розділ III — характеристика продукції, що виробляється, і ринків збуту;
розділ IV — характеристика конкурентного середовища;
розділ V — план маркетингової діяльності, в якому наводиться перелік наявних на підприємстві маркетингових служб (служба збуту);
розділ VI містить план виробничої діяльності підприємства;
розділ VII присвячено охороні оточуючого середовища (зокрема, перехід господарства на біологічні засоби захисту саду від шкідників і хвороб, впровадження імунних сортів сім'ячкових порід, в результаті чого будуть створені умови для більш раціонального використання хімічних і біологічних препаратів, в економічному, екологічному і гігієнічному аспектах.
Спеціальний розділ VIII присвячено фінансовому плану і програмі інвестицій.
Бізнес-план визначає мету і концепцію розвитку підприємства та необхідні умови і ресурси для здійснення запланованих заходів. При його складанні необхідно зробити аналіз місця і стану підприємства в існуючому економічному середовищі (оцінка поточного стану), по-друге, слід визначити той рівень, якого збирається досягти підприємство (бажаний стан) і по-третє — зайнятися розробкою найбільш ефективних заходів для переходу поточного в бажаний стан. При складанні бізнес-плану враховуються зовнішні і внутрішні чинники діяльності сільськогосподарського підприємства та плановані його надзвичайні і стратегічні заходи по його фінансовому оздоровленню та визначенню джерел інвестиційних ресурсів. Надаючи кредит, банк звертає увагу на стабільність і безпеку бізнесу, яким займається підприємство. Для зменшення ризику банки можуть вимагати від кредитоодержувача додаткових гарантій, які потрібно записати у бізнес-плані. Ризиковий капітал (векгури) — їхнього пріоритетного отримання значного прибутку, контроль ліквідність (40 відсотків для малих підприємств).
3. Фінансово-економічна діяльність сільськогосподарського підприємства основана на виконанні бізнес-плану, має своїм завданням його фінансове забезпечення і головним чином регулює внутрішньогосподарські фінансові відносини. Ці правовідносини виникають, знижуються і припиняються в процесі фінансового забезпечення усіх складових частин бізнес-плану, фінансування коштами підприємства, придбання основних та обігових засобів виробництва, поповнення фонду коштів для проведення оплати праці членів КСГП, ВСГП, АСГТ, працівників радгоспів та найманих трудівників, за рахунок грошових надходжень поповнюється фонд амортизаційних відрахувань і покриваються витрати на соціальне страхування, поповнюються фонди пенсійного забезпечення, відраховуються кошти на розширене відтворення, для наступного фінансування капітального будівництва та на інші внутрішньогосподарські витрати підприємства. До внутрішньогосподарських належить віднести відрахування коштів для оплати за одержані і використані кредити, кошти для оплати за одержані підприємством виробничогосподарські послуги, в тому числі на підготовку і підвищення кваліфікації механізаторів, тваринників, спеціалістів та ін.
Безпосереднє відношення до фінансової діяльності сільськогосподарських підприємств мають ціни. Відповідно до ст. 15 Закону "Про колективне сільськогосподарське підприємство" останнє реалізує свою продукцію та надає послуги підприємствам, організаціям і громадянам за цінами і тарифами, які встановлюються ним самостійно або на договірній основі, що відповідає засадам ринкових економічних відносин. В разі регулювання цін державою гарантуються однакові права та обов'язки сільськогосподарських товаровиробників, незалежно від форм господарювання. При цьому слід виходити з того, що закупівельні ціни на сільськогосподарську продукцію, оптові ціни на засоби виробництва, матеріальні ресурси і тарифи на послуги для села повинні бути науково обгрунтованими і виходити з еквівалентного співвідношення між всіма формами суспільного виробництва і сільського господарства, постійно зростаючими витратами народного господарства на задоволення соціальних потреб сучасного суспільства та іншими об'єктивними факторами.
Основні засади здійснення внутрішньогосподарських фінансових правомочностей сільськогосподарських підприємств закріплені в ст. 17 Закону "Про колективне сільськогосподарське підприємство". Джерелами утворення фінансових ресурсів підприємства є доход, амортизаційні відрахування, кошти, одержані від продажу майна, цінних паперів, пайові та інші внески членів підприємства, підприємств і організацій, а також інші надходження. Як і інші підприємницькі утворення сільськогосподарські підприємства мають право випускати цінні папери. З метою забезпечення раціонального використання і схоронності коштів підприємство самостійно визначає розмір готівки на поточні витрати, яка постійно перебуває в його касі. Відповідні фінансові правомочності сільськогосподарських товаровиробників визначені в законах про банки та їхню діяльність, в Законі України "Про лізинг" від 16 грудня 1997 p., "Про товарну біржу" від 10 грудня 1991р. та ін.
