Чітке визначення кола і змісту завдань аграрних підприємств (організацій, об'єднань), спільних підприємств покликане сприяти ефективному використанню юридичних засобів регулювання аграрних відносин, здійсненню суб'єктивних прав і додержання юридичних обов'язків усіма учасниками аграрних правовідносин.
В умовах формування правової держави аграрному праву притаманне забезпечення додержання всіх прав працівників сільського, рибного і мисливського господарства, визначених Конституцією України. Цими завданнями охоплюються і питання адміністративно-правового та судового захисту прав членів і найманих працівників сільськогосподарських підприємств.
3. Аграрне право — важливий суспільний фактор успішного розвитку аграрного виробництва. Ефективна реалізація аграрного права забезпечується завдяки сумлінному застосуванню його у процесі регулювання аграрних суспільних відносин.
Головне завдання належного виконання і застосування норм аграрного права полягає у правовому забезпеченні ефективної діяльності аграрних підприємств і організацій. Сюди належить вимога обов'язкового застосування правових гарантій господарської самостійності кожного з суб'єктів аграрного підприємництва; додержання державної дисципліни щодо виконання державних замовлень на виробництво і реалізацію сільськогосподарської продукції; додержання виробничо-технологічної, фінансово-кредитної, господарсько-договірної та трудової дисципліни в кожному підприємстві та в кожному трудовому колективі; недопущення фактів взаємної амністії, тобто незастосування майнових санкцій, встановлених договорами щодо сторін — порушників договірних зобов'язань.
В умовах впровадження ринкових товарно-грошових відносин та розвитку їхньої інфраструктури, посилення правових гарантій додержання вимог аграрного і трудового законодавства, охорони і захисту прав громадян зростає роль юридичного обслуговування в системі агропромислового комплексу, що має безпосереднє відношення до належного
правозастосування.
4. Завданнями аграрного права як галузі права і його застосування визначаються завдання науки аграрного права. Наука аграрного права — це комплекс завдань про правове регулювання суспільних аграрних відносин, що виникають і функціонують залежно від організації та діяльності всіх суб'єктів аграрного підприємництва — товаровиробників.
Наукою охоплюються знання щодо правового статусу членівколективних сільськогосподарських підприємств і кооперативів, учасників господарських товариств, найманих працівників у сільському господарстві. Цією наукою досліджуються проблеми правозастосування кожного з інститутів аграрного права, його поєднання з іншими галузями права в тій їх частині, що стосується діяльності суб'єктів аграрного підприємництва — товаровиробників, прав та юридичних обов'язків суб'єктів аграрного права, інші як теоретичні, так і практичні проблеми. Значне місце серед них належить Проблемам удосконалення аграрного законодавства через нову законотворчу діяльність найвищих органів державної влади України.
5. Історично важливим є завдання аграрного законодавства і науки аграрного права в період сучасних економічних, соціальних і правовихреформ. Йдеться про піднесення значущості права власності на землю, засоби і продукцію виробництва, відшукання ефективних методів господарювання, роздержавлення і приватизацію державних підприємств, що переробляють сільськогосподарську сировину, удосконаленняринкових засобів реалізації сільськогосподарської продукції , піднесення ролі аграрно-договірних взаємин виробників цієї продукції.
Перетворення, здійснювані в економіці народного господарства в цілому та в його аграрному секторі у тому числі, безпосередньо стосуються правового становища працівників сільськогосподарського виробництва в особі членів суб'єктів підприємництва кооперативного типу, зокрема сільгоспкооперативів, учасників господарських товариств, а також робітників і службовців усіх організаційно-правових форм сільськогосподарських підприємств у зв'язку з впровадженням паювання і виплати дивідендів, удосконалення системи організації та оплати праці, вирішення їхніх соціальних проблем, юридичного захисту інтересів і прав.
РозділII
ДЖЕРЕЛА АГРАРНОГО ПРАВА
§ 1. Поняття і види джерел аграрного права
1. Джерелом аграрного права є Конституція України, її закони та підзаконні акти — Укази Президента України, постанови, декрети і розпорядження Кабінету Міністрів України, затверджені ним Положення, а також накази, інструкції тд Інші акти, прийняті Міністерством агропромислового комплексу України, Державним комітетом України по земельних ресурсах та іншими відомствами України.
