованим на одноманітному застосуванні усіх видів (форм) власності і права власності. Для споживача сільськогосподарської продукції харчових продуктів, продуктів рослинного і тваринного походження, в тому числі і для підприємств легкої промисловості, не має значення, яким з існуючих у суспільстві власників (колективно-кооперативне або державне сільськогосподарське підприємство, селянське (фермерське) або селянське приватне підсобне господарство виробило і пропонує йому придбати будь-який вид сільськогосподарської продукції. Такими ж рівноправними в сфері аграрних ринкових економічних правовідносин є система застосовуваного в сільському господарстві організаційно-правового виду обслуговування і способів реалізації сільськогосподарської продукції і сировини.
Теорією права України однозначно визнано те, що предметом самостійної галузі аграрного права є внутрішньогосподарські організаційно-правові, членські, управлінські, майнові, земельні, трудові та соціальні відносини і вся внутрішньогосподарська діяльність сільськогосподарських, підприємств як товаровиробників, підприємств і суспільних утворень, (КСГТ, ВСГК, АСГТ) покликаних задовольняти життєві потреби працівників сільського господарства. Аграрні господар-чо-підприємницькі (зовнішні відносно внутрішньогосподарських) відносини є складовою частиною сільського господарства як галузі народного господарства в цілому. Виходячи із засад нерозривного діалектичного зв'язку і взаємодії, що є характерними для народного господарства в цілому, у такій же взаємозалежності перебувають аграрні господарчо-підприємницькі правовідносини. Специфіка сільськогосподарських виробничих відносин зовні відповідає особливості сільськогосподарських (аграрних) взаємин в системі, в першу чергу, цивільного права, що головним чином проявляється в існуванні таких видів договірних зобов'язань, без застосування яких було б неможливим існування зовнішніх аграрних правовідносин. Саме такі види договірних правовідносин, безперечно цивільно-правових за своєю правовою природою і сутністю, є підстави визнавати аграрно-договірними зобов'язаннями. Решта договорів, сторонами яких можуть бути сільськогосподарські підприємства, подібних рис не мають і розглядаються як цивільно-правові договори. До них, зокрема, правомочно віднести договори оренди земельної ділянки або майна, фінансово-кредитні зобов'язання, включаючи договір лізингу та ін.
За сучасних умов впровадження ринкових економічних засад, застосовуваних при реалізації сільськогосподарської продукції і в тому числі сільськогосподарської сировини для переробної харчової і легкої промисловості, використання товарних торгових бірж та інше обслуговування сільського господарства також можна розглядати як зовнішні аграрні або ж цивільно-правові зобов'язання.
Своєрідною правовою природою і юридичною сутністю характеризуються адміністративно-правові відносини, учасниками яких з одного боку є органи державної влади і державного управління, а з іншого сільськогосподарські підприємства. Аграрно-адміністративними підставно розглядати відносини з права державно-правового регулювання сільського господарства. Саме внаслідок їхніх властивостей охоплювані ними державно-правові норми, в тому числі адміністративно-правові, становлять собою інститут державно-правового регулювання сільського господарства. За своїм місцем в системі права України вони є інститутом аграрного права. Маються на увазі органи, що здійснюють державне управління сільським господарством та державні інспекції, що проводять державний контроль і функціонують для охорони здоров'я громадян, додержання вимог виконання законодавства про ветеринарію, стан карантину рослин, насінництва, застосування отрутохімікатів, імпорт сільськогосподарської продукції та іншої сільськогосподарської сировини. Правовідносини, що при цьому виникають, мають безпосереднє відношення до діяльності сільськогосподарських товаровиробників і на цій підставі розглядаються як адміністративно-правові відносини. Ті ж адміністративні правовідносини з органами держави та її управління стосуються сільськогосподарських підприємств як будь-яких інших державних або громадських організацій і є чисто адміністративними правовідносинами. До діяльності сільськогосподарських підприємств як до суб'єктів аграрного права вони прямих правомочностей не мають.
§ 2. Суб'єкти зовнішніх аграрних правовідносин в агропромисловому комплексі
1. Життєдайну складову народного господарства України становить сільське господарство з його мільйонами гектарів благодатних земель сільськогосподарського призначення, відданими справі землеробства селян-трудівників сільського господарства, підприємств, фермерських і приватних підсобних господарств, що функціонують з властивими їм внутрішньогосподарськими правовідносинами, політичними, економічними, соціальними проблемами. Високій ефективності сільськогосподарського виробництва об'єктивно сприяють при належній допомозі і відповідному цілеспрямованому управлінні з боку держави сучасні форми організації діяльності колективно-кооперативних і державних сільськогосподарських товаровиробників, акціонерних товариств, селянських (фермерських) господарств.