Таким же двоєдиним співвідношенням належить розглядатии систему аграрно-договірних зобов'язань, стороною в яких є аграрно-виробничі чи підприємницькі аграрні підприємства. Цим співвідношенням слід розглядати ті договори, без яких неможлива виробничо-господарська діяльність у сільському господарстві. Саме таким договорам приділена увага в XXV розділі книги.
5. Аграрне право становлять правові норми і правові інститути, покликані регламентувати цілу систему трудових відносин між членами і конкретним колективним сільськогосподарським підприємством, між працівником і державним аграрним підприємством або ж міжгосподарським об'єднанням та ін. Ці відносини відповідно регулюються внутрішніми правовими актами про працю та оплату праці членів КСГП, а стосовно найманих працівників — КЗпП України. У регулюванні внутрішніх трудових відносин допускається застосування в порядку допоміжного (субсідіарного) засобу правила трудового законодавства України.
Звертає на себе увагу стан, що у взаєминах міжгосподарських будівельних і спеціалізованих виробничих підприємствax та об'єднаннях трудові відносини їхніх працівників регулюються нормами трудового, а не аграрного права. Ця доцільна і прогресивна практика потребує законодавчого закріплення.
6. Правосуб'єктність аграрних підприємств та інших суб'єктів аграрного права реалізовується у своєрідному взаємозв'язку і співвідношенні з правоздатністю органів державного управління сільським господарством — органами Міністерства агропромислового комплексу України, Державним Комітетом України по земельних ресурсах та ін. Повноваження останніх визначаються відповідними положеннями про ці органи, норми яких становлять галузь адміністративного права України. Державна управлінська діяльність цих органів спрямована на здійснення державного управління державними сільськогосподарськими підприємствами, організаціями та об'єднаннями. Державне регулювання сільським господарством стосовно колективних (КСГП, акціонерні товариства, сільськогосподарські кооперативи) і приватні в особі селянських (фермерських) господарств. Державне регулювання цими суб'єктами аграрного права здійснюються лише шляхом рекомендацій (тобто свого роду керівництва ними з боку держави). Визнання самостійності аграрного права як галузі права і своєрідності аграрних правовідносин зумовлюють специфіку і забезпечують більшу ефективність застосування правових норм щодо компетенції зазначених органів державного регулювання сільським господарством.
На нашу думку, предмет аграрного права становлять суспільні відносини стосовно сільського господарства. При окресленні предмета кооперативного права за основу береться лише організаційно-правова форма регулювання різнобічних відносин (застосування кооперативу у системі споживчих товариств, житлово-будівельних, гаражно-будівельних утворень). Тому мабуть є підстави розглядати кооперативне право лише як виключно навчальну дисципліну і не пов'язувати кооперативне право з галуззю права.
РозділIV
ПРАВОСУБ'ЄКТНІСТЬ АГРАРНИХ ТОВАРОВИРОБНИКІВ-ПІДПРИЄМЦІВ
§ 1. Поняття і класифікація правосуб'єктності аграрних товаровиробників
1. Основними виробниками продуктів харчування, сировини і продовольства рослинного і тваринного (в тому числі водного й мисливського) походження в Україні є аграрні підприємці усіх форм власності та легальних організаційно-правових форм господарювання. В Україні за обсягами та асортиментом виробництва аграрними підприємцями є колективні, державні та сільськогосподарські, рибальські та мисливські підприємства, сільськогосподарські (аграрні) виробничі кооперативи і господарські товариства, спілки селян, селянські (фермерські) агрооб'єднання, асоціації, а також спільні з іноземними інвестиціями аграрні підприємства. Цих аграрних товаровиробників об'єднує те, що всі вони, по-перше, є юридичними особами, по-друге, аграрними підприємцями, по-третє, що всі вони створені чи засновані власником(-ами) для досягнення статутної мети, завдань та функцій.
Такими спільностями для них є власне виробництво товарної маси продуктів харчування, сировини і продовольства рослинного і тваринного походження та їх реалізація в тому числі й у переробленому вигляді. Спільним для них є також отримання прибутку від здійснення такого виробництва, реалізації продукції та інших видів діяльності на засадах підприємництва, а також їх участь в цивільно-правових і товарно-грошових відносинах. Поряд із задоволенням статутних членських і корпоративних прав та інтересів, є також здійснення цими аграрними підприємцями-товаровиробниками певних соціальних функцій забезпечення своїх членів, акціонерів та учасників, найманих працівників та працівників соціальної сфери (вчителів, лікарів та ін.).
