Виробничо-господарська діяльність сільськогосподарських підприємств, акціонерних товариств, селянських (фермерських) господарств провадиться на засадах оптимального господарського розрахунку. Останній становить собою економічний метод господарювання, з допомогою якого реалізується раціональне і цільове використання знарядь і засобів сільськогосподарського виробництва, впроваджуються сучасні форми організації праці найновіші технології, нові сорти сільськогосподарських культур та племінного тваринництва, забезпечується просте і розширене відтворення. Від рівня господарського розрахунку у господарстві залежать економічний і соціальний стан працівників сільського господарства, їхня матеріальна зацікавленість у подальшому розвитку свого підприємства і товариства, розміри винагороди за вкладену працю «ленів колективно-кооперативних підприємств ВСГК, селянського (фермерського) господарства. В цілому ж стан господарського розрахунку має безпосереднє відношення до рентабельності і прибутковості господарства як мети підприємницької діяльності кожного конкретного господарюючого суб'єкта. Кожний з них самостійно здійснює свою оперативно-господарську діяльність щодо використання коштів і забезпечення самоокупності кожної галузі виробництва, додержання оптимально допустимої собівартості виробництва кожного виду вироблюваної сільськогосподарської продукції або ж виду продуктів переробних підприємств.
2. Господарський розрахунок охоплює використання науково-обгрунтованих обсягів робочої сили, раціонального використання спеціалістів, високоврожайних сільськогосподарських культур, високопродуктивного тваринництва. Господарський розрахунок спрямований на забезпечення використання найсучасніших засобів транспортування сільськогосподарської продукції, засобів її зберігання і схоронності, своєчасного і економічно вигідного збуту виробленої продукції, продуктів її перероблення та ін.
Економічна ефективність господарського розрахунку перебуває у прямій залежності вщ собівартості складової частини (компонентів) виробництва кожного з видів сільськогосподарської продукції чи видів продуктів переробки. Поняття собівартості охоплює вартість праці і засобів на одиницю продукції, вона визначається з урахуванням як виробничих затрат, так і затрат, що виникають в результаті її реалізації. При визначенні виробничої собівартості продукції включаються всі затрати виробника, пов'язані з виробництвом продукції. При цьому використовується поняття калькуляції, як засіб визначення собівартості продукції або одиниці робіт. Залежно від економічної природи затрати об'єднуються в однорідні групи — статті затрат і розмежовуються на прості і комплексні.
При визначенні собівартості сільськогосподарської продукції і продукції вироблюваної колективно-кооперативними і державними підприємствами, акціонерними товариствами і селянськими (фермерськими) господарствами першорядним є питання про таку складову собівартості сільськогосподарської продукції як вартість земельних угідь, без яких таке виробництво взагалі неможливе. Протягом багатьох років господарювання колгоспів і радгоспів при визначенні вартості вироблюваної ними сільськогосподарської продукції вартість земель не враховувалась, вона не бралась до уваги при визначенні ціни на усі види сільськогосподарської продукції, предметів її переробки на продукти харчування, а також як сировини для легкої промисловості.
У теоретичному і практичному відношенні при вирішенні питання про собівартість сільськогосподарської продукції не має значення форма власності і право власності на земельні ділянки, що належали і належать нині КСГП, ДСГП, ВСГК, АСГТ, селянським (фермерським) господарством і власникам приватних підсобних господарств. У цьому зв'язку є безпідставним твердження про те, що включення вартості земельних угідь при визначенні вартості сільськогосподарської продукції є неможливим без визнання землі товаром, тобто об'єктом права купівлі-продажу і права закладу при одержанні кредиту. При застосуванні господарського розрахунку і використанні економічної категорії собівартості і рентабельності є реально можливим, доцільним і суспільне необхідним використання вартості землі як засобу сільськогосподарського виробництва. Лише за цієї умови господарський розрахунок стане повним і-неформальним.
У виробничо-господарській діяльності сільськогосподарських підприємств значне місце належить м'ясо-молочному тваринництву. Протягом багатьох років воно забезпечувало потреби країни у цих продуктах харчування. Йому належить важлива роль у господарському розрахунку підприємства, у визначенні собівартості цього виду продукції, рентабельності тваринницьких ферм. Як і в попередні роки, а особливо за сучасних умов наведені питання є надзвичайно складними як для кожного підприємства, так і для всієї тваринницької галузі. Перш за все звертає на себе увагу невідповідність між собівартістю виробництва молока і м'яса і цінами, за якими КСГП, ВСГК, ДСГТ, ДСГП реалізують ці продукти; невідповідність між цінами, за якими господарства закуповують комбікорми; виходячи із сучасних цін на пально-мастильні матеріали для господарства є значними витрати на виробництво власних кормів для худоби. Внаслідок таких обставин у значній частині господарств тваринницька галузь є збитковою, про її рентабельність, а тим більше про прибутковість і говорити не доводиться.
