Селянське (фермерське) господарство може одержувати кредит під заставу майна, поруку та інші види забезпечення зобов'язань. За договором іпотеки під заставу можуть здаватись землі та нерухоме майно. При цьому земля та/або майно, що є предметом застави, залишається у заставодавця або у третьої особи. Відносини застави як спосіб забезпечення зобов'язань, у тому числі й іпотеки, регулюються Законом "Про заставу".
Для підтримки селянських (фермерських) господарств і створення стабільних фінансових умов при одержанні ними банківського кредиту створено Український державний фонд підтримки селянських (фермерських) господарств, розмір якого щорічно визначається Кабінетом Міністрів України. Він, а також місцеві ради народних депутатів можуть надавати допомогу чи відшкодовувати господарству повністю або частково витрати, пов'язані з виплатою відсотків за користування позичками банків.
3. З метою зменшення втрат від стихійного лиха, інших страхових випадків селянське (фермерське) господарство може страхувати своє майно: будівлі, споруди, техніку, тварин, посіви, насадження тощо. Страхування всіх видів майна може здійснюватись на добровільних засадах відповідно до законодавства України.
Члени селянського (фермерського) господарства, починаючи з 16-річного віку, та особи, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом, угодою), підлягають державному соціальному страхуванню і пенсійному забезпеченню нарівні з працівниками сільського господарства. Для цього господарство реєструється як платник внесків на державне соціальне страхування в органах Пенсійного фонду і Фонду соціального страхування України за своїм місцезнаходженням. У встановленому порядку воно сплачує внески від усіх видів заробітку за своїх членів та осіб, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом, угодою). Час роботи в господарстві членів останнього та осіб, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом, угодою), зараховується до їх загального та безперервного стажу роботи на підставі записів у трудовій книжці та документів, що підтверджують сплату внесків на соціальне страхування. Селянське (фермерське) господарство відповідно до чинного законодавства несе матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну його членам і особам, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом, угодою), за каліцтво або інші ушкодження здоров'я, пов'язані з виконанням ними своїх трудових обов'язків.
§ 7. Припинення діяльності селянського (фермерського) господарства
1. Відповідно до Закону "Про селянське (фермерське) господарство" (ст. 29) діяльність господарства припиняється у таких випадках:
1) добровільної відмови голови господарства від земельної ділянки, наданої йому в користування, в тому числі від її оренди, а також при відчуженні земельної ділянки, що належить йому за правом приватної власності;
2) прийняття членами господарства рішення про припинення його діяльності;
3) ведення господарства переважно за рахунок праці найманих працівників;
4) використання землі не за її цільовим призначенням або способами, що призводять до зниження родючості грунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення, погіршення екологічної ситуації;
5) несплати земельного податку, а також орендної плати у
встановлені строки;
6) невикористання земельної ділянки для сільськогосподарського виробництва протягом року від дня її надання;
7) вилучення земельної ділянки у встановленому законом порядку для державних і громадських потреб;
8) визнання господарства неплатоспроможним (банкрутом);
9) якщо немає жодного члена господарства або спадкоємця, який бажає продовжити його діяльність.
2. Рішення про припинення діяльності селянського (фермерського) господарства приймається районною (міською) радою народних депутатів, а в разі його неплатоспроможності (банкрутства) — судом. Спори про припинення діяльності господарства вирішуються судом.
Вилучення або примусовий викуп у господарства землі у встановленому порядку для державних і громадських потреб провадиться за його згодою після виділення йому відповідною радою народних депутатів рівноцінної земельної ділянки, будівництва на новому місці організаціями, для яких відводиться ділянка, житлових, виробничих та інших будівель замість вилучених і відшкодування в повному обсязі збитків включно з упущеною вигодою.
3. Майно господарства, яке припиняє свою діяльність, використовується насамперед для розрахунків з оплати праці найманих осіб, виконання зобов'язань перед бюджетом, банком та іншими кредиторами. Решта майна залишається у спільній власності членів господарства або розподіляється між ними за домовленістю.
4. В разі припинення діяльності господарства до закінчення строку надання йому податкових пільг воно сплачує до місцевого бюджету за весь період його діяльності суму податку, обчислену в повному розмірі, встановленому для господарства, за винятком тих випадків, коли земельна ділянка вилучається у встановленому порядку для державних і громадських потреб; господарство визнається неплатоспроможним (банкрутом); немає жодного члена господарства або спадкоємця, який бажав би продовжити його діяльність.
