Відповідна сітка діє для працівників тваринницьких підрозділів, для працівників, зайнятих на виконанні кінно-ручних робіт. Для працівників майстерень і цехів із ремонту сільськогосподарської техніки, устаткування та інструменту застосовуються погодинні тарифні ставки.
12. Праця осіб управлінсько-обслуговуючого персоналу винагороджується, як правило, на основі посадових окладів або відповідно до контракту. Державне підприємство самостійно визначає структуру управління і встановлює штати. У колективному сільськогосподарському підприємстві штатну чисельність управлінсько-обслуговуючого персоналу встановлюють загальні збори членів підприємства.
Системи й форми оплати праці працівників, спеціалістів сільськогосподарські підприємства теж визначають тепер самостійно.
Для підвищення заінтересованості керівників і спеціалістів державних і колективних сільськогосподарських підприємств у підсумкових результатах праці визнано за доцільне проводити оплату їхньої праці за рахунок відповідної частини фонду оплати праці, що затверджується власником підприємства або (за погодженням із ним) радою трудового колективу.
13. Тарифна система розцінок і окладів винагороджує фактичну працю працівників сільського господарства, яка відповідає суспільне визначеному рівневі складності робіт і дає середні соціальне необхідні результати. Через різноманітність конкретних видів сільськогосподарських робіт і суб'єктивних здібностей кожного працівника винагорода за тарифними ставками вимагає додаткових засобів обліку кількості, якості та результатів суспільне корисної праці. Доповнення і корективи тарифної системи особливо важливі й необхідні при оцінці робіт, результативність яких багато в чому пов'язана з погодними, іншими природними та біологічними факторами сільськогосподарського виробництва, строками виконання найважливіших робіт. Тому в практиці сільськогосподарських підприємств склалися традиційні доплати і надбавки, що коригують тарифні виплати.
14. Інтенсивність і тяжкість праці, швидкість виконання робіт, тобто праця в умовах, що відрізняються від нормальних, винагороджується звичайно збільшенням тарифних ставок за норму виробітку, відпрацьований час або встановленням доплат до тарифних ставок, розрахованих на нормальні умови праці. Так, підвищені тарифні ставки застосовуються у сільськогосподарських підприємствах на роботах із важкими і шкідливими умовами праці, з особливо важкими і особливо шкідливими умовами праці щодо працівників майстерень і цехів із ремонту сільськогосподарських машин, обладнання та інструменту. За підвищеними ставками проводиться оплата праці також працівників тваринництва, зайнятих на роботах з обслуговування бруцельозної худоби і тварин, хворих на ящур, худоби на відгінних пасовищах та бджіл під час кочівлі з ними за межами землекористування підприємства.
Інтенсивність праці найочевидніше виявляється при розширенні зон обслуговування, обсягу робіт. Керівник державного підприємства за погодженням із профспілковим комітетом може вводити за рахунок економії фонду оплати надбавки до тарифів і окладів працівників за суміщення професій і виконання робіт меншою кількістю працівників.
15. Враховуючи особливо важливе значення збирання врожаю та заготівлі кормів, державні й колективні сільськогосподарські підприємства можуть встановлювати підвищені розцінки за такі роботи. Зокрема, трактористам-машиністам, які працюють на збиранні врожаю, оплата збільшується на 60 або 100 відсотків (залежно від району), всім іншим працівникам — на 15 або ЗО відсотків.
Аби матеріально зацікавити трактористів-машиністів сільськогосподарських підприємств, їм присвоюють, залежно від рівня їхніх знань і досвіду роботи, І, II, III класи кваліфікації. На механізованих роботах, що оплачуються за тарифною сіткою, трактористові-машиністові І класу виплачується надбавка за класність у розмірі 20 відсотків, II класу — 10 відсотків.
РозділXX
ПРАВОВА ОХОРОНА
ЗДОРОВ'Я ПРАЦІВНИКІВ
СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ
§ 1. Поняття, принципи, зміст правової охорони здоров'я
1. Правова охорона праці являє собою діючу на основі відповідних законодавчих та інших нормативних актів систему соціально-економічних, організаційних, технічних, гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів і способів, що обумовлюють безпеку, збереження здоров'я і працездатності людини у процесі праці. Таке розуміння даного поняття є характерним для всіх галузей права, в першу чергу, трудового та аграрного.