Негативний вплив на реалізацію господарського розрахунку, собівартість вироблюваної сільськогосподарської продукції мають ціни на мінеральні добрива, отрутохімікати, пестициди, вартість агрохімічного і ремонтно-технічного обслуговування підприємств.
Сучасне скрутне економічне становище сільськогосподарських підприємств призвело до порушення вимог аграрного законодавства стосовно оплати праці членів КСГП, як тих, що існують з часу колективізації, так і тих, що створені на базі радгоспів. У переважній більшості КСГП оплата праці є низькою, видається не регулярно, з великою затримкою. Рівень винагороди є довільним, нормативи Положення про оплату праці не дотримуються. Наведене є також однією з істотних причин недодержання і неможливості дотримуватися господарського розрахунку у підприємстві і рентабельності галузей сільського господарства і підприємства в цілому.
3. У значній частині колгоспів України ще в роки, що передували проголошенню її незалежності, був поширений прогресивний досвід внутрішньобригадного господарського розрахунку. За цих умов виробничо-господарський структурний - підрозділ користувався майном на засадах права повного господарського відання, мав відповідний склад працівників, які, будучи членами колективного підприємства, становили особовий склад цього підрозділу, їм належали відповідні права органу самоврядування. Між виробничими структурними підрозділами відбувались відповідні виробничо-господарські стосунки, застосовувалась система розрахунків чеками.
На відміну від самих суб'єктів підприємництва (колективних сільськогосподарських підприємств, спілок селян, акціонерних товариств, державних сільськогосподарських підприємств тощо) як юридичних осіб, що діють на засадах повного госпрозрахунку, їхні структурні виробничі підрозділи господарюють на принципах внутрішньогосподарського розрахунку. Вони використовують різні його форми, правове закріплення яких залежить від юридичного статусу госпрозрахункової ланки. В основі останнього лежать повноваження правосуб'єктності, яка характеризує госпрозрахункову ланку у сфері виробничо-господарських відносин. Структурні виробничі підрозділи господарюють на принципах внутрішньогосподарського розрахунку, який доповнює повний госпрозрахунок. Він об'єднує планування та облік, оперативний контроль і аналіз, матеріальну заінтересованість і відповідальність за певну ділянку роботи. Його впровадження забезпечує організаційно-господарську самостійність при виробництві продукції, підвищенні її якості та зниженні собівартості, розподілі доходів, використанні внутрішніх резервів виробництва, порівнянні затрат і результатів виробництва, створенні для всіх госпрозрахункових ланок однакових економічних умов.
4. Правове регулювання госпрозрахунку здійснюється відповідно до спеціального Положення про внутрішній господарський розрахунок, затвердженого загальними зборами членів колективного сільськогосподарського підприємства (зборами його уповноважених), директором радгоспу або керівником іншого сільськогосподарського підприємства. Це положення за своїм змістом належить до локальних правових актів.
Основою господарської діяльності структурних виробничих підрозділів сільськогосподарських підприємств є річні госпрозрахункові виробничі завдання, які розробляються одночасно з річними поточними планами їх економічного і соціального розвитку. Правління колективних сільськогосподарських підприємств або керівники інших сільськогосподарських підприємств на договірних засадах забезпечують їх необхідними матеріально-технічними засобами, закріплюють за ними земельні ділянки, трактори, іншу сільськогосподарську техніку, робочу і продуктивну худобу тощо.
Розрахункові операції між учасниками внутрішньогосподарських відносин рекомендується здійснювати за допомогою розрахункових чеків. Суть цих відносин полягає в тому, що надання послуг одним госпрозрахунковим структурним виробничим підрозділом іншому, в тому числі передавання виробленої продукції та інших матеріалів з підрозділу в підрозділ або правлінню колективного сільськогосподарського підприємства здійснюється за допомогою розрахункових чеків, в яких зазначається, кому, за що і на яку суму їх видано. Чеки призначені для оперативного обліку затрат на продукцію і виконання робіт. Не виключається можливість застосування замість внутрішньогосподарських розрахункових чеків розрахункових знаків — своєрідних внутрішньогосподарських грошей. Останні, як і чеки, використовують як засіб плати при внутрішньогосподарському обігу матеріальних засобів і коштів. Така практика забезпечує формування у трудового колективу в цілому і в кожного працівника окремо почуття повновладного господаря колективного надбання.