Аграрне право України книга (стр. 6 из 149)
10. Законом "Про колективні сільськогосподарські підприємства" (ст. 22) і Законом "Про сільськогосподарську кооперацію" встановлено право колективного самоврядування як системи управління діяльністю названих органів цих утворень, що становить метод колективної демократії.
її суспільно-організаторське призначення, юридичне закріплення і практичне застосування забезпечують здійснення управлінської функції органів колективного самоврядування у процесі діяльності колективних сільськогосподарських підприємств, реалізацію її властивостей. Зокрема, виборність органів самоврядування, їхня підзвітність загальним зборам (зборам уповноважених) членів КСГП або ВСГК, обов'язок, за яким меншість підкоряється більшості. Саме в цьому виявляється відмінність методу самоврядування в колективних сільськогосподарських підприємствах від методу управління діяльністю державного сільськогосподарського підприємства. У цих підприємствах розпорядником їхньої діяльності є особа (наприклад, директор), уповноважений власником підприємства (державою). Кожний працівник має лише трудові відносини з адміністрацією. Повне господарське відання майном і коштами здійснює тільки директор. Рішення зборів або ради трудового колективу мають лише дорадчий характер. Метод колективної демократії передбачає використання методу підлеглості. При здійсненні колективних організаційних, управлінських, трудових та інших правовідносин члени КСГП та ВСГК підкоряються розпорядженням (вказівкам) голови правління, спеціалістам, бригадирам, завідуючому фермою та іншим посадовим особам.
Метод колективної демократії реалізується шляхом виборності представників колективних сільськогосподарських підприємств до виборних представницьких органів —
Всеукраїнського з'їзду, обласної та районної рад представників. Діяльність цих виборних органів регулюється згідно з прийнятими ними корпоративними актами (положеннями, статутами). Юридичної сили правового акта вони набудуть лише після затвердження їх органом державного управління.
Демократія і гласність є своєрідним державно-правовим засобом правового забезпечення самоврядування. Завдяки цьому створюється можливість для активної участі членів колективних підприємств та акціонерів у вирішенні виробничо-господарських, соціально-економічних та інших проблем діяльності цих суб'єктів господарювання. Активність членів у роботі органів управління від загальних зборів до зборів виробничих підрозділів аграрних суб'єктів підприємництва кооперативного типу, забезпечення порядку голосування таємного чи відкритого, наявності кворуму, свободи критики дає підстави вважати, що широка демократія і гласність є методом правового регулювання управлінських взаємин у цих підприємствах.
11. Наведені вище методи правового регулювання головним чином застосовуються в системі внутрішніх аграрних правовідносин. Зовнішні аграрні правовідносини перебувають одночасно у тісному зв'язку з цивільними, земельними, фінансовими правовідносинами. Регулювання цих відносин проводиться методами відповідних галузей права, де вони і визначаються.
Юридичним інструментом впливу на аграрних підприємців з боку держави, способами регулювання внутрішніх та зовнішніх правовідносин цих суб'єктів виступають як загальні, так і специфічні методи регулювання в аграрному праві.
 |
§ 3. Принципи аграрного права
. 1. Поняття аграрного права охоплює його принципи. В загальній теорії права під принципами розуміють основоположні засади, ідеї, наукові положення, що визначають загальну спрямованість і найбільш суттєві риси правового регулювання; принципи визначають характер права в цілому або окремих груп правових норм, інститутів галузей права. Аналіз принципів права дає відповідь на запитання: на яких засадах, яким чином здійснюється правове регулювання, які політичні та наукові ідеї лежать в його основі.
Принципи права проявляються при визначенні структури системи права, механізму правового регулювання, визначають нормотворчу і правозастосувальну діяльність, впливають на формування правового мислення і правову культуру, забезпечують логічність системи права. Принципи права відіграють певну роль при розробці правових теорій і концепцій, як правової орієнтації суб'єктів права, змісту правових норм чи їхніх груп, забезпечення ефективного правового регулювання суспільних відносин і законності.
Як загальноправові, так і принципи аграрного права мають своєю основою положення Конституції України.