Регулювання суспільних відносин, які виникають при реалізації названих заходів щодо створення безпечних для здоров'я умов праці у сільськогосподарських та інших підприємствах АПК здійснюється за допомогою законодавчих та інших нормативних актів загального і спеціального призначення. Загальні норми поширюються на забезпечення охорони праці у всіх галузях народного господарства. До них відносяться Закон України "Про охорону праці" від 14 жовтня 1992 p., Кодекс Законів про працю України (в редакції від 28 лютого 1995 p.), Закони України "Про підприємства в Україні", "Про підприємництво", "Про колективні сільськогосподарські підприємства", "Про селянські (фермерські) господарства", "Про пестициди і агрохімікати" від 2 березня 1995 p., "Про дорожній рух" від ЗО червня 1993 p., "Про пожарну безпеку" від 17 грудня 1993 p., "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" від 24 лютого 1994 р. тощо.
Із врахуванням специфіки сільськогосподарського виробництва загальні вимоги названих законодавчих актів конкретизуються у спеціальних (галузевих) нормативних актах, а саме: в різних правилах, інструкціях, положеннях стосовно виконання робіт з сільгоспмашинами, отрутохімікатами, тваринами тощо. Серед цих актів слід назвати:
а) Правила техніки безпеки при роботі на тракторах, сільськогосподарських і спеціалізованих машинах від 24 жовтня 1969 p., які регламентують організацію роботи по охороні праці, обов'язки і відповідальність посадових осіб, вимоги техніки безпеки при виконанні механізованих робіт, зокрема спеціалізованих сільськогосподарських, а також вимоги, що ставляться до технічного стану машин, підготовки машинно-тракторного агрегату для його роботи, пожежної безпеки тощо.
б) Правила техніки безпеки у тваринництві від 16 травня 1969 p., в яких перераховуються обов'язки посадових осіб по техніці безпеки і виробничій санітарії у тваринництві, передбачається проведення заходів по благоустрою території ферм, будівництву й обладнанню тваринницьких приміщень, викладаються правила техніки безпеки при роботі з сільськогосподарськими тваринами та при обслуговуванні машин і обладнання, що використовується у тваринництві. У Правилах є спеціальні розділи про експлуатацію водонагрівальних та парових котлів, теплогенераторів, про заходи пожежної безпеки на тваринницьких фермах.
в) Правила техніки безпеки при виконанні ремонтних робіт у державних підприємствах і організаціях Мінсільгосппроду України і колгоспах від 8 червня 1970 р.
г) Правила технічної експлуатації електроустановок споживачів і правила техніки безпеки при експлуатації електроустановок споживачів, затверджені Держенергонаглядом України 12 квітня 1969 р.
д) Порядок одержання дозволу (свідоцтва) на право роботи, пов'язаної з транспортуванням, зберіганням, застосуванням і торгівлею пестицидами і агрохімікатами, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 18 вересня 1995 р.
Названий перелік нормативних актів спеціального призначення не є вичерпним. При виконанні робіт, які не охоплюються цими правилами, сільськогосподарські товаровиробники мають користуватись загальними і галузевими правилами техніки безпеки інших відомств, які поширюються на сільське господарство постановами ЦК профспілки працівників сільського господарства.
До системи нормативних актів, що забезпечують належні умови праці у сільськогосподарських та інших підприємствах АПК можна віднести також локальні нормативні акти, які приймаються органами управління сільськогосподарських підприємств. Серед цих актів можна назвати Статути, Правила внутрішнього розпорядку колективних підприємств, виробничі інструкції, пам'ятки та інші посібники по техніці безпеки і виробничій санітарії тощо. Розробка локальних правових актів на підприємствах незалежно від форми власності та видів діяльності має здійснюватись з додержанням вимог, передбачених у Порядку опрацювання і затвердження власником нормативних актів про охорону праці, які діють на підприємстві, затвердженому Держкомнаглядохоронпраці України від 21 грудня 1993 р.
2. Чинне законодавство про охорону праці поширюється на всіх працівників, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від Форм власності і господарювання, в тому числі з окремими (приватними) роботодавцями, селянськими (фермерськими) господарствами членів кооперативів, працівників орендних Підприємств тощо.
Державна політика в галузі охорони праці передбачає єдність од підприємств, рад народних депутатів всіх рівнів щодо поліпшення умов і охорони праці, попередження виробничого травматизму і професійних захворювань, і базується на таких принципах:
~ пріоритет життя й здоров'я працівників по відношенню До результатів виробничої діяльності підприємства;
~ Координація діяльності в галузі охорони праці з іншими напрямами економічної і соціальної політики, з діяльністю в галузі охорони навколишнього середовища;
— Встановлення єдиних вимог в галузі охорони праці для всіх підприємств незалежно від форм власності і господарювання