Названим законом визначено коло суб'єктів лізингових правовідносин. Ними є: лізингодавць — це суб'єкт підприємницької діяльності, в тому числі банківська або небанківська фінансова установа, яка передає в користування об'єкти лізингу за договором лізингу; лізингоодержувач — це суб'єкт підприємницької діяльності, який одержує в користування
об'єкти лізингу за договором лізингу; продавець лізингового майна — це суб'єкт підприємницької діяльності, який виготовляє майно (машини, устаткування тощо) та/або продає
власне майно, яке є об'єктом лізингу. Суб'єктом лізингових правовідносин може бути кожне окремо взяте сільськогосподарське підприємство як товаровиробник-підприємець. Зміст лізингових правовідносин з участю сільськогосподарських підприємств приділена увага в розділі XXVII цього Підручника.
За умов ринкових економічних відносин кожний сільськогосподарський товаровиробник бере участь у зовнішніх фінансових правовідносинах, без чого є неможливою його внутрішньогосподарська фінансова діяльність. Такою є діяльність, пов'язана з процедурою інвестування сільськогосподарського виробництва, порядком одержання, витрачання і розрахунками за інвестиції та кредити. За своєю економіко-правовою природою зовнішніми є відносини з приводу сплати кожним сільськогосподарським підприємцем-товаровиробником податків і зборів (обов'язкових платежів) до загальнодержавного і місцевого бюджетів. Зовнішніми є також фінансові правомочності щодо страхування майна сільськогосподарських підприємств і селянських (фермерських) господарств. Зокрема, згідно зі ст. 23 Закону "Про сільськогосподарську кооперацію" кооператив може застрахувати своє майно і майнові права. Страхування здійснюється добровільно за рішенням загальних зборів кооперативу. Подібну фінансову правомочність має сільськогосподарське підприємство. Зокрема, п. З ст. 17 Закону "Про сільськогосподарське підприємство" передбачає його право самостійно вибирати страхову організацію для страхування свого майна. Названими законами визначено фінансово-кредитну правомочність сільськогосподарського товаровиробника (п. 2 ст. 17). Це Його право визначено також статутом кожного сільськогосподарського підприємства і акціонерного товариства.
§ 4. Оподаткування сільськогосподарського товаровиробника
1. Оподаткування сільськогосподарського товаровиробника є засобом поповнення державного бюджету. Внаслідок оподаткування між державою і конкретним товаровиробникомна основі закону виникають відповідні грошові відносини. Вони для сільськогосподарського товаровиробника полягають у відчуженні певної частки коштів у вигляді податків та зборів, а для держави — у присвоєнні (набутті) права власності на частину вартості національного продукту. В результаті цих державно-правових дій створюється державний фонд фінансових ресурсів.
Основоположні правові нормативи та обов'язки щодо оподаткування закріплені в ст. 67 Конституції України. Згідно з цією нормою кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законами. Податки і збори сплачуються державі щорічно відповідно до поданих інспекціям за місцем проживання громадян декларацій про їхній майновий стан та доходи за минулий рік у порядку встановленому законом. Доходи громадян становлять суми, одержувані за їхню працю в державних установах, на підприємствах або в організаціях, винагороди внаслідок інтелектуальної або творчої діяльності. Стосовно громадян, які працюють у сфері сільського господарства як члени колективних і кооперативних сільськогосподарських підприємств або акціонерних товариств, колишніх державних приватизованих переробних підприємств та інших. Суб'єктами податкового права є юридичні особи, їхня правосуб'єктність щодо оплати податків і зборів, визначається законом про об'єкт оподаткування.
2. Безперечно умовою функціонування будь-якої держави є наявність у неї державного бюджету, цілої системи законодавчих і підзаконних актів, спрямованих на утворення податкового законодавства, регулювання податкових відносин, визначення об'єктів оподаткування, кола платників податків і зборів — юридичних і фізичних осіб як суб'єктів оподаткування. Усі правові норми, які регулюють податкові відносини, взяті у сукупності, становлять податкове право — складову частину фінансового права.
