4. Спільність основних принципів організації праці в державних і колективних сільськогосподарських підприємствах; обумовлює багато спільного в регулюванні їх внутрішнього трудового розпорядку. Тому колективні сільськогосподарські і підприємства завжди використовували й використовують як зразок для своєї правотворчості законодавство про працю робітників і службовців.
Вихідні положення внутрішнього трудового розпорядку сільськогосподарських підприємств закріплено в Конституції України (право на працю, відпочинок, охорону праці, обов'язок неухильно додержуватися Конституції та законів України тощо). Конституційні права і обов'язки працівників сільськогосподарських підприємств конкретизуються в КЗпП (ст. 2), Статутах і Правилах внутрішнього трудового розпорядку господарств, службових інструкціях і положеннях, технічних правилах, колективних договорах, стандартах підприємств та інших правових актах. Серед названих нормативних актів Правила внутрішнього трудового розпорядку займають особливе місце, оскільки саме в них сконцентровані норми, що встановлюють режим праці в сільськогосподарських підприємствах.
Відповідно до ст. 142 КЗпП, в державних сільськогосподарських підприємствах цей важливий локальний нормативний акт затверджується за поданням власника або уповноваженого ним органа і профспілкового комітету трудовими колективами. При його розробленні підприємства беруть за основу Типові правила внутрішнього трудового розпорядку для робітників і службовців підприємств, установ, організацій, затверджені 20 липня 1984 p., а також Галузеві правила внутрішнього трудового розпорядку для робітників і службовців радгоспів, племінних, кінних заводів, птахофабрик, науково-дослідних установ, навчальних закладів, інших підприємств, установ, організацій від 10 січня 1985 р.
Крім закріплення основних обов'язків працівників та власника в трудовому процесі, Правила внутрішнього трудового розпорядку регулюють аспекти приймання і звільнення працівників, робочого часу та його використання, заохочення за успіхи в праці та відповідальності за порушення дисципліни.
5. У колективних сільськогосподарських підприємствах Правила внутрішнього розпорядку приймаються загальними зборами (зборами уповноважених) на підставі Примірних правил внутрішнього розпорядку, затверджених Всеукраїнською радою колгоспів 31 березня 1982 р. (з наступними змінами і доповненнями від 13 грудня 1983 р).
Правилами внутрішнього розпорядку регулюються тривалість і розпорядок робочого дня на підприємстві, порядок надання вихідних днів, щорічних оплачуваних відпусток, а також порядок проходження випробувального строку, накладення і зняття дисциплінарних стягнень та інші питання, передбачені Статутом підприємства.
Правила внутрішнього розпорядку відіграють важливу роль в організації виробництва і праці в колективних сільськогосподарських підприємствах. За значущістю вони є другим після статуту нормативним актом, що регулює внутрішньогосподарські відносини. Правила внутрішнього розпорядку повинні відповідати статутові, а також Примірним правилам.
Примірні правила містять, по-перше, норми, що переносяться у правила окремих господарств без змін, оскільки їхні положення не вимагають урахування специфіки останніх (це норми, що регулюють охорону праці, заходи стягнення і порядок їх застосування тощо), по-друге, ті норми, які повинні бути конкретизовані у Правилах внутрішнього розпорядку конкретного підприємства з урахуванням його особливостей.
Правила внутрішнього розпорядку колективного сільськогосподарського підприємства не тільки конкретизують деякі положення статуту і Примірних правил, а й можуть містити первинні норми, які заповнюють наявні прогалини в регулюванні внутрішньогосподарських відносин.
6. Внутрішній розпорядок колективного сільськогосподарського підприємства охоплює ширше (порівняно з державним підприємством) коло питань. Так, окрім трудових, він регулює також управлінські, майнові, земельні, соціально-по-бутові та інші відносини. Член колективного господарства має додержувати правил поведінки, встановлених для нього як для працівника і члена колективного господарства. Тому в таких господарствах існують внутрішній трудовий розпорядок і внутрішній розпорядок, трудова і статутна дисципліна.
7. Місцеві (локальні) правила сільськогосподарських підприємств не повинні механічно відтворювати текст Галузевих і Типових (Примірних) правил внутрішнього розпорядку, а мають широко відображати специфіку умов праці на конкретному підприємстві. При цьому вони не можуть суперечити Типовим і Галузевим правилам та іншому чинному законодавству. Прийняті у встановленому порядку Правила внутрішнього (трудового) розпорядку є важливим організаційно-правовим засобом зміцнення трудової дисципліни в сільськогосподарських підприємствах.
