Завдяки такому оголошенню можуть виявитися нові кредитори оголошеного банкрута, кожний з цих кредиторів протягом місяця надсилає до зборів або комітету кредиторів відповідні підстави заборгованості збанкрутілого сільськогосподарського підприємства.
У зазначений місячний строк поряд з кредиторами можуть з'явитися громадяни і юридичні особи, які заявили про своє бажання стати санатором боржника. Санація в буквальному розумінні означає оздоровлення. Санація підприємства полягає в тому, що названі суб'єкти задовольняють вимоги кредиторів до боржника і виконують його зобов'язання перед бюджетом, за умови згоди зборів (комітету) кредиторів із строками виконання цих зобов'язань і на переведення боргу. Санаторами визнаються особи, які здатні здійснити заходи, що проводяться для відведення банкрутства сільськогосподарських товаровиробників, промислових, торгових підприємств об'єднань, банківських установ. Санація може здійснювати шляхом злиття підприємств, що знаходяться на грані банкрутства, з більш міцними підприємствами чи об'єднаннями. Згідно зі ст. 12 Закону "Про банкрутство" санації можуть бути піддані лише державні підприємства. Стосовно можливого настання банкрутства колективно-кооперативного сільськогосподарського підприємства, то дуже сумнівним є сподівання, що знайдеться юридична особа, яка виявить бажання стати його санатором.
5. Постанову про визнання боржника банкрутом приймає арбітражний суд. З цього моменту відповідно до ст. 15 Закону "Про банкрутство" припиняється підприємницька діяльність боржника — збанкрутілого підприємства; право розпоряджатися майном підприємства-банкрута, а також і всі його майнові права та обов'язки переходять до ліквідаційної комісії; строки всіх боргових зобов'язань боржника вважаються такими, що минули.
З метою захисту прав кредиторів і бюджету визнається не дійсною будь-яка угода щодо продажу майна боржника, здійсненого протягом трьох місяців до початку провадження у справі про банкрутство, якщо її здійснено в інтересах заінтересованої особи з боку боржника. Також визнається недійсною будь-яка угода боржника щодо продажу майна чи прийняття боржником на себе зобов'язань протягом одного року до початку провадження у справі про банкрутство, якщо продаж майна здійснено з метою приховання цього майна або несплати боргів, якщо боржник в результаті угоди отримав набагато менше, коли вже був неплатоспроможним чи став неплатоспроможним в результаті виконання цієї угоди.
Виконання постанови арбітражного суду про банкрутство покладається на ліквідаційну комісію. Вона визначає і оцінює майно, на яке звертаються стягнення, організовує його реалізацію.
Вся процедура щодо притягнення боржника-банкрута до майнової відповідальності, повернення боргів кредиторам завершується роботою ліквідаційної комісії по розподілу коштів, виручених від продажу майна підприємства-банкрута. Ці кошти спрямовуються на задоволення претензій кредиторів, покриття витрат, пов'язаних з провадженням справи про банкрутство в арбітражному суді, роботою ліквідаційної комісії, функціонального розпорядника майна, а також задовольняються вимоги кредиторів, забезпечені заставою. Закон України "Про банкрутство" в ст. 21 визначає в якому порядку (відповідній черговості) буде проведено повернення отриманих коштів кожним із суб'єктів провадження в справі про і банкрутство. Принциповим є положення ст. 21 про те, що вимоги кожної наступної черги задовольняються після повного задоволення вимог попередньої. Цей свого роду принцип поділу коштів у випадку банкрутства не співпадає з принципом поділу коштів на частки, пропорційні майновим вимогам кредиторів усіх категорій.
Згідно зі ст. 21 в першу чергу виконуються зобов'язання перед працівниками підприємства-банкрута. З цього правила, передбачено виняток — не повертаються внески до статутного фонду підприємства або виплати по акціях трудового колективу.
У другу чергу задовольняються вимоги по державних місцевих податках та неподаткових платежах до бюджету вимоги органів державного страхування та соціального забепечення.
У третю чергу задовольняються вимоги кредиторів, не забезпечені заставою. У четверту чергу задовольняються вимоги щодо повернення внесків трудового колективу до статутного фонду підприємства та виплат по акціях членів трудового колективу. У п'яту чергу погашаються всі інші вимоги. Вимоги, заявлені після закінчення строку встановленого для їх подання, і відповідні борги вважаються погашеними.
