6. За невиконання або неналежне виконання зобов'язань за договором на реалізацію сільськогосподарської продукції та сировини суб'єкти аграрного підприємництва сторони-виробника також несуть відповідальність у повному обсязі. Крім того, сторони в договорах можуть встановлювати й штрафні санкції (наприклад, за несвоєчасне виконання зобов'язань із забезпечення аграрного товаровиробника тарою, пакувальним матеріалом, за порушення графіка вивезення продукції та сировини, продаж продукції та сировини гіршої якості, ніж це передбачено умовами договору, порушення розрахункової дисципліни тощо).
З метою підвищення відповідальності суб'єктів підприємницької діяльності за виконання договірних зобов'язань Указом Президента України "Про заходи щодо нормалізації платіжної дисципліни в народному господарстві України" (п. 4) встановлено, що боржники—підприємства роздрібної торгівлі (незалежно від форм власності) сплачують на користь виробника сільськогосподарської продукції та продовольства суму заборгованості та пеню в розмірі 1,5 відсотка, а також до місцевого бюджету пеню в розмірі 1,5 відсотка від суми платежу за кожен день його банківського прострочення, якщо більший розмір пені не передбачено угодою сторін.
За порушення сторонами умов договору на користування електроенергією майнова відповідальність настає на підставі Правил користування електричною енергією, а не норм цивільного законодавства.
Так, відповідно до цих Правил та договору на користування електричною енергією енергопостачальна організація (райенерго), винна у виникненні перерв в енергопостачанні, сплачує її споживачеві 10-кратну вартість невідпущеної енергії. Треба підкреслити, що Правила не передбачають відшкодування споживачеві заподіяної відключеннями електроенергії навіть прямої шкоди. Виплата символічної 10-кратної вартості невідпущеної енергії, певна річ, не покриває шкоди, заподіяної, особливо взимку, наприклад, відключенням електроенергії в інкубаторах, теплицях тощо.
Майнову відповідальність несуть також суб'єкти аграрного підприємництва і як сторони договору про спільну діяльність.
РозділXXVI
ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ РЕАЛІЗАЦІЇ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОЇ ПРОДУКЦІЇ
§ 1. Правові форми реалізації сільськогосподарської продукції
1. Реалізація сільськогосподарської продукції є одним з нагальних питань, що стоять перед національним сільськогосподарським товаровиробником. Суспільні взаємовідносини між сільськогосподарськими товаровиробниками і державою в особі її органів державного управління, що відають закупівлями хлібопродуктів, завжди були політичне важливими, економічно складними і юридичне істотними особливо для селян-товаровиробників. У кожному історичному проміжку часу вони мали свої характерні властивості, по-різному представляли інтереси учасників цих правовідносин. За роки з часу колективізації сільського господарства до 1958 р. панувала система обов'язкових поставок державі виробленої колгоспами сільськогосподарської продукції. За своєю політико-економічною і правовою сутністю обов'язкові поставки становили адміністративно-податкове позбавлення колгоспів (трудового селянина) своєї власності. Та плата за продукцію, здану в порядку виконання обов'язкових поставок місцевій заготівельній організації Міністерства заготівель СРСР не мала нічого спільного з такою економічною категорією як ціна. Суми, одержувані від держави середньо-економічними колгоспами, поверталися до бюджету у вигляді прибуткового податку. Внаслідок цього обов'язкові поставки по суті були натуральним податком для колгоспів. За своїми розмірами ця плата була нижчою від собівартості сільськогосподарської продукції, що її здавали колгоспи.
У 1958 р. обов'язкові поставки було скасовано і введено систему державних закупівель сільськогосподарської продукції за договорами контрактації. Державно-правове регулювання цих закупівель було покладено на Міністерство заготівель СРСР. Хоч при закупівлях застосовувалась правова форма договорів контрактації, типові (примірні) договори розроблялись Міністерством заготівель в односторонньому порядку. Прикладом можна назвати Положення про порядок укладання і виконання договорів контрактації сільськогосподарської продукції, яке було затверджено Міністерством заготівель 21 грудня 1976 р. У зимовий, наприклад, період колгоспи продавали за договором контрактації м'ясо-молочну продукцію за цінами значно меншими, ніж собівартість цієї продукції. Економічні відносини, що виникали між виробником сільськогосподарської продукції, державою (вона виступала як посередник) і споживачем також не можна було вважати ринковими, хоч і використовувалась при цьому правова форма договорів.