Політична, соціально-економічна і правова значущість визначення і послідовного додержання принципів права взагалі, принципів аграрного права України зокрема, набуває особливої ваги в умовах становлення і зміцнення засад правової держави. Повсюдна реалізація цього принципу і першорядної вимоги сучасного суспільства і державовладдя безпосередньо стосується всіх суб'єктів — учасників аграрно-правових відносин.
2. Основними принципами права, закріпленими у чинному національному законодавстві, є: пріоритетність права власності, захист прав власника, рівноправність, нерозривний зв'язок прав і обов'язків, захист соціально не захищених верств населення, законність, відповідальність за вину, а також загальносвітові принципи діяльності аграрних підприємств кооперативного типу (членство, демократичні ідеали, суспільна свідомість тощо). Ці правові принципи визначаються і закріплюються правом власності на знаряддя і засоби виробництва, правом власності на нерухомість, державною підтримкою та захистом прав власників, державною владою (з додержанням вимоги "держава для людини"), необхідністю чіткої організованості і дисципліни праці.
Кожний з даних загальних принципів дістає своє втілення в аграрних відносинах, так би мовити, на двох рівнях — на рівні сукупності правових норм та на рівні їх ефективного правозастосування.
При визначенні принципів аграрного права головним чином приділяється увага засадам внутрішньогосподарських правовідносин, що виникають, функціонують і припиняються в діяльності колективних сільськогосподарських підприємств як основного товаровиробника в сільському господарстві. Принципи діяльності суб'єктів аграрного права в сфері зовнішніх аграрних правовідносин, а це головним чином система ринкових економічних відносин є тотожними з принципами діяльності суб'єктів господарського права; вони обгрунтовані в науці цієї галузі права і враховуючи це в цьому підручнику не висвітлюються.
3. Аграрне право є галуззю, з допомогою норм якої реалізовується ст. 36 Конституції України про правоздатність громадян України на свободу об'єднуватися для здійснення і захисту своїх прав і свобод, для задоволення своїх економічних, соціальних та інших інтересів. В нормах аграрного права ця конституційна норма конкретизується, зокрема у законах "Про колективне сільськогосподарське підприємство", "Про сільськогосподарську кооперацію", "Про господарські товариства". У конституційному положенні закріплено принцип права членства у колективному сільськогосподарському підприємстві, що грунтується на праві вільного вступу і безперешкодного виходу з його складу . За цими ж засадами регулюються відносини членства Законом "Про сільськогосподарську кооперацію".
4. Приватна (її, по суті, різновид, прояв — колективна) і державна власність становлять економічну основу утворення та діяльності приватних, колективних і державних сільськогосподарських підприємств, селянських (фермерських) господарств та господарювання орендарів землі як виробників товарної сільськогосподарської продукції та учасників ринкових економічних відносин.
При визначенні принципів аграрного права має першорядне значення та правова обставина, що Земельний кодекс України, прийнятий Верховною Радою України 13 березня 1992 p., визнав право власності на землю не лише за державою, але й за громадянами та за аграрними підприємствами кооперативного типу. Згідно зі ст. 6 Земельного кодексу України, право приватної власності на землю стоїть на першому місці. За цим правом приватної власності громадяни України мають право отримати землю, зокрема для ведення селянського (фермерського) чи приватного підсобного господарства.
З викладеного належить зробити висновок: принципом аграрного права є право власності на землю, що належить виробникам сільськогосподарської продукції з усіма правовими наслідками, які з цього права випливають.
5. Власність, будучи економічною основою будь-якого виробництва, і право власності визначають характер і зміст виробничо-господарської діяльності аграрних товаровиробників. Виробничо-господарська діяльність є неодмінною умовою і характерною засадою упевненості приватних, кооперативних (колективних), державних сільськогосподарських підприємств і селянських (фермерських) господарств у самостійному ефективному підприємницькому господарюванні. Ці засади закріплені в законах "Про підприємства в Україні" (статті 13,14), "Про господарські товариства" (статті 6, 7), "Про селянське (фермерське) господарство" (статті 6, 7), "Про колективне сільськогосподарське підприємство" (статті 7—9).