Чинне законодавство України цих аграрних товаровиробників зі статусом юридичної особи водночас називає та визнає підприємствами, господарськими товариствами, кооперативами, селянськими (фермерськими) господарствами, суб'єктами права, господарюючими суб'єктами, суб'єктами підприємницької діяльності (суб'єктами підприємництва), суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності, учасниками аграрних та ринкових правовідносин тощо. З'ясування понятійного апарату агарного права, виявлення спільних рис і аналіз їх відмінностей та співвідношення змісту наведених вище понять (термінів) є вкрай необхідним для розуміння суті суб'єктів аграрного права, повноважень та їх розмежування за певними ознаками, з'ясування їхньої правосуб'єктності.
2. Правосуб’єктність цих аграрних товаровиробників-підприємців зі статусом юридичних осіб є однією з визначальних вихідних для з'ясування сутності та особливостей цих аграрних товаровиробників. З позиції теорії аграрного права правосуб'єктність цих аграрних товаровиробників-підприємців становить собою сукупність правових норм Конституції України, законів і підзаконних актів, правових норм установчих документів (статутів та установчих договорів), покликаних визначити суб'єктивні права і обов'язки аграрних товаровиробників зі статусом юридичних осіб (різних видів та їх типів), що органічно поєднують та реалізують виробничо-підприємницькі та притаманні їм соціальні функції через свою спеціальну правоздатність.
3. Розмежування аграрних товаровиробників із статусом юридичної особи можна чинити за різними критеріями, і зокрема, за формою власності, спеціальною правоздатністю та функціями, суб'єктним складом, організаційно-правовою формою.
Так, за формою власності всі юридичні особи, зокрема аграрні товаровиробники згідно з чинним Законом України "Про власність" поділяються на: приватні, колективні, державні та змішані, а згідно з проектом Цивільного кодексу України, прийнятим Верховною Радою України 5 червня 1997 р. у першому читанні (надалі — проект Цивільного кодексу 1997 р.) — на юридичні особи публічного права та на юридичні особи приватного права, і у тому числі зі змішаною формою власності. До перших відносяться юридичні особи, що створені за правилами норм публічного права, розпорядчим способом і тільки на підставі рішення державних органів. До других відносяться — такі, що засновані, створені за ініціативою приватних осіб, як правило, на договірних засадах, за правилами норм цивільного приватного права, а до третіх — також такі, що створені як правило за ініціативою приватних осіб та за участю юридичних осіб публічного права (державних органів) виключно на договірних засадах і також за правилами норм цивільного приватного права, оскільки юридичні особи публічного права вступають у цивільно-правові відносини, що породжують виникнення юридичної особи зі змішаною формою власності.
За спеціальною правоздатністю розрізняються юридичні особи публічного права від юридичних осіб приватного права. Так, перші наділені, головним чином, спеціальною управлінською правоздатністю для здійснення спеціальних завдань, не обумовлених їх участю у цивільному обороті (наприклад, управлінських правомочностей МінАПК та їх органів на місцях). На відміну від них, юридичні особи публічного права, що створені з метою одержання прибутку (наприклад, державні сільськогосподарські підприємства тощо), так само як і юридичні особи приватного права наділені правоздатністю брати участь у різноманітних цивільно-правових, товарно-грошових відносинах, будувати їх виключно на договірних засадах за правилами норм цивільного приватного права з метою отримання прибутку. Ця група юридичних осіб, що діє на засадах підприємництва, наділена також спеціальною правоздатністю щодо використання земель та інших природних ресурсів як основних засобів виробництва.
За функціями всіх юридичних осіб приватного і юридичних осіб публічного права слід поділити на учасників та неучасників цивільно-правових, товарно-грошових відносин. На відміну від інших юридичних осіб публічного права, наділених управлінсько-розпорядчими функціями, всі аграрні підприємці статусом юридичних осіб приватного та публічного права саме як товаровиробники наділені загальними функціями бути учасниками цивільно-правових відносин і задовольняти інтереси власника юридичної особи.
Крім зазначених ці аграрні підприємства за законодавством, статутами та іншими локальними нормативно-правовими актами наділені також і спеціальними функціями. Серед останніх виділяються дві основні групи функцій, а саме: виробничо-підприємницького та соціального спрямування. До першої групи належать функції організації виробництва і власне самого виробництва товарної маси продуктів харчування, продовольства і сировини та рослинного і тваринного походження, здійснення власної переробки цієї продукції та сировини, зберігання, транспортування, реалізації продуктів, продовольства, сировини, в тому числі у переробленому вигляді або через власну торговельну мережу, виконання інших робіт та надання послуг стороннім з метою одержання прибутку. До другої групи належать такі функції як поліпшення обслуговування сільського населення, формування повноцінного життєвого середовища для селян шляхом стимулювання всіх форм житлового будівництва, розвитку матеріальної бази закладів соціально-культурного призначення, прокладення інженерних мереж з метою комплексного облаштування сільських населених пунктів та територій, поліпшення їх планування і забудови, а також фінансування розвитку соціальної сфери села, допомоги селянам у веденні приватного підсобного господарства.