Практика арбітражних судів у справах про банкрутство сільськогосподарських підприємств потребує узагальнення, при чому необхідно звернути увагу на визначення причин настання банкрутства, і умов, завдяки яким воно настає, дояких наслідків воно призводить стосовно самих збанкрутілих. підприємств та їхніх працівників (їхнього працевлаштування) й інші питання.
РозділXVIII
ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ОРГАНІЗАЦІЇ
ТА ДИСЦИПЛІНИ ПРАЦІ
В СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ
ПІДПРИЄМСТВАХ
§ 1. Характеристика організації праці
в сільськогосподарських підприємствах.
її правове регулювання
1. Сільське господарство України є однією з важливих галузей народного господарства, від розвитку якої великою мірою залежить зміцнення економіки держави, підвищення добробуту народу. Чітка організація праці безпосередньо впливає на підвищення ефективності сільськогосподарського Виробництва, продуктивності праці.
Відповідно до Закону "Про підприємства в Україні" (ст. 2) виробництво сільськогосподарської продукції здійснюють підприємства різних видів — відповідно до існуючих форм власності. Економічною основою діяльності державних сільськогосподарських підприємств є державна власність, колективні сільськогосподарські підприємства функціонують на базі колективної власності.
У процесі виробництва сільськогосподарської продукції його учасники об'єктивно вступають у певні зв'язки й відносини, які потребують чіткої регламентації. Спільна праця повинна бути належним чином організована. Організація праці — це впорядкування, приведення в систему трудової діяльності людей. Управління виробничою діяльністю в трудових колективах здійснюється за допомогою впровадження прогресивних, науково обгрунтованих форм організації праці. Перехід сільськогосподарських підприємств на новий економічний механізм — повний госпрозрахунок, самоокупність, самофінансування, на ринкові відносини у поєднанні з ширoкою демократизацією управління створюють сприятливі умови для впровадження прогресивних форм організації праці.
2. Предметом правового регулювання внутрішньогосподарської організації праці в сільськогосподарських підприємствах є суспільні відносини, що функціонують у сфері виробництва і опосередковують зв'язки між людьми з організації трудового процесу. Правові відносини щодо організації праці в сільськогосподарських підприємствах є складовою трудових відносин. Вони виникають між сільськогосподарськими підприємствами, з одного боку, і працівниками — з іншого, і регулюються нормами аграрного права.
Організація праці в агропромисловому комплексі будується на таких єдиних принципах: загальності праці, оплаті відповідно до кількості та якості, правильного поєднання громадських і особистих інтересів, матеріальній заінтересованості працівників, охороні праці, свідомій трудовій дисципліні, планомірному використанні трудових ресурсів, відносинах товариського співробітництва і взаємодопомоги, творчому характері праці, активній участі колективу трудящих в управлінні виробництвом, можливості поєднання праці й навчання, матеріальній забезпеченості за непрацездатності та в рості. Воднораз здійснення зазначених принципів організації праці в колективних сільськогосподарських підприємства має деякі особливості, зумовлені кооперативною природо останніх і особливостями виробництва.
На сучасному етапі розвитку агропромислового комплексу суспільні відносини з організації праці в державних і колективних сільськогосподарських підприємствах дедалі більше зближуються, уніфікуються. Ця тенденція знайшла своє відображення в законодавстві. Останніми роками прийнято значну кількість нормативних актів, які з єдиних позицій регулюють трудові відносини в тих і в тих підприємствах.
3. Закон "Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві дає аграрним товаровиробникам право вільного вибору форм і напрямів трудової та господарської діяльності, повної власності на результати своєї праці. Відповідно до ст. 13 Закону "Про колективне сільськогосподарське підприємство" це підприємство самостійно визначає напрями сільськогосподарського виробництва, його структуру і обсяг. У п. З ст. 1 Закону передбачено також, що такі підприємства можуть на добровільних засадах об'єднуватись у спілки (об'єднання), бути засновниками акціонерних товариств, які діють на підставі статутів. Сільськогосподарські підприємства можуть також виступати засновниками або учасниками інших сільськогосподарських товариств. Закон "Про господарські товариства визначає поняття і види цих товариств, правила їх створення та діяльності, а також права і обов'язки їх учасників та засновників. Господарськими товариствами визнаються підприємства, установи, організації, створені на засадах угоди між юридичними особами і громадянами через об'єднання їх майна та підприємницьку діяльність із метою одержання прибутку. До господарських товариств належать акціонерні товариства, товариства з обмеженою або додатковою відповідальністю, повні й командитні товариства. Товариства є юридичними особами і можуть займатися будь-якою підприємницькою діяльністю, яка не суперечить законодавству України.