2. В умовах становлення ринкових економічних відносин держава застосовує різні правові форми закупівель сільськогосподарської продукції. При цьому особливою ланкою на ринку сільськогосподарської продукції є хлібозаготівельні підприємства. Нині в нашій країні немає розгалуженої територіальної системи підприємств, які б мали власні елеватори. Це пов'язує нові сільськогосподарські структури народного господарства України з колишньою державною системою хлібозаготівель. Адже ще й досі існує усталена система господарських зв'язків між виробником та, наприклад, елеватором, що складалася протягом багатьох десятиліть.
При використанні невласних елеваторів у кожного сільськогосподарського господарства виникає проблема вибору конкретного підприємства, яке б надало йому послуги по зберіганню виробленої ним продукції. Але при цьому постає проблема — кого обрати: чи того, що є найближче чи того, в кого ціни на послуги є більш привабливими та норми так званої "усушки/утруски" є меншими. На жаль, нині виграє більше територіально-ближнє підприємство, оскільки тут вступає в дію такий фактор як вартість палива, яке необхідно витратити на перевезення виробленої продукції. Всі ці фактори негативно позначаються на ціні виробленої сільськогосподарської продукції та похідної від неї продукції. Також це справляє неабиякий негативний вплив на розвиток конкретного національного сільськогосподарського товаровиробника зокрема та АПК взагалі.
При розгляді питання правосуб'єктності хлібозаготівельних підприємств є важливим розуміння історії їх розвитку та становлення, характеру попередніх аграрне- та адміністративно-правових відносин, оскільки саме через розуміння історії становлення цих правовідносин є можливим їх всебічний аналіз, вдосконалення та шляхи їх подальшого розвитку, адже все це необхідно для забезпечення національної політичної та економічної, а насамперед, продовольчої безпеки України.
3. Правове регулювання державних закупівель сільськогосподарської продукції та продовольства нині набуло значних масштабів. Адже державні закупівлі сільськогосподарської продукції мають на меті згідно зі ст. 1 Закону України "Про поставки продукції для державних потреб" від 22 грудня 1995 р. є розв'язання соціально-економічних проблем, підтримання обороноздатності країни та її безпеки, створення і підтримання на належному рівні державних матеріальних резервів, реалізації державних і міждержавних цільових програм, забезпечення функціонування органів державної влади, що утримуються за рахунок Державного бюджету України.
Особливу увагу держава приділяє закупівлям до державних резервів зернових та олійних культур, адже саме зерно, головним чином пшениця, соняшник, бобові культури та олія є як одними з головних продуктів харчування населення країни, так і одними з головних експортних товарів. Хоча слід зазначити, що експорт цих культур є безсистемним, адже, наприклад, безконтрольний експорт соняшнику в минулі роки призводив до зупинки оліє-жирових підприємств країни та численних зловживань і порушень порядку ведення зовнішньоекономічної діяльності, податкового законодавства тощо. Яскравим прикладом стурбованості держави з цього питання є Указ Президента України "Про заходи щодо регулювання вивезення з України насіння соняшнику" від 8 липня 1998 р.
Також велике значення має можливість фінансування державою виробництва сільськогосподарської продукції, щодо якої було укладено державний контракт. Така можливість була закладена ще в постанові Кабінету Міністрів України "Про державний контракт на сільськогосподарську продукцію, сировину і продовольство на 1994 рік" від 12 листопада 1993 р.
4. Іншим важливим аспектом державного контракту на сільськогосподарську продукцію є регулювання закупівельних цін, які в ідеалі повинні були б забезпечувати селянам достатній рівень прибутку шляхом встановлення прибуткової для сільськогосподарського підприємства ціни та/або закріплення цінового рівня на матеріально-технічні ресурси. Прикладом цього є "Порядок визначення середньозважених цін на зерно по наслідках біржових торгів в Україні за спотовими контрактами", затверджений спільним наказом Міністерства фінансів України та Міністерства сільського господарства і продовольства України від 29 березня 1996 р. на виконання постанови Кабінету Міністрів України "Про задоволення державних потреб у сільськогосподарській продукції на 1996 рік" від 12 березня 1996 р. Згідно з "Порядком формування обсягів і виконання закупівлі сільськогосподарської продукції та продовольства за державним замовленням у 1996 році", затвердженим тією ж постановою та постановою Кабінету Міністрів України "Про хід заготівлі зерна до державних та регіональних ресурсів" від 6 серпня 1996 р. товаровиробники повинні виходити з рівня середньозважених цін, що складаються на біржових торгах України за спотовими контрактами на момент одержання авансу кожним виконавцем контракту, а остаточний розрахунок за все зерно, поставлене в рахунок державного замовлення, проводиться, виходячи з рівня середньозважених цін, що складуться на біржових торгах України за спотовими контрактами з початку року на момент оплати, за вирахуванням раніше виданого авансу, яке деякою мірою вже захищає інтереси національного сільськогосподарського товаровиробника.