РозділIX
ПРАВОВЕ СТАНОВИЩЕ ПРИВАТНОГО ПІДСОБНОГО ГОСПОДАРСТВА
§ 1. Поняття приватного підсобного господарства
1. За сучасних умов важливим джерелом забезпечення функціонування робочої сили в аграрному секторі економіки, в насиченні ринку України продуктами харчування рослинного і тваринного походження є праця у приватних підсобних господарствах найманих працівників і членів КСГП (СпС, ВСГК), учасників АСГТ, ТОВ, а також трудівників ДСГП та інших громадян, що проживають у сільській місцевості. В умовах неплатоспроможності сільськогосподарських підприємств, відсутності у них коштів на оплату праці своїх членів (учасників) та найманих працівників приватні підсобні господарства залишаються практично єдиним джерелом натурального самозабезпечення селян продуктами харчування, постачальниками цих продуктів на ринки міст.
За своєю соціально-економічною і правовою сутністю приватне підсобне господарство громадян (ППГГ) є, насамперед, сукупністю певного нерухомого і рухомого майна, що має вартісну оцінку (ціну), яке призначено для задоволення їх матеріальних і побутових потреб. Крім того, ознакою ППГГ є певна діяльність сімейно-трудового об'єднання людей, що складають сім'ю члена КСГП (СпС, ВСГК учасника АСГТ (ТОВ), працівника ДСП — та інших громадян. Вироблена цим господарством громадян продукція використовується, насамперед, для власного споживання. За сучасних умов ППГГ є складовою частиною багатоукладного аграрного виробництва продуктів харчування та сировини рослинного і тваринного походження. Це утворення є ефективним джерелом натурального господарювання за умови надання йому допомоги з боку сільськогосподарських підприємств у веденні підсобного господарства. Як колективні (кооперативні), корпоративні, так і державні сільськогосподарські підприємства сприяють у веденні ППГГ не тільки їх членам, учасникам і трудівникам, а й вчителям, сільським медикам, пенсіонерам та іншим громадянам, що проживають на їхній території.
Участь власників приватних підсобних господарств у задоволенні суспільних потреб у сільськогосподарській продукції полягає в продажу (здачі) останньої заготівельним організаціям споживчої кооперації, самим КСГП, СпС, АСГТ, ДСГП на договірних умовах, самостійній реалізації продуктів своєї праці на ринку та ін.
Сучасне ППГГ України характеризується такими ознаками: по-перше, це — форма виробництва, яка грунтується на рівноправних формах власності на землю, на приватній власності громадян, а також на особистій їх праці та праці членів їхніх сімей, тобто має виключно трудовий характер; по-друге, це — сукупність майна, що має вартісний вираз, ціну і належить громадянам за правом спільної сумісної власності; по-третє, ППГГ доповнює суспільне виробництво, має підсобний до нього характер, є додатковим (а не основним) джерелом прибутків; по-четверте, воно в основному має споживчий характер, оскільки вироблювана ним продукція (70—90 відсотків), як правило, споживається безпосередньо самими виробниками; по-п'яте, його можна на взаємовигідних засадах використовувати для збільшення виробництва товарної маси продуктів харчування та сировини рослинного і тваринного походження.
2. Визнання і відродження приватного (до липня 1992 р. — особистого) підсобного господарства пройшло складний шлях, оскільки з суто політичною метою, починаючи з років "суцільної колективізації", було прийнято і впроваджено в життя руйнівні рішення щодо згортання і обмеження діяльності цих господарств. Формально право громадян на особисте підсобне господарство визнавалося Конституцією УРСР (ст. 13). Правове регулювання відносин у цих господарствах здійснювалося як за нормами Цивільного та Земельного кодексів, так і за рішеннями партійних та урядових органів СРСР та УРСР, за нормами Примірного статуту та статутів колгоспів, націлених на колгоспне і радгоспне будівництво. Здійснювана в ті роки політика призвела до занепаду господарств колгоспників і працівників радгоспів, стала однією з причин негативних демографічних і соціальних наслідків для сіл України.
Вперше позитивну оцінку і визнання необхідності розвитку особистих підсобних господарств було дано в постанові ЦК КПРС і Уряду СРСР від 14 вересня 1977 р. "Про особисті підсобні господарства колгоспників і службовців та інших громадян і колективне садівництво". Постановою тих же органів від 8 січня 1981 р. "Про додаткові заходи по збільшенню виробництва продукції в особистих підсобних господарствах громадян" було передбачено, що ці господарства як виробники товарної маси продуктів харчування тваринного походження можуть вступати в договірні відносини зі споживчою кооперацією. Політичне і економічне визнання підсобних господарств громадян сталося напередодні "перебудови". Постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 20 березня 1986 р. "Про дальше вдосконалення економічного механізму господарювання в агропромисловому комплексі країни" вперше за 60 років радянської влади особисті підсобні господарства громадян були визнані "складовою частиною соціалістичного сільського господарства, покликані повніше задовольняти потреби сільських жителів у м'ясі, молоці, картоплі, овочах, плодах та інших продуктах харчування".