Правовідносини, що виникають усередині такого утворення, також є виключно владно-управлінськими, оскільки всі (в минулому самостійні юридичні особи-господарства тощо) сільськогосподарські, транспортні формування в аграрно-торговельному підприємстві стають його структурними виробничими підрозділами.
4. В аграрних асоціаціях суспільні відносини між їх учасниками регулюються на підставі положень (статутів), а також договорів про сумісну діяльність. В них складаються правовідносини (як внутрішні, так і зовнішні), що мають виключно цивільно-правовий характер, де суб'єкти мають рівні права, несуть зобов'язання за договорами.
Одним із різновидів асоціації є господарська асоціація. Вона може мати дві форми оформлення: перша — у вигляді створення юридичної особи, з її статутом, апаратом управління тощо, і друга — у вигляді багатостороннього договору. Саме тому в господарській асоціації (як юридичній особі) поруч із правовідносинами цивільно-правового характеру існуватимуть також владно-управлінські (наприклад, здійснення керівництва) і трудові (прийняття, переміщення, переведення, звільнення) правовідносини. В господарській асоціації, яка діє на основі багатостороннього договору, навпаки, складатимуться правовідносини виключно цивільно-правового характеру.
5. Зі створенням агроконсорціумів можуть виникати два основні різновиди правовідносин, кожен із яких залежить від юридичного оформлення агроконсорціуму. В разі, коли останній оформлено як юридичну особу, в ньому поряд із виробничо-господарськими і цивільними правовідносинами складаються також правовідносини владно-управлінського і трудового характеру. Якщо ж агроконсорціум оформлено у формі договору, то відповідно до правової природи регулювання цих відносин вони мають кваліфікуватися виключно як цивільно-правові.
6. У системі аграрно-виробничих утворень є й такі, діяльність яких спрямована на наукове забезпечення розвитку АПК. Це, зокрема, науково-виробничі об'єднання (НВО), виробничі й науково-виробничі системи (ВС, НВО), діяльність яких регламентується статутами (положеннями) про них.
Залежно від завдань, форми утворення і статусу НВО та НВЦ в цих формуваннях виникають і функціонують три основні види правовідносин. Перший і головний вид — правовідносини суто цивільного характеру, оскільки цивільно-правова угода (договір) стає основою для створення НВО та НВС. Другий вид — правовідносини виробничо-господарського характеру, що складаються вже в процесі діяльності НВО та НВС на підставі укладеного договору. І, нарешті, третій вид — правовідносини владно-управлінського характеру, що виникають між органами управління НВО та НВС і господарствами, які входять до складу цих об'єднань (систем).
§ 6. Спільність галузей права та співвідношення аграрних та інших правовідносин
1. Закони створюються для людей, а люди живуть і працюють не заради законів, а для здійснення та реалізації, застосування правових норм у своїх інтересах. Системі суспільних відносин, що врегульовані правом, відповідає система галузей права. Єдність галузей права України, як суверенної держави, проявляється в нерозривному зв'язку між собою всіх галузей права. Аграрне право також перебуває у діалектичному зв'язку з державним (конституційним), земельним, цивільним, господарським, трудовим, фінансовим, цивільним процесуальним правом. Цей зв'язок історично зумовлений єдністю суспільних відносин як єдиного цілого. На сучасній стадії розвитку міжнародного спілкування людей і держав посилюється взаємозв'язок і взаємозалежність міжнародних галузей права і порівняльного правознавства, назріває потреба в міжнародному аграрному праві. Діалектичний взаємозв'язок зазначених галузей права з аграрним правом проявляється через системи правовідносин, як форми І засобу застосування норм права.
В процесі правового регулювання внутрішньогосподарських відносин суб'єктів аграрних відносин застосовувані правові норми аграрного права відповідають принципам права України і його окремих галузей. При регулюванні зовнішніх правовідносин аграрних підприємств має місце юридичний феномен, коли один і той же об'єкт аграрних правовідносин регулюється нормами аграрного права (як самостійної галузі права). Вони за своєю правовою природою і юридичним змістом мають спільні риси з іншою галуззю права; не будь аграрного права зазначені суспільні відносини регулювалися б нормами цієї іншої галузі права. Саме таким співвідношенням між спорідненими галузями права дає себе знати спільне і суб'єктивне в праві. Правильне розуміння природи взаємозв'язку і співвідношення правовідносин успішно використовується при визначенні місця окремих правових норм в системі правових інститутів і при проведенні кодифікації законодавства.
