Смекни!
smekni.com

Аграрне право України книга (стр. 112 из 149)

Розвиток суспільного виробництва в цілому і аграрного виробництва зокрема, привів до розширення кола виробників і споживачів сільськогосподарської продукції та до появи по­середника більш досконалого і організаційно ефективнішого регулювання процесу суспільного обміну, функціонування посередника в системі ринкових економічних взаємин викли­кало потребу у його правовій персоніфікації як учасника пра­вовідносин процесу обміну.

Грошова і натуральна форми розрахунків за сільськогоспо­дарську продукцію з її виробниками є своєрідною особливіс­тю ринкових товарно-грошових відносин.

Колективні та державні сільськогосподарські підприєм­ства, селянські (фермерські), орендні господарства виробля­ють ще й таку продукцію, на яку державні замовлення не пе­редбачаються. В результаті цього її виробники як суб'єкти права власності (а радгоспи як суб'єкти права повного госпо­дарського відання) користуються правом реалізувати цю про­дукцію за допомогою інших правових засобів. Економічні відносини, що при цьому виникають, за своїм економічним правовим змістом також є ринковими товарно-грошовими відносинами.

Предметом ринкових відносин є продукція допоміжних галузей сільського господарства, товарна продукція підсобних виробництв та місцевих промислів, продукція заводів, цехів по виробництву консервів, вина, м'ясо-молочної продукції, борошна, олії, меду тощо.

У процесі закупівель є загальнопоширеним обмеження прав виробників сільськогосподарської продукції з боку заго­тівельних організацій і переробних підприємств. У першу чергу воно виявляється через навмисне виправлені показни­ки якості сільськогосподарської продукції (завищення кис­лотності, цукристості буряків, даних про вгодованість худоби, зменшення жирності молока, вологості зернових культур та ін.). Така практика призводить до утворення на складах заго­тівельних організацій лишків продукції, а на переробних під­приємствах створюються можливості для одержання необлікованої продукції реалізації її різними неправомірними спо­собами та одержання додаткових прибутків за рахунок вироб­ників сільськогосродарської сировини.

3. Існуючі економічні й правові обмеження виробників за умов реалізації сільськогосподарської продукції шляхом ви­конання державних замовлень і договорів контрактації при­мушують розвивати допоміжні галузі сільськогосподарського виробництва і повніше використовувати можливості вільних ринкових економічних взаємин. Виникає потреба в удоско­наленні організаційно-правових форм розширення допоміж­них галузей і підсобних виробництв, в пошуку нових засобів підприємництва та нових джерел прибутків з метою еконо­мічного зміцнення кожного господарства.

Впровадження ринкових аграрно-економічних відносин буде результативним лише за умови повної господарської са­мостійності виробника при визначеній спеціалізації його під­приємницької діяльності, прямій зацікавленості виробляти таку сільськогосподарську продукцію, яка забезпечить одер­жання найбільшого прибутку.

Успішний розвиток виробничо-господарської діяльності виробників сільськогосподарської продукції прямо залежить від попиту на ринку. Потреби ринку стають визначальним фактором виробничо-господарської діяльності підприємств. Впровадження ринкових економічних відносин вимагатиме від виробника підвищення ефективності виробничих проце­сів, збільшення кількості вироблюваної продукції, поліпшен­ня її якості та асортименту, вдосконалення системи розподілу одержуваних прибутків. Зумовлена закономірностями ринко­вих економічних засад еволюція виробництва сприятиме збільшенню товарів, виникненню у споживачів можливості купувати товари з меншими затратами, активізації товарно-грошових відносин у сфері виробництва і збуту товарної сільськогосподарської продукції, а в цілому — подальшому розвитку сільськогосподарського виробництва.

Аграрні ринкові економічні відносини мають своєю еко­номічно-правовою основою здійснювану сільськогосподар­ським товаровиробником усю свою господарську діяльність. За своєю сутністю вона є своєрідною зовнішньою економіко-правовою діяльністю, характеризується відповідними органі­заційно-правовими елементами і економіко-правовим зміс­том господарчо-підприємницьких аграрно-ринкових право­відносин.

4. У процесі реалізації цих правовідносин застосовуються норми аграрного права, цивільного права, земельно-еконо­мічного права, адміністративного права, фінансового права, банківського і податкового законодавства у тій їхній частині, що спрямована на забезпечення функціонування аграрних

товаровиробників як юридичних осіб та їхньої безпосередньої участі у ринкових економічних відносинах.

