Забезпечення дотримання нормальних ринкових відносин базується на дотриманні умов нормальної конкуренції, де панують відносини попиту і пропозиції, і де до обов'язків держави входить підтримання тут нормальних умов. Разом з тим аграрне право виходить з передумови державного втручання у питання обмеження прав приватної власності, регулювання економічних процесів з метою найбільш ефективного з точки зору суспільства використання наявних можливостей і перш за все у тих випадках, коли ринок не може нормально функціонувати.
Що ж стосується регулювання чисто ринкових відносин, то в цій сфері правовий вплив на сільськогосподарські відносини найбільш значний. Йдеться про велику кількість законів і державних програм, які регулюють розвиток сільськогосподарських ринкових відносин. Основне регулювання тут стосується порядку встановлення цін на сільськогосподарську продукцію, закупівлю, збереження і упаковку сільськогосподарської продукції, стандартизацію і інспектування якості, особливо щодо продукції, яка швидко псується.
Слід зауважити, що істотно почав впливати на розвиток сільського господарства та становище фермера у кожній окремо взятій країні не тільки внутрішній ринок, а й вся політика загального ринку Європейського співтовариства з його новими стандартами і регулюванням цін та інших умов європейського сільськогосподарського ринку. Сучасна держава за рубежем намагається втручатися в аграрні відносини лише в тих випадках, коли порушується встановлений законодавством порядок або виникає загроза суспільної небезпеки. Останнім часом проблемам зарубіжного аграрного права присвячена монографія проф. Г. Ю. Бистрова.
§ 3. Правове становище сільськогосподарського підприємства
Головним інститутом сільськогосподарського права є інститут сільськогосподарського підприємства, правове становище якого визначається законодавчими приписами, судово-арбітражною практикою та виконавчою діяльністю державних органів. Інститут сільськогосподарського підприємства включає правовий режим власності, повноваження сільськогосподарського підприємця щодо сільськогосподарського виробництва, найманої праці, правила передачі підприємства з одних рук в інші.
Центральне місце у системі відносин щодо регулювання сільськогосподарського підприємства займають відносини власності та користування рухомим і нерухомим майном і, перш за все, землею. В основі аграрних відносин і нині лежить право приватної власності, яке бере свій початок від римського права з його повноваженнями володіння, користування і розпоряджання. Ці положення зберегли своє значення аж до Цивільного кодексу Наполеона 1804 р. Де у ст. 544 було записано, що власник має право розпоряджатися і користуватися речами найбільш абсолютним чином.
Однак подальший розвиток відносин власності і перш за все земельної власності вніс і суттєві зміни. Вони пов'язані з визнанням землі особливим об'єктом власності, у використанні якого належним чином зацікавлене суспільство. Такий розвиток відносин призвів до ряду обмежень. Перш за все законодавець встановив, що власність не повинна використовуватися всупереч закону. Це стосувалося обмежень в публічних інтересах, через встановлення сервітутів (право проходу, проїзду, прогону худоби, право від платної реквізиції земельної ділянки для задоволення публічних інтересів), потім прослідували обмеження, пов'язані з неналежним використанням земель.
У більшості країн було прийнято закони, які дозволяли вилучати або примусово передавати у користування іншим особам за плату невикористовувані або неналежним чином використовувані сільськогосподарські землі. Потім були обмеження, пов'язані з вимогою належним чином обробляти землю, використовувати її за призначенням. Невиконання цих вимог могло призвести до вилучення земель у нерадивих господарів, які погано обробляли землю, як це передбачено і зараз в Англії, Франції, ФРН та інших країнах. Поступово було запроваджено обмеження у праві розпоряджання землею, яке законодавчо виражалося в неподілі, невідчуженні, правилах щодо введення обмежень у земельному обороті, з наданням значних прав державі, аж до її фактичного контролю за цими процесами.