§ 3. Фінансово-кредитні правомочності сільськогосподарських товаровиробників
1. Фінансово-економічна діяльність сільськогосподарських товаровиробників охоплює собою як внутрішньогосподарські фінансові відносини підприємства, так і відносини з банківськими установами щодо зберігання коштів цих утворень на своїх рахунках в банках управління цими коштами, одержання і своєчасного повернення кредитів, врегулювання відносин з інвесторами і використання одержаних сум на капіталовкладення та інші потреби. Через систему банківських установ провадяться розрахунки, одержані від сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) до загальнодержавного і місцевих бюджетів. У наведених взаємовідносинах сільськогосподарські підприємства користуються рівними правами з усіма іншими суб'єктами ринкових економічних відносин — клієнтами банку. Для них є обов'язковими усі ті правові норми, які видає Національний банк України, і ті правові форми (договори, угоди), які застосовуються банками.
Головне місце в системі банків держави належить Національному банку України. Відповідно до ст. 8 Закону "Про банки і банківську діяльність", прийнятого Верховною Радою України 20 березня 1991 р. Національний банк є центральним банком України. Він проводить єдину державну політику в галузі грошового обігу, кредиту, зміцнення грошової одиниці, організує міжбанківські розрахунки, координує діяльність банківської системи в цілому, визначає курс грошової одиниці відносно валют інших країн. Цим же Законом (ст. 25) визначено статус та функції комерційного банку. Комерційні банки здійснюють на договірних умовах кредитно-розрахункове, касове та інше банківське обслуговування підприємств, установ, організацій і громадян шляхом виконання операцій і наданням послуг.
З метою уніфікації розрахунків у народному господарстві,
оптимізації використання фінансових ресурсів суб'єктів підприємницької діяльності та спрощення контролю за фінансовою діяльністю сільськогосподарських товаровиробників розрахунки в народному господарстві ведуться через банківські установи, в яких зберігаються кошти виробників сільськогосподарської продукції.
Зазначена правомочність сільськогосподарського підприємства передбачена "Інструкцією про безготівкові розрахунки в господарському обороті України", яка затверджена Правлінням Національного банку України від 2 серпня 1996 р. Згідно з п. 4 цього акта кошти підприємств підлягають обов'язковому зберіганню в банках, за винятком залишків готівки в їхніх касах у межах встановленого банком ліміту та норм витрат з виручки, які передбачені діючим порядком ведення касових операцій у господарствах України. Банк на договірній основі здійснює розрахунково-касове обслуговування своїх клієнтів і виконує їх розпорядження щодо перерахування коштів з рахунків. Відповідні правила закріплені в законах, що визначають правоздатність сільськогосподарських підприємств: ст. 24 Закону "Про підприємства в Україні", ст. 7 Закону "Про колективне сільськогосподарське підприємство", ст. 25 Закону "Про селянське (фермерське) господарство".
2. Самостійна фінансова діяльність виробничо-господарських підрозділів сільськогосподарського підприємства забезпечується шляхом відкриття для них самостійного поточного рахунку або рахунків у банку.
Правове регулювання розрахункових відносин сільськогосподарських підприємств з банком провадиться відповідно з Інструкцією № 3 "Про відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті" (в редакції Постанови Національного банку України від 4 лютого 1998 р.) та Інструкцією "Про безготівкові розрахунки в господарському обороті України", затвердженою Правлінням Національного банку України від 2 серпня 1996 р.
Інструкція № 3 регулює відносини, які виникають при відкритті клієнтами банків поточних, депозитних (вкладних), кредитних рахунків у національній та іноземній валюті, а також бюджетних рахунків у національній валюті України. Вона містить в собі характеристику рахунків, які можуть відкрити клієнти, в тому числі і сільськогосподарські підприємства.
Поточний рахунок в банку відкривається для зберігання коштів і проведення безготівкових розрахунків. Ці кошти є власністю колективно-кооперативного сільськогосподарського підприємства. Державні сільськогосподарські підприємства (радгоспи) розпоряджаються коштами, що знаходяться на цьому рахунку як суб'єкти права повного господарського відання. Ці кошти використовуються на поточні господарські витрати підприємства, оплату праці як членів колективно-кооперативних і акціонерних утворень, так і найманих працівників, на соціально-побутові потреби та ін. Самостійні поточні рахунки можуть відкривати підсобні виробництва, цехи, які виробляють товарну продукцію (ковбаси, плодоконсерви, макаронні вироби та іншу продукцію), якщо вони наділені правами юридичної особи незалежно від підприємства, у складі якого вони перебувають.