Кредитна система для сільського господарства переслідує мету надання пільгових кредитів для будівництва, придбання обладнання, а також на поточні виробничі потреби. Спочатку орієнтовані на фермерів, кредити почали поширюватися і на решту сільськогосподарських підприємств і поступово почали ставати менше пільговими, наближаючись до ставок комерційних банків.
Що ж до довгострокових кредитів, то вони, як правило, надаються під заставу нерухомості або за договором про викуп землі у вигляді договору про довірчу власність. При заставі найчастіше оформляється договір застави нерухомості, умов купівлі-продажу і переуступки боргу. Високий рівень потреби в кредитах підтримує і високий рівень процентної ставки, який у системі сільськогосподарського кредитування коливається у межах близько 10 відсотків за іпотечним кредитом і продовжує підвищуватися.
У багатьох державах законодавство не визначає граничних строків надання кредитів, як до речі й інших обмежень для одержання кредиту, і процентних ставок, мети надання кредиту, порядку повернення заставних коштів тощо. Конкуренція на інвестиційному ринку на практиці призводить до збільшення строків надання кредитів, але разом з цим і до більш жорсткого контролю за використанням коштів, а нерідко і за виробничою діяльністю сільськогосподарського виробника в цілому, це дає можливість втручатися у виробничий процес і давати рекомендації щодо його ведення. Зобов'язання наслідувати рекомендації банківсько-фінансових органів призводить до формування спеціалізованих служб у банках і надання їм прав втручатися у діяльність сільськогосподарських виробників, що часто і записується у заставних та кредитних зобов'язаннях. Більшість таких договорів має типовий характер і їх форми затверджуються на рівні держав
або їх автономій.
У США ця група відносин регулюється як федеральним законодавством (Единообразним торговим кодексом США), так і законодавством штатів. Стаття 9 цього кодексу передбачає, що майно, яке визначається як заставне, знаходиться під побічним управлінням кредитора і боржник не вправі передавати його іншій особі. Що ж до продажу сільськогосподарської техніки у кредит, то постачальник сільськогосподарської техніки залишається її власником до того часу, поки фермер не сплатить усієї її вартості.
Законодавство ряду країн при заставі під врожай визнає сільськогосподарського виробника особливим суб'єктом кредитних відносин. Гарантії кредитора забезпечуються додатковою системою публічних повідомлень про продаж заставного майна, що полегшує стягнення боргу.
Значна практика короткострокового кредитування здійснюється і без будь-якого забезпечення і подібні позики називаються "незабезпеченими". У цих випадках позичальник обіцяє виплатити позику, скріплюючи свою обіцянку простим векселем. При неповерненні у строк одержаної позики, кредитор не має переважного права на власність боржника і повинен стягувати борг через суд. Як правило закладна під нерухомість реєструється у спеціальних реєстраційних бюро за місцем перебування нерухомості. Це робиться для повідомлення про право вимоги позикодавця на дану нерухомість і для надання позикодавцю переважного права щодо всіх інших осіб, які потім можуть висунути вимоги на дану нерухомість.
Майже вікова практика сільськогосподарських інвестицій в основному у вигляді кредитів дає можливість говорити про високу ефективність цих вкладень, і чималу роль тут відіграють державні кошти, які виділяються у вигляді стартових капіталів кредитних установ. Це призвело не тільки до виникнення організацій сільськогосподарського кредиту, а й до планування інвестицій у державному масштабі, практики локального розподілу і контролю за їх використанням. Значно розвивалися в останні десятиліття у цій сфері функції міністерств сільського господарства як гарантів наданих сільськогосподарських кредитів. При цьому є тенденція до зниження участі державних коштів у кредитуванні і збільшення коштів взаємного кредитування.
§ 8. Правове регулювання оподаткування у сільському господарстві
Істотний вплив на розвиток сільського господарства справляє система законодавства щодо оподаткування, яка теж має певну специфіку в аграрній сфері. В цілому вона згідно з проголошеними цілями повинна бути справедливою, ефективною і простою. Принцип справедливості розуміється як встановлення однакового податкового тягаря за однакових обставин, або збільшення податкового тягаря при зростанні бази оподаткування окремої особи. Порушення цього принципу майже завжди призводить до саботажу і боротьби прав проти несправедливого оподаткування. В цілому якщо оподаткування сільськогосподарського виробника визнається справедливим, то це багато в чому сприяє добровільній згоді сплачувати такі податки. Економічними параметрами справедливості при оподаткуванні вважаються норми оподаткування з особистого прибуткового податку до ЗО—40 відсотків, а ставки податку з корпорацій від 35 відсотків до 50 відсотків.
