Існування приватної власності на землю, всупереч побоюванням деяких теоретиків, не вступає у протиріччя з громадськими інтересами, оскільки вона давно втратила "необмежений характер" і служить об'єктом активного і різнобічного державного регулювання, яке контролює земельний ринок і обмежує можливість зловживань і негативних процесів, що мали місце в минулому.
Що ж до досить широкої публічної частини аграрного права, то її виникнення пов'язане з активним втручанням держави у розвиток сільськогосподарських відносин. Багато проблем, які не в змозі вирішити приватні сільськогосподарські підприємці почала брати на себе держава. Це — перш за все, регулювання відносин щодо створення сільськогосподарської інфраструктури (дороги, меліорація, електрифікація, комунальне обслуговування, загальнонаціональна організація науково-дослідних робіт, впровадження нової техніки і технології, створення системи збуту, транспортування і переробка сільськогосподарської продукції). Публічне втручання регулює розвиток низки галузей сільськогосподарського виробництва, коли вони стають нерентабельними або стратегічно важливими. Тут застосовуються спеціальні відносини щодо фінансування, кредитування і оподаткування, регулювання розмірів сільськогосподарського виробництва, структурної перебудови сільського господарства, регулювання сільськогосподарського землекористування, основних умов праці в сільському господарстві.
Значне місце у публічному втручанні займає економічне стимулювання розвитку сільського господарства і заохочення державою господарств через субсидії та кредити для проведення виробничих процесів, збуту продукції, вдосконалення сільської інфраструктури.
Крім економічних методів існує ряд адміністративно-примусових засобів здійснення аграрного законодавства, в тому числі: кооперування, здійснення заходів щодо консолідації та меліорації земель, організації сільськогосподарського ринку збуту сільськогосподарських культур тощо. Значного поширення набула практика виробництва щодо ліцензій сільськогосподарських продуктів, установлення збутових квот та культур тощо. Значне поширення має практика виробництва щодо ліцензій сільськогосподарських продуктів, установлення збутових квот та збутових пулів по продажу сільськогосподарських продуктів, примусове підпорядкування їх правилам, не кажучи вже про правила карантинні, зонування тощо, за порушення яких установлюються кримінальні та адміністративні заходи покарання. До заходів адміністративного впливу відносяться і здійснювані багатьма капіталістичними державами планування або програмування розвитку сільського господарства. Протягом останнього десятиліття у капіталістичних країнах набуло широкого застосування планування аграрних перетворень у національному і міждержавному масштабі. Особливо слід зазначити "зелені плани" Західної Європи: план Любке та Ертеля в ФРН, план Веделя у Франції, план Мансхолта для ЄЕС та ін.
У зарубіжному праві поки не утвердилась єдина назва галузі права, що регулює відносини у сільському господарстві. І наука за рубежем однаково використовує в ряді мов термін аграрне, сільськогосподарське право, які найчастіше вживаються як синоніми.
Поряд з аграрним правом і перетинаючись з ним, виділяється сільське право, ставиться питання про утворення агро-продовольчого права, що призводить до плутанини.
У більшості випадків під аграрним правом розуміють сукупність норм, що відносяться до сільського господарства, приватного і публічного права, які регулюють відносини у сільському господарстві. Однак таке визначення встановлює лише межі між правом, що регулює відносини в промисловості і сільському господарстві, не визначаючи обсяг регулюючих відносин. Сфера дії аграрного права по-різному трактується зарубіжними законодавцями і теоретиками права. До сфери регулювання аграрного права відносять перш за все рільництво, лісове господарство, внутрішнє риболовство, переробку і збут сільськогосподарської продукції виробниками. Аграрне право регулює діяльність сільськогосподарського підприємства і сільськогосподарського підприємця, колективні інтереси у сільському господарстві, їх виробничу діяльність і саме функціонування колективів.
