3. Відмова від монополії державної власності та піднесення значущості приватної власності у сфері сільськогосподарського виробництва через створення селянських (фермерських) господарств привели до розширення предмета аграрного права. Цим предметом, насамперед, є відносини приватної власності селянського (фермерського) господарства на земельну ділянку, надану особі державою для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, відносини власності на засоби, знаряддя і продукцію виробництва, своєрідні відносини між членами родини з приводу майна, спільної праці, розподілу доходів, одержаних внаслідок господарювання. Правосуб'єктність цього аграрного товаровиробника визначається (поряд із загальними нормативними актами) також Законом "Про селянське (фермерське) господарство", яким урегульовано відносини, що за своїм предметом і суттю є виключно аграрними.
4. Самостійним видом аграрних відносин як різновиду предмета аграрного права є відносини, що виникають внаслідок утворення міжгосподарських підприємств (об'єднань). Предметом аграрного права в даному разі є відносини щодо створення цих державно-колективних суб'єктів підприємництва, майнові відносини щодо утворення їх статутного фонду, визначення правового режиму майнових фондів, розподілу одержаних прибутків, а також визначення правового становища часток учасників як суб'єктів права спільної часткової власності. За своєю правовою природою є аграрними і управлінські відносини, що утворюються в процесі управління ними на засадах самоврядування і демократії.
5. В Україні набула поширення практика організації в колективних, кооперативних, корпоративних акціонерних аграрних утвореннях зі статусом юридичних осіб приватного права і в державних сільськогосподарських підприємствах внутрішньогосподарських орендно-підрядних формувань. Ці формування спрямовані на вдосконалення організації праці, підвищення рівня матеріальної заінтересованості працівників у піднесенні результативності сільськогосподарського виробництва.
Правове регулювання орендно-підрядних взаємин здійснюється локальними внутрішньогосподарськими актами, якими регулюються своєрідні внутрішньогосподарські організаційні, майнові, трудові, соціально-побутові та інші відносини. Внутрішньогосподарські орендно-підрядні відносини між кооперативними, колективними, акціонерними і державними підприємствами в особі їхніх органів управління, з одного боку, і колективом орендно-підрядного підрозділу або окремим працівником, з іншого, — є внутрішньогосподарськими аграрними відносинами організації праці незалежно від того, яку форму господарського розрахунку вони використовують. З впровадженням і функціонуванням у сільському господарстві внутрішньогосподарської та інших видів оренди виникли нові майнові, трудові, земельні й відповідно — організаційно-управлінські, виробничо-господарські відносини, які за своїм характером і змістом є аграрними і являють собою предмет аграрного права.
6. Землі сільськогосподарського призначення надаються фермерам, а також колективним, кооперативним, акціонерним сільськогосподарським підприємствам за правом власності або правом користування, з державним і спільним (у тому числі й з іноземним капіталом) — за правом користування безстроковим чи строковим, в тому числі — за правом оренди.
Земля одночасно є об'єктом як земельного, так і аграрного права. Ті суспільні відносини, які виникають та існують з приводу земель сільськогосподарського призначення, є частиною саме аграрних відносин і відповідно — складовою предмета аграрного права. Коло цих відносин охоплює: порядок і умови надання права власності на землю та права землекористування, зміст цих правомочностей, а також питання організаційно-управлінського забезпечення раціонального використання й охорони земель сільськогосподарського призначення.
7. Аграрні підприємці колективно-кооперативного типу, державні сільськогосподарські підприємства реалізують своє статутне право відповідно до існуючого економічного механізму господарювання. Останній являє собою сукупність організаційних, економічних та правових засобів, форм, методів, що забезпечують функціонування аграрної економіки й тих ринкових товарно-грошових відносин, які запроваджуються в сучасних умовах. Своєрідним компонентом цього механізму є становлення ринкової, біржової торгівлі, державне стимулювання (податками, пільгами, кредитами) виробництва певних видів продукції, а також існуючий порядок заготівель сільськогосподарської продукції через державні закупів лі, визначення цін на сільськогосподарську продукцію, сільськогосподарську техніку, транспортні засоби, виробничо-технічне обслуговування та ін.
Таким чином, вище окреслено практично все коло реальних конкретних суспільних відносин, які існують в аграрному виробництві та в усій підприємницькій діяльності виробників товарної продукції харчування рослинного і тваринного походження, заснованих на різних формах власності.
Ці суспільні відносини функціонують протягом усієї діяльності, починаючи з планування і вибору видів прибуткової продукції, організації самого виробництва і закінчуючи транспортуванням, зберіганням та реалізацією продуктів харчування, зокрема сільськогосподарської продукції і сировини, в тому числі й у переробленому вигляді. Зазначені відносини є сільськогосподарськими, оскільки вони складаються в повсякденній діяльності аграрних товаровиробників і функціонують у системі АПК України. Наведені відносини регулюються як загальними нормами традиційних галузей права (цивільного і трудового), так і нормами виключно або переважно аграрного права. Це, зокрема, норми законів "Про селянське (фермерське) господарство", "Про сільськогосподарську кооперацію", "Про колективне сільськогосподарське підприємство", "Про насіння", "Про племінне тваринництво", "Про карантин рослин", "Про якість та безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини", норми статей 6, 8, 39, 40, 47—62 Земельного кодексу України тощо.
Зі сказаного логічно випливає, що предметом аграрного права є урегульовані нормами аграрного законодавства, засновані на багатоукладнності форм власності та господарювання реальні суспільні, членські, майнові, управлінські, трудові, соціальні, господарчо-підприємницькі відносини щодо правового становища суб'єктів аграрного підприємництва, їхньої виробничо-господарської діяльності з додержанням ринково-економічних закономірностей (див. схему 1).
§ 2. Методи регулювання в аграрному праві
1. У теорії права дістав загальне визнання принцип розмежування галузей права залежно від притаманних кожній з них предмета і методу правового регулювання. Саме за цими ознаками було визнано галуззю права колгоспне право з властивими йому предметом і методами регулювання. Постійно діючий діалектичний процес розвитку продуктивних сил і вдосконалення суспільних виробничих відносин привів до державно-правової потреби у визнанні аграрного права як нової галузі права. Суттєві зміни в характері та змісті суспільних виробничих агропромислових відносин і реально існуюча зміна у їх відповідному правовому забезпеченні зумовлює визнання нової галузі права, а саме — аграрного.
Ця галузь права характеризується наявністю в ній груп суспільних відносин, які відокремилися від основних галузей права. Зокрема, таку групу відносин становлять майнові відносини приватної і державної власності. Державна власність перебуває у повному господарському віданні державних сільськогосподарських підприємств (організацій, об'єднань). Приватною власністю є власність КСГП, ВСГК, АСГТ. Трудові правовідносини в сільськогосподарських підприємствах усіх форм власності у сфері трудового права за видами суб'єктів, об'єктів і змістом є лише незначною частиною предмета трудового права, в той час як у системі аграрних правовідносин інститути трудового права стосовно до правового регулювання трудових відносин між працівниками і аграрними працедавцями набувають специфічного змісту, зумовленого особливостями сільськогосподарських продуктивних сил і виробничих відносин.
Цими ж факторами зумовлюється зміст економічних методів, як правило, спільних для сучасної виробничо-господарської діяльності суб'єктів аграрного підприємництва всіх форм власності та організаційно-правових форм. Звідси випливає спільність правових методів, що використовуються в процесі правового регулювання виробничо-господарської діяльності суб'єктів агропромислового комплексу.