Ефективність як мета означає зведення до мінімуму перекручень економічної діяльності, викликаної нерозмірністю високих податків до доходів і спрямованої на вирівнювання сприятливих і несприятливих, з точки зору оподаткування, секторів економіки, а також створення такої системи, яка полегшує процес запровадження і стягнення податків. Просте стягнення податків — це доступність для розуміння системи і її вимог та контроль з боку платників податків.
Як правило, системи оподаткування у федеративних державах мають кілька рівнів, включаючи федеральні податки, податки земель або штатів і місцеві податки. У більшості країн оподаткування сільського товаровиробника є більш пільговим або більш орієнтованим на сприятливий розвиток цієї галузі, стратегічно важливої для забезпечення економічної безпеки держави. Податкове законодавство у сільському господарстві поділяється на законодавство про оподаткування доходів і на оподаткування майна. Воно багато в чому залежить від форми організації і управління виробництвом.
Незважаючи на спроби його спростити, податкове законодавство надто об'ємне (закони про податки займають як правило сотні і навіть тисячі сторінок) і складне. Воно виділяє багато суб'єктів оподаткування, надаючи їм ряд привілеїв, можливість вибрати ту чи іншу систему оподаткування, той чи інший метод обчислення вартості доходів і майна, які оподатковуються. Частина цього законодавства спеціалізована і присвячена безпосередньо регулюванню фермерського оподаткування, інша — являє собою загальні норми, які застосовуються й до інших галузей і сфер.
Детально розроблене і пристосоване до сучасних потреб сільського господарства податкове законодавство у СІЛА, на характеристиці якого ми зупинимося детальніше. У 1915 р. фермерам СІЛА було надано можливість обрати систему розрахунків для оплати податків за касовими книгами або за збільшеною вартістю. У 1919 р. казна дозволила фермерам списувати, як це робилося в інших галузях економіки, капітал, вкладений у виробництво. Після закону про податки 1969 р. привілейованою щодо оподаткування стала така форма у фермерському господарстві, як партнерство, що особливо привабливо для несільськогосподарських партнерів (інвесторів), які вкладають свої кошти і заощадження у сільськогосподарське виробництво фермерів—родичів або просто ділових партнерів.
У федеральному законодавстві СІЛА є три головні правила, які застосовуються до розрахунків фермерського доходу й істотно залежать від форми організації і управління фермерським виробництвом. Ці правила не використовуються в інших сферах і не поширюються на діяльність фермерів, не пов'язану з сільськогосподарським виробництвом. Згідно з цими правилами:
а) платник податків може обрати систему розрахунку або за касовою готівкою надходжень, або за системою накопичень для визначення податкових сум від фермерської діяльності;
б) вибір системи звітності за податками дозволяє фермерам вибрати роки, в яких робилися закупівля і продаж. У системі накопичень при розрахунку оплати податків беруться до уваги зміни у готівці фермерського майна;
в) у податковому законодавстві вживається і шкала амортизаційних відрахувань за роками.
При оподаткуванні нерухомості, прибуток капіталу оподатковується нижче ніж звичайний доход. У зв'язку з цим багато надходжень визначаються, як прибуток з капіталу для зниження норм податків.
Серед важливих для сільськогосподарських виробників правил оподаткування треба зазначити, що податкове законодавство передбачає зниження податків на нерухомість для господарств, які займаються фермерством, але не кваліфікуються як сільськогосподарські. У випадку смерті власника податок може бути сплачений його спадкоємцями, які вступили в спадщину, протягом наступних 10 років. При оплаті податку з нерухомості, після її оцінки, він може бути виплачений протягом 5 років.
Податкове законодавство направлено також на створення сільськогосподарського підприємства корпоративного типу, що призводить до концентрації капіталу і збільшення розмірів фермерського виробництва. Крім порівняно низьких норм оподаткування корпорацій порівняно з індивідуальною власністю, рівень податків з корпорацій був значно занижений податковим законом 1978 р.
Спонукає до корпоративної форми й те, що за податковим кодексом фермерським корпораціям дозволено не платити федеральний податок, якщо він виплачується акціонерами з прибутку. Податкове законодавство надає також можливість вираховувати витрати на харчування, будівництво житла для працівників корпорації тощо. Корпорація може вільніше розпорядитися своїми коштами, ніж індивідуальний власник. Крім того, податок на корпорації зростає не в такій високій прогресії зі збільшенням податкової суми, як це має місце щодо індивідуальних власників. Корпорації мають й інші податкові заохочення, які роблять цю форму привабливою для фермера. Саме це визначає швидке зростання і партнерів, і корпорацій у сільському господарстві США.