Аграрне законодавство континентальних країн Європи почало регулювати способи придбання, спрямування користування, розміри земель, виходячи з "соціальної функції" земельної власності. Істотні зміни відбулися у поглядах юристів на повноваження земельного власника. З римської тріади повноважень: володіння, користування, і розпорядження істотне значення почало визнаватися лише за правом користування і правом розпорядження, оскільки право володіння, обмежене законодавством, може і повинно здійснюватися у формі користування. Володіння ж як підстава і титул, на думку багатьох аграрників за кордоном, є або пережитком права феодального землеволодіння і його підправлених форм в англосаксонських країнах, або відмираючим видом землеволодіння у континентальних країнах — емфітевзиса, своєрідною довгостроковою або постійною формою оренди землі з правом переважного викупу її у власність емфітефтом довічного або заповіданого власником.
Із розвитком процесів агропромислової інтеграції переглядається сама поява сільськогосподарського підприємства. Такий перегляд призводить до визнання основним суб'єктом правового регулювання не тільки сільськогосподарського підприємства, а й агропромислового підприємства з поширенням на нього всіх пільг, призначених для сільського господарства, промисловість вносить у сільськогосподарське виробництво свою потужну індустріальну базу, великі капіталовкладення, досягнення науково-технічного прогресу, своєчасну організацію управління виробничими процесами, що справляє великий вплив на весь процес сільськогосподарського виробництва. У зв'язку з цим з'являється нова система виробничо-економічних і правових відносин.
Зарубіжні юристи-аграрники зазначають, що законодавець нині модернізує юридичні форми підприємства, пристосовує їх до вимог виробництва і ринку і надає прерогативи власника щодо власника землі, оскільки останній не є господарем одержуваного доходу.
Збільшення вартості і значення у сільськогосподарському підприємстві таких елементів, як машини, капітал змінює відношення до підприємства як до землеволодіння за перевагою. У новому аграрному законодавстві правовий режим власності спрямований більшою мірою на захист інтересів власника машин і капіталу. Поєднання в агропромисловому підприємстві промислових, торгових і сільськогосподарських функцій призводить до того, що у цих підприємствах поступово втрачається значення специфіки сільськогосподарського виробництва і його діяльність наближається до діяльності підприємства будь-якого виду і профілю.
Визнання в аграрному праві і законодавстві підприємства сільськогосподарським призводить до поширення на нього пільг, установлених державою, оскільки вважається, що сільськогосподарське підприємство діє у несприятливих виробничих (грунто-кліматичних) і економічних умовах. Визнання специфіки сільськогосподарського підприємства призводить в аграрному праві до визнання необхідності спеціального регламентування діяльності сільськогосподарського підприємства і встановлення особливих заходів захисту прав сільськогосподарської власності. Із розвитком товарного характеру сільськогосподарського виробництва предметом законодавчого регулювання в аграрному законодавстві стає і сільськогосподарське виробництво, його окремі сторони і функції. Серед них особлива увага приділяється правому регулюванню використанню земель, регулювання кредитних, орендних і трудових відносин.
Характерною рисою сучасного законодавства, яке регулює діяльність сільськогосподарського підприємства, є суворе регулювання діяльності сільськогосподарського підприємця. Воно поширюється на відносини в галузі організації і діяльності самого сільськогосподарського підприємства. У сучасних умовах вона детально регламентується особливо у питаннях, що відносяться до кількості продукції, яка виробляється, стандартів і умов виробництва. Аграрне законодавство у цій галузі спрямоване на стимулювання процесів спеціалізації і концентрації сільськогосподарського виробництва в межах окремих районів, зон, країни і навіть цілої групи країн.
Особливістю сучасного сільськогосподарського підприємства є здійснення ним поряд з основними сільськогосподарськими функціями комерційних та інших функцій, які раніше виходили за межі сільськогосподарської діяльності. До сфери діяльності сільськогосподарського підприємства тепер входить не тільки діяльність в галузі власного землеробства і тваринництва, а й транспортування, зберігання і переробка сільськогосподарської продукції, кредитні операції тощо. Сфера діяльності сучасного сільськогосподарського підприємства включає широке коло питань планування сільськогосподарського виробництва, фінансування, організації управління підприємством тощо.
§ 4. Правове регулювання сільськогосподарської оренди
Оренда землі, яка має багатовікову історію, продовжує відігравати важливу роль у системі аграрно-правових відносин. У розвитку сільськогосподарських відносин оренда має певні переваги перед власністю, не вимагаючи великих коштів на придбання землі, що неприпустиме для малоімущих і молодих фермерів.