Здійснювані соціально-економічні та правові реформи повною мірою стосуються аграрного сектора економіки України і дістають свій прояв у відповідних законодавчих актах. Правове регулювання найістотніших суспільних аграрних відносин нормами законів є принципом, вимогою та ознакою гарантії, що ця правова норма відображає інтереси І волю народу за допомогою законодавчого акта, прийнятого найвищим органом державної влади.
Джерелами аграрного права є правові акти, що містять норми аграрного права як галузі, а також норми, які є в актах інших галузей національного і міжнародного законодавства, в тій їх частині, де вони регулюють аграрні відносини.
Вміщені в законах правові норми за своїм призначенням характеризуються як такі, що мають загальний (уніфікований) І спеціальний (диференційований) зміст. Ці акти визначають правовий статус та правосуб'єктність усіх легальних суб'єктів аграрного підприємництва (див. схему 3).
Джерелами аграрного права України є уніфіковані й диференційовані акти правотворчості державних органів. Вони регулюють аграрні ринкові відносини, встановлюють і закріплюють аграрну політику, сформульовану законодавчою владою. На відміну від джерел інших галузей права, джерелааграрного права України мають такіхарактерні особливості: 1) уніфіковані акти аграрного законодавства — являють собою ядро аграрного законодавства і становлення аграрного права як самостійної та інтегрованої галузі національного права; 2) відсутність єдиного фундаторного акта кодифікованого характеру (на відміну від традиційних галузей права, де таким актом є кодекси; від аграрного права Франції, Мексики, Уругваю та інших країн, де основним таким актом виступають аграрні кодекси); 3) значущість локальних актів санкціонованої та делегованої правотворчості суб'єктам сільськогосподарського виробництва і ринкових економічних відносин; 4) збереження рекомендаційної правотворчості; 5) використання правових норм інших галузей права, які одночасно належать і до норм аграрного та інших галузей права (земельного, господарського, фінансового тощо), оскільки вони регулюють окремі питання діяльності суб'єктів аграрного підприємництва; 6) зростання ролі міжнародних норм права та уніфікації національного аграрного законодавства щодо міжнародного права.
2. Уніфіковані акти аграрного законодавства — це юридична форма закріплення норм аграрного права, спрямованих на інтеграцію правового регулювання аграрних відносин, уніфікацію правового статусу і правової регламентації діяльності суб'єктів аграрного підприємництва усіх форм власності та легальних організаційно-правових форм. Вони включають у себе нормативно-правові акти, що регулюють у єдності та взаємозв'язку економічні, організаційні та інші заходи, спрямовані на реалізацію аграрної реформи, підприємництва всіх аграрних товаровиробників.
Диференційовані акти аграрного законодавства — це нормативно-правові акти, що розробляються з урахуванням відмінностей у статусі суб'єктів аграрного підприємництва.
Уніфіковані й диференційовані нормативно-правові акти є основою системи (видів) джерел аграрного права (див. схему 4).
3. Аграрне законодавство становлять закони і нормативно-правові акти, спрямовані на організаційно-управлінське забезпечення раціонального використання земель сільськогосподарського призначення. До нього належать акти, спрямовані на належну організацію ведення головних і допоміжних галузей сільськогосподарського виробництва: рослинництва і тваринництва та їхніх складових (насінництво, селекція, племінна справа, бджільництво, ставкове рибальство тощо). Ними є акти, які визначають нормативно-правові вимоги, спрямовані на охорону здоров'я працівників сільського господарства, додержання правил техніки безпеки і виробничої санітарії в процесі аграрного виробництва.
Нормативно-правові положення цих актів визначають коло аграрних підприємців як суб'єктів аграрних виробничих відносин. Ці акти поширюють свою чинність на діяльність усіх сільськогосподарських підприємств.
4. Різновидом джерел аграрного права слід розглядати також внутрішньогосподарські локальні акти, чиє виникнення і функціонування зумовлено насамперед тим, що громадяни як члени і/чи учасники (акціонери) через вищі органи управління самостійно закріплюють модель (правила) поведінки.