Включені до плану по охороні праці заходи мають бути забезпечені технічною документацією, кошторисом витрат, джерелами фінансування і матеріальними ресурсами. Відповідно до ст. 21 Закону України "Про охорону праці", кожне Підприємство щорічно виділяє на охорону праці необхідні кошти в обсязі, що визначається колективним договором. Працівники підприємств не несуть будь-яких додаткових витрат на ці цілі. Підприємство вправі створювати фонди по охороні праці за рахунок прибутку (доходів) від їх господарської, комерційної, зовнішньоекономічної та іншої діяльності, а також інших джерел. Прибуток, що направляється у фонд оплати праці, не підлягає оподаткуванню при умові його використання виключно з метою охорони праці.
Підприємство зобов'язане здійснювати підготовку кадрів для роботи по забезпеченню здорових та безпечних умов праці у процесі сільськогосподарського виробництва.
§ 3. Гарантії прав на охорону здоров'я і безпечні умови праці сільськогосподарських працівників
1. Чинне законодавство визначає дві групи гарантій щодо забезпечення реалізації права працівників сільськогосподарських підприємств АПК на охорону здоров'я і створення безпечних умов праці.
До першої групи відносяться гарантії права на охорону праці при прийомі на роботу. До другої групи — гарантії права працівників сільського господарства на охорону праці процесі трудової діяльності.
2. При прийомі на роботу законодавець вимагає, щоб умови трудового договору відповідали у всіх його формах вимогам законодавчих та інших нормативних актів по охороні праці. При цьому прийом на роботу громадян, яким вона протипоказана за станом здоров'я, забороняється.
При прийомі на роботу із заздалегідь відомим високим ступенем потенційного ризику виникнення професійної захворювання адміністрація підприємства зобов'язана попередити працівника про найбільш вірогідний строк виникнення такого захворювання і укласти з ним трудовий договір, ще діє до цього строку, з наданням йому у майбутньому інше роботи із збереженням попереднього заробітку.
При укладенні трудового договору підприємство зобов'язане, якщо це зумовлено особливостями того чи іншого виробництва, організувати проведення медичного огляду. Відповідно до ст. 19 Закону України "Про охорону праці", власник зобов'язаний за свої кошти організувати проведення попереднього (при прийнятті на роботу) і періодичних (протягом трудової діяльності) медичних оглядів працівників, зайнятих на важких роботах, роботах із шкідливими чи небезпечними умовами праці або таких, де є потреба у професійному доборі, а також щорічного обов'язкового медичного огляду осіб віком до 21 року. Перелік професій, працівники яких підлягають медичному огляду, термін і порядок його і проведення встановлюються Міністерством охорони здоров'я України за погодженням з Державним комітетом України по нагляду за охороною праці. Власник має право притягнути працівника, який ухиляється від проходження обов'язкового медичного огляду, до дисциплінарної відповідальності і зобов'язаний відсторонити його від роботи без збереження; заробітної плати. За час проходження медичного огляду за: Працівником зберігається місце роботи (посада) і середній заробіток.
Укладаючи трудовий договір, громадяни мають право вимагати, а підприємство зобов'язане надати їм необхідну інформацію про стан умов і охорону праці на робочих місцях про пільги і компенсації.
3. У ході реалізації трудового договору адміністрація сільськогосподарського та іншого підприємства АПК зобов'язана проваджувати сучасні засоби охорони праці і забезпечувати таварно-гігієнічні умови праці, що запобігають виробничому травматизму і професійній захворюваності. При виявленні у працівника ознак професійного захворювання адміністрація на підставі медичного висновку зобов'язана перевести його на іншу роботу в установленому порядку.