2. Конституція України є основним і визначальним законом держави, джерелом державного права. Між останнім і аграрним правом існує відповідне співвідношення. Через галузь аграрного права впроваджуються (застосовуються) ті норми Конституції, для яких (залежно від особливостей суб'єкта і об'єкта аграрних правовідносин) є властивими юридична сила прямої дії. Такою є правова норма ст. 36 Конституції України, що визначає права громадян на об'єднання для досягнення і реалізації певних прав. Порушення цієї конституційної норми має місце у випадку вчинення перепон для здійснення такого об'єднання, зокрема в разі нескликання з вини посадових осіб (голова і правління) КСГП загальних зборів членів підприємства для вирішення питання про реорганізацію або ліквідацію підприємства. Співвідношення між державним правом і аграрним правом у цьому разі полягає в порушенні ст. 31 Закону "Про колективне сільськогосподарське підприємство". Реалізація конституційної правомочності селян—членів підприємства перебуває у прямому зв'язку з наявністю у галузевій нормі права відповідної санкції, що має бути застосована в разі вчинення порушення ст. 36 Конституції України і ст. 31 Закону "Про колективне сільськогосподарське підприємство".
3. Конституція України (ст. 13) визнає землю, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси власністю Українського народу. Від імені Українського народу право власності здійснюють органи державної влади і місцевого самоврядування. Основний Закон країни закріпив право приватної власності на землю. Аграрне і земельне законодавство надає право власності на землю колективним сільськогосподарським підприємствам і позбавляє цього права державні сільськогосподарські підприємства. В результаті має місце протиставлення земельних правомочностей колективного і державного сільськогосподарського підприємства. Стаття 56 Земельного кодексу України, прийнятого 13 березня 1992 p., передбачає право громадянам України на одержання у власність земельних ділянок для ведення селянського (фермерського) господарства; ведення особистого підсобного господарства; будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка); садівництво; дачного і гаражного будівництва. Якщо відносини з приводу ведення селянського (фермерського) господарства становлять собою предмет аграрного права, то всі інші є предметом цивільного права. Цільове призначення земельних ділянок і зміст правосуб'єктності істотно впливають на їхню правову природу і підкреслюють їхню спільність І розмежування правовідносин.
Земельними є правовідносини щодо права власності на землю і права землекористування, правосуб'єктності учасників земельних правовідносин, процедурно-процесуальних відносин, пов'язаних із здійсненням землевпорядкувальних робіт, правовий режим земель населених пунктів та інші земельні правовідносини. Усі вони є предметом земельного права як галузі права. Одначе організаційно-правові правомочності суб'єктів права власності на землі сільськогосподарського призначення і права користування ними з боку державних сільськогосподарських підприємств розглядаються як аграрні правовідносини, їхнім предметом, цілями і завданнями є організаційно-управлінське забезпечення раціонального використання земельних ділянок для сільськогосподарських цілей, забезпечення їхнього екологічного використання, продуктивності і якості як природного ресурсу. Додержання цих організаційно-управлінських вимог покладається на керівні органи і посадові особи, власників і суб'єктів землекористування. Ці правомочності охоплюють собою додержання земельного законодавства і належну охорону і збереження земель.
4. Цивільний кодекс України та Господарський кодекс України (якщо він буде прийнятий) покликані визначати і регулювати майнові правомочності громадян і юридичних осіб. Цю мету спрямовані досягати і норми аграрного права. Вчення про статус юридичної особи і визначення норми про неї викладені в провідних галузях права (цивільному і господарському). Б аграрному праві йдеться про специфічні правомочності суб'єктів аграрного права, що є юридичними особами. Зокрема з метою правового забезпечення охорони і захисту майнових прав селянського (фермерського) господарства відповідним галузевим правовим актом йому надано права юридичної особи.
Характерним співвідношенням цивільного права і аграрного права існує в процесі його реалізації інститут права власності і в першу чергу права власності колективного сільськогосподарського підприємства. Усі ті суспільні відносини власності (реалізація права володіння, права користування, права розпорядження), що складаються внутрі КСГП, у селянському (фермерському) господарстві спрямовані на здійснення внутрішньогосподарської діяльності і становлять собою виключно аграрно-правові відносини. Зовнішні ж відносини власності є одночасно предметом аграрного і цивільного права. Саме у цій частині відносини права власності — є основою аграрно-ринкових економічних відносин.