Податкове право України охоплює собою цілий ряд законів, що визначають правовий режим конкретних податків і зборів (обов'язкових платежів) бюджету. Розмежовують бюджет на загальнодержавний і місцевий. Серед цих законодавчих актів особливе значення має Закон "Про систему оподаткування", прийнятий Верховною Радою України 25 червня 1991 р. з цілим рядом змін і доповнень. Останніми з них є зміни і доповнення від 5 березня 1998 р. Цей Закон визначає принципи побудови системи оподаткування України, податки і збори (обов'язкові платежі) до бюджету та до державних цільових фондів, а також права, обов'язки і відповідальність платників. Вміщені в цьому Законі норми по суті є загальною частиною до податкового законодавства України. Свідченням того, що цей Закон є основою серед цих актів про оподаткування є те, що будь-які податки і збори (обов'язкові платежі), які запроваджуються законами України, мають бути включені до цього Закону. Всі інші закони України про оподаткування мають відповідати принципам, закладеним у Законі "Про систему оподаткування". Згідно зі ст. 2 Закону сукупність податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджету та державних цільових фондів, які справляються у встановленому законами України порядку становлять систему оподаткування.
3. Науково-практична обгрунтованість системи оподаткування, застосовувана в Україні, забезпечується додержанням принципів побудови і призначення системи оподаткування (ст. 3). Згідно з цією правовою нормою ці принципи є такими:
— стимулювання підприємницької виробничої діяльності та інвестиційної активності, введення пільг щодо оподаткування прибутку (доходу), спрямованого на розвиток виробництва;
— обов'язковість — впровадження норм щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), визначених на підставі достовірних даних про об'єкти оподаткування за звітний період, та встановлення відповідальності платників податків за порушення податкового законодавства;
— рівнозначність і пропорційність — справляння податків з юридичних осіб здійснюються у певній частці від окремого прибутку і забезпечення плати різних податків і зборів (обов'язкових платежів) на рівні прибутків і пропорційно більших податків і зборів (обов'язкових платежів) на більші доходи;
— рівність, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації — забезпечення однакового підходу до об'єктів господарювання (юридичних і фізичних осіб, включаючи нерезидентів) при визначенні обов'язків щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів);
— соціальна справедливість — забезпечення соціальної підтримки малозабезпечених верств населення шляхом запровадження економічно обгрунтованого неоподаткованого
мінімуму доходів громадян та застосування диференційованого і прогресивного оподаткування громадян, які отримують високі і надвисокі доходи;
— стабільність — забезпечення нестійкості податків і зборів (обов'язкових платежів) і їх ставок, а також податкових пільг протягом бюджетного року;
— економічна обгрунтованість — встановлення податків і зборів (обов'язкових платежів) на підставі показників розвитку національної економіки та фінансових можливостей з урахуванням необхідності досягнення збалансованості витрат бюджету з його доходами;
— рівномірність плати — встановлення строків сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), виходячи з необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджету для фінансування витрат;
— компенсація — встановлення і скасування податків і зборів (обов'язкових платежів), а також пільг їх платникам здійснюється відповідно до законодавства про оподаткування виключно Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, районними, міськими радами;
— єдиний підхід — забезпечення єдиного підходу до розробки податкових законів з обов'язковим визначенням платника і зборів (обов'язкового платежу), об'єкта оподаткування, джерел сплати податку і збору (обов'язкового платежу) податкового періоду, ставок податку і збору (обов'язкового платежу), строків та порядку сплати податку, підстав для надання податкових пільг;
— доступність — забезпечення дохідливості норм податкового законодавства для платників податків і зборів (обов'язкових платежів).
4. Питанню оподаткування прибутку сільськогосподарських товаровиробників присвячена ст. 14 цього Закону. Підприємства, основною діяльністю яких є виробництво сільськогосподарської продукції, сплачують податок на прибуток у порядку і розмірах, передбачених цим Законом за підсумками звітного податкового року. При обчисленні суми податку валові доходи і витрати підприємства — виробника сільськогосподарської продукції, утримані (понесені протягом звітного податкового року), підлягають індексуванню, виходячи з офіційного індексу інфляції за період місяця, наступного за місяцем понесений таких витрат (отримання доходів) до кінця звітного податкового року. З метою забезпечення коштів надходження до фонду, що створюється внаслідок сплати земельного податку суми нарахованого податку сільськогосподарського виробника зменшуються на суму податку на землю, що використовується у сільськогосподарському виробничому обороті.