У СІЛА діє кілька концепцій аграрного права. Одна з них, наприклад, як на критерій спирається на сферу дії аграрних відносин. Вона спеціально підкреслює, що аграрне право являє собою таку особливу сферу відносин, яка діє лише в сільському господарстві і містить спеціальні сільськогосподарські норми і правові акти, і де своєрідно переломлюються загальні принципи діючого права. Друга концепція характерною рисою визнає додаток цієї галузі права до специфічних суб'єктів права, якими є сімейні ферми. Інші концепції визнають лише окремі групи відносин в галузі сільського господарства й обмежують його відносинами в галузі сільськогосподарського оподаткування, використання сільськогосподарської власності. У ряді випадків сюди відносять лише правові акти сільськогосподарських органів, таких як федеральне міністерство сільського господарства та його периферійних органів.
Переважна більшість аграрників-юристів у США сходяться на тому, що до аграрного права відносяться три правові категорії:
— загальні правові акти і норми, які традиційно стосуються чотирьох основних правових джерел: конституційного права, писаних законодавчих актів, судових рішень і, нарешті, адміністративного або відомчого законодавства, що застосовуються й в інших галузях (наприклад, регулюючі права придбання ферми), така більшість норм Уніфікованого торгового кодексу США;
— спеціалізовані правові норми призначені для регулювання відносин сільськогосподарських виробників, які визнаються винятком у системі загальних норм права;
— спеціальні правові норми, що становлять систему державного регулювання сільського господарства.
До сфери аграрного права перш за все відносять рільництво та тваринництво. Крім того, сюди часто включають рибальство та лісове господарство, полювання, транспортування, переробку і збут сільськогосподарської продукції, що здійснюється самими виробниками.
Термін "аграрне право" вживається інколи у широкому значенні, охоплюючи сукупність норм, що належать до сільського господарства. Сюди відноситься в цьому випадку все законодавство, яке регулює сільське господарство.
Межі аграрного права особливо розпливчасті на стиках сільськогосподарського виробництва і промислової переробки сільськогосподарської продукції, індустріального і традиційного виробництва сільськогосподарської продукції. Тут немає достатньо однакового і точного визначення економічних і соціальних відносин, які входять до поняття сільського господарства, що регулюються сільськогосподарським правом і становлять зміст його норм.
Звичайно з метою розмежування вдаються до визначення, запропонованого в законодавстві або виробленого в процесі кодифікації. В Італії при цьому посилаються на Цивільний кодекс 1942 р., який визначає сільське господарство як "оброблення землі, лісоводство, тваринництво і пов'язані з ним заняття". Французьке законодавство про сільське господарство, кодифіковане в таких документах як Сільськогосподарський і Лісовий кодекси і яке містить норми цивільного, адміністративного та інших галузей права, відносить у сільськогосподарському кодексі до аграрного права регулювання правового режиму земель (консолідація, меліорація земельних ділянок), сільські дороги, водні джерела; регулювання сільськогосподарського виробництва, полювання і рибальства, функціонування об'єднань у сільському господарстві, правовий режим сільськогосподарського кредитування, сільськогосподарської оренди: праці і соціального забезпечення, професійної підготовки, проведення наукових робіт і викладання сільськогосподарських предметів у навчальних закладах, організацію і діяльність державних служб. У лісових кодексах регулюється порядок надання і використання лісів, власність на ліси тощо.
На думку проф. Ж. Мегре, центральну і основоположну групу у французькому аграрному праві утворює сільськогосподарське право. Сюди відноситься перш за все право власності на землю, що обробляється, і відповідні інститути: про збільшення земельних ділянок, законодавство про землі, про сільськогосподарські об'єднання, лісові ділянки, товариства з освоєння земель, про полювання. Сюди ж він відносить законодавство про тваринництво і сільськогосподарську продукцію, соціальне законодавство й законодавство, що регулює виробничі відносини всередині селянської сім'ї, законодавство про сільськогосподарські кооперативи, приватні акціонерні товариства у сільському господарстві, об'єднання сільськогосподарських виробників, різні товариства, які мають економічні інтереси у сільському господарстві, в тому числі й у галузі ринкових відносин щодо збуту сільськогосподарської продукції, страхування від стихійного лиха, законодавство про працю у сільському господарстві, про організацію управління сільським господарством.
До сільськогосподарського законодавства Ж. Мегре відносить також і відносини в галузі меліорації земель, вилучення земельних ділянок для суспільних потреб, про сільськогосподарські узуфрукти, спадщину сільськогосподарської власності, оподаткування.