Аграрні ринкові економічні відносини і правовідносини характеризуються рівноцінним, побудованим на одноманіт­ному застосуванні усіх видів (форм) власності і права влас­ності. Для споживача сільськогосподарської продукції харчо­вих продуктів, продуктів рослинного і тваринного походжен­ня, в тому числі і для підприємств легкої промисловості, не має значення, яким з існуючих у суспільстві власників (ко­лективно-кооперативне або державне сільськогосподарське підприємство, селянське (фермерське) або селянське приват­не підсобне господарство виробило і пропонує йому придба­ти будь-який вид сільськогосподарської продукції. Такими ж рівноправними в сфері аграрних ринкових економічних пра­вовідносин є система застосовуваного в сільському господар­стві організаційно-правового виду обслуговування і способів реалізації сільськогосподарської продукції і сировини.

Теорією права України однозначно визнано те, що пред­метом самостійної галузі аграрного права є внутрішньогоспо­дарські організаційно-правові, членські, управлінські, майно­ві, земельні, трудові та соціальні відносини і вся внутрішньо­господарська діяльність сільськогосподарських, підприємств як товаровиробників, підприємств і суспільних утворень, (КСГТ, ВСГК, АСГТ) покликаних задовольняти життєві по­треби працівників сільського господарства. Аграрні господар-чо-підприємницькі (зовнішні відносно внутрішньогосподарських) відносини є складовою частиною сільського господар­ства як галузі народного господарства в цілому. Виходячи із засад нерозривного діалектичного зв'язку і взаємодії, що є ха­рактерними для народного господарства в цілому, у такій же взаємозалежності перебувають аграрні господарчо-підприєм­ницькі правовідносини. Специфіка сільськогосподарських виробничих відносин зовні відповідає особливості сільсько­господарських (аграрних) взаємин в системі, в першу чергу, цивільного права, що головним чином проявляється в існу­ванні таких видів договірних зобов'язань, без застосування яких було б неможливим існування зовнішніх аграрних пра­вовідносин. Саме такі види договірних правовідносин, безпе­речно цивільно-правових за своєю правовою природою і сут­ністю, є підстави визнавати аграрно-договірними зобов'язан­нями. Решта договорів, сторонами яких можуть бути сільськогосподарські підприємства, подібних рис не мають і роз­глядаються як цивільно-правові договори. До них, зокрема, правомочно віднести договори оренди земельної ділянки або майна, фінансово-кредитні зобов'язання, включаючи договір лізингу та ін.

За сучасних умов впровадження ринкових економічних за­сад, застосовуваних при реалізації сільськогосподарської про­дукції і в тому числі сільськогосподарської сировини для пе­реробної харчової і легкої промисловості, використання то­варних торгових бірж та інше обслуговування сільського гос­подарства також можна розглядати як зовнішні аграрні або ж цивільно-правові зобов'язання.

Своєрідною правовою природою і юридичною сутністю характеризуються адміністративно-правові відносини, учас­никами яких з одного боку є органи державної влади і дер­жавного управління, а з іншого сільськогосподарські підпри­ємства. Аграрно-адміністративними підставно розглядати від­носини з права державно-правового регулювання сільського господарства. Саме внаслідок їхніх властивостей охоплювані ними державно-правові норми, в тому числі адміністративно-правові, становлять собою інститут державно-правового регу­лювання сільського господарства. За своїм місцем в системі права України вони є інститутом аграрного права. Маються на увазі органи, що здійснюють державне управління сіль­ським господарством та державні інспекції, що проводять державний контроль і функціонують для охорони здоров'я громадян, додержання вимог виконання законодавства про ветеринарію, стан карантину рослин, насінництва, застосу­вання отрутохімікатів, імпорт сільськогосподарської продук­ції та іншої сільськогосподарської сировини. Правовідноси­ни, що при цьому виникають, мають безпосереднє відношен­ня до діяльності сільськогосподарських товаровиробників і на цій підставі розглядаються як адміністративно-правові відно­сини. Ті ж адміністративні правовідносини з органами держа­ви та її управління стосуються сільськогосподарських підпри­ємств як будь-яких інших державних або громадських органі­зацій і є чисто адміністративними правовідносинами. До ді­яльності сільськогосподарських підприємств як до суб'єктів аграрного права вони прямих правомочностей не мають.

§ 2. Суб'єкти зовнішніх аграрних правовідносин в агропромисловому комплексі

1. Життєдайну складову народного господарства України становить сільське господарство з його мільйонами гектарів благодатних земель сільськогосподарського призначення, відданими справі землеробства селян-трудівників сільського господарства, підприємств, фермерських і приватних підсоб­них господарств, що функціонують з властивими їм внутріш­ньогосподарськими правовідносинами, політичними, еконо­мічними, соціальними проблемами. Високій ефективності сільськогосподарського виробництва об'єктивно сприяють при належній допомозі і відповідному цілеспрямованому уп­равлінні з боку держави сучасні форми організації діяльності колективно-кооперативних і державних сільськогосподар­ських товаровиробників, акціонерних товариств, селянських (фермерських) господарств.