§ 4. Поняття дисципліни праці та правове забезпечення її додержання в сільськогосподарських підприємствах
1. Працівники сільськогосподарських підприємств мусять неухильно додержувати дисципліни праці, без якої не можливі організована робота і сучасне виробництво. Це їхній важливий конституційний, статутний обов'язок.
Продукція сільського господарства виробляється працівниками, об'єднаними в різні трудові колективи. Спільна праця великих колективів людей потребує цілеспрямованої і узгодженої поведінки кожного працівника, зайнятого в суспільному виробництві. Саме дисципліна праці забезпечує певну координацію і субординацію в поведінці працівників.
Дисципліна — складне й багатогранне явище. Об'єктивно вона необхідна для функціонування будь-якої соціальної спільності. Дисципліна спрямована на забезпечення єдності дій учасників трудового процесу, виступає необхідною умовою спільної праці.
2. В юридичній літературі термін "дисципліна" трактується по-різному. З одного боку, — як форма суспільного зв'язку між людьми в процесі спільної праці, з іншого — як підпорядкування всіх працівників загальному порядкові праці, додержання ними встановлених правил поведінки під час трудового процесу. При цьому поняття трудової дисципліни розглядається у вузькому й широкому розумінні. У вузькому — як обов'язок кожного працювати, суворо додержувати Правил трудового розпорядку, які діють на підприємствах, в установах, організаціях. У широкому розумінні дисципліна праці є формою суспільного зв'язку між людьми в процесі спільної праці, який об'єктивно виникає і служить для підтримання необхідного при цьому порядку.
Одні автори вважають за необхідне розглядати дисципліну тільки в суб'єктивному розумінні — як фактичне додержання встановлених правил поведінки, підпорядкування працівника встановленому розпорядкові. На думку інших, поняття дисципліни мусить бути ширшим і охоплювати два взаємопов'язані аспекти — об'єктивний і суб'єктивний. В об'єктивному розумінні дисципліна — це передбачений соціальними нормами порядок в організації та діяльності якого-небудь колективу, в суб'єктивному — підкорення цьому порядкові, додержання його всіма членами колективу. Дисципліну праці в об'єктивному розумінні визначають різні юридичні приписи, які в сукупності складають її правову основу.
Трудова дисципліна — це сукупність дій або утримання від дій, що становлять зміст трудових прав та обов'язків членів колективних сільськогосподарських підприємств і акціонерних товариств. Коло цих правомочностей визначається відповідними специфічними умовами виробничо-господарської діяльності й нормами права. Додержання вимог дисципліни праці в сільськогосподарському підприємстві зумовлюється підпорядкуванням рядових членів КСГП, ВСГК, АСГТ і працівників ДСГП керівникам цих підприємств, а також в свою чергу відповідальність цих керівників бригад, фермерських підрозділів за доручену ділянку роботи перед органами самоврядування, перед загальними зборами (зборами уповноважених), правлінням, бригадним зборам.
3. Дисципліна праці — це, передусім, сукупність певних правил поведінки, встановлених для учасників трудового процесу, і необхідність додержання цих правил, підпорядкування внутрішньому трудовому розпорядкові. Та дисципліна праці полягає не тільки в суворому додержанні Правил внутрішнього розпорядку, а й у свідомому, творчому ставленні до своєї роботи, забезпеченні її високої якості, продуктивному використанні робочого часу.
Від дисципліни праці слід відрізняти виробничу дисципліну. Ці поняття можна розмежовувати не тільки за змістом, а й за суб'єктами. Виробнича дисципліна за змістом значно ширша від трудової. Це — виконання плану виробництва, плану нагромадження, ритмічність роботи підприємства, додержання технологічної дисципліни, правил сівозміни тощо. її суб'єктами є підприємство, адміністрація, колектив у цілому. Виробнича дисципліна охоплює переважно технічну, а також виробничо-технічну грань суспільного виробництва включно з виконанням встановлених строків роботи. Трудова дисципліна, як уже зазначалося, — це дисципліна працівника як учасника трудового процесу, належне виконання ним своїх трудових обов'язків.
4. Правове регулювання трудової дисципліни являє собою організований вплив на учасників трудового процесу з метою приведення їх поведінки у відповідність із нормами і правилами, що закріплюють порядок спільної праці.
Під правовим регулюванням у юридичній науці прийнято розуміти спеціальний юридичний вплив об'єктивного і суб'єктивного права, всієї системи юридичних засобів на суспільні відносини з метою досягнення відповідних результатів. Взяті в єдності та взаємодії, ці засоби утворюють механізм правового регулювання. Його складають нормативні акти, правовідносини, акти реалізації права, правосвідомість і правова культура.