Для осіб, які вперше поступають на роботу, а також тих, хто переводиться на іншу роботу, адміністрація зобов'язана проводити інструктаж по охороні праці, організовувати навчання безпечним прийомам виконання робіт і надання першої допомоги потерпілим від нещасних випадків. КЗпП України вимагає, щоб ні один працівник не був допущений до самостійної роботи без інструктажу з техніки безпеки (ввідний інструктаж). Крім того, має проводитись інструктаж на робочому місці, періодичний інструктаж і позаплановий інструктаж у випадках, коли зафіксовані факти порушення правил техніки безпеки. На кожного працівника оформляються особисті карточки, у яких записуються відомості про проведений інструктаж і про видані допуски до роботи. Для удосконалення системи навчання у галузі охорони праці з квітня 1983 р. введено в дію галузевий стандарт ОСТ 46.0.126-82 ССБТ "Організація навчання з охорони пращ у сільському Господарстві. Загальні положення". Відповідно до цього стандарту всі керівники і спеціалісти не частіше двох разів на рік повинні проводити із своїми підлеглими інструктаж на робочих місцях. Щорічно всі трудівники сіл в робочий час зобов'язані навчатись за затвердженими програмами в обсязі 32 год., а спеціалісти і керівні працівники залежно від кваліфікації — не менше одного разу на шість років з відривом від виробництва на один—три місяці на ФПК сільськогосподарських вузів, у школах управління.
§ 4. Відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням працівником трудових обов'язків
1. Власник сільськогосподарського та іншого підприємства, установи, організації АПК несе матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, а також за моральну шкоду, заподіяну потерпілому внаслідок фізичного чи психічного впливу небезпечних або шкідливих умов праці. Правові підстави та поряд притягнення до відповідальності винних осіб визначений відповідними Правилами, затвердженими постановою Ради Міністрів УРСР від 23 червня 1973 р, (із змінами і доповненнями до них, затвердженими постановою Кабінету Міністрів з України від 18 липня 1994 р.).
2. Власник звільняється від відшкодування шкоди, якщо доведе, що шкода заподіяна не з його вини, а умови праці не є причиною моральної шкоди. Відповідно до п. 2 названих Правил, доказами вини власника можуть бути:
акт про нещасний випадок на виробництві або акт про професійне захворювання;
висновок службових осіб (органів), які здійснюють контроль і нагляд за охороною праці та дотриманням законодавства про працю, або профспілкового органу щодо причин ушкодження здоров'я;
медичний висновок про професійне захворювання;
вирок або рішення суду, постанова прокурора, висновок органів дізнання або попереднього слідства;
рішення про притягнення винних осіб до адміністративної або дисциплінарної відповідальності;
рішення органів соціального страхування про відшкодування власником витрат на допомогу працівникові в разі тимчасової непрацездатності у зв'язку з ушкодженням здоров'я;
показання свідків та інші докази.
3. Відшкодування шкоди, заподіяної працівнику ушкодженням здоров'я складається з:
виплати втраченого заробітку (або відповідної його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності;
виплати в установлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам сім'ї та утриманцям померлого);
компенсації витрат на медичну та соціальну допомогу (посилене харчування, протезування, сторонній догляд тощо).
За наявності факту моральної шкоди потерпілому відшкодовується моральна шкода.
Ступінь втрати працездатності визначається медико-соціальною експертною комісією (МСЕК) у відсотках до професійної працездатності, яку мав потерпілий до ушкодження здоров'я.
4. Розмір відшкодування втраченого потерпілим заробітку встановлюється відповідно до ступеня втрати професійної працездатності і середньомісячного заробітку, який він мав до ушкодження здоров'я.
5. Моральна шкода відшкодовується за заявою потерпілого про характер моральної втрати чи висновком медичних органів у вигляді одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі, розмір якої визначається в кожному конкретному випадку на підставі:
домовленості сторін (власника, профспілкового органу і потерпілого або уповноваженої ним особи);
рішення Комісії по трудових спорах;
рішення суду.
Розмір відшкодування моральної шкоди не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати незалежно від інших будь-яких виплат.
6. Власник відшкодовує потерпілому витрати на медичну та соціальну допомогу (на додаткове харчування, придбання ліків, спеціальний медичний та звичайний догляд, побутове обслуговування, протезування, санаторно-курортне лікування, придбання спеціальних засобів пересування тощо). При визначенні розмірів витрат на медичну та соціальну допомогу ступінь вини потерплого в ушкодженні його здоров'я не враховується. Названі витрати відшкодовуються, якщо потреба в них обумовлена висновками МСЕК.
7 Розмір компенсації витрат на додаткове харчування визначається на підставі раціону харчування, розробленого МОЗ, і довідки місцевих органів державної виконавчої влади про середні ціни на продукти у відповідний період їх придбання, а за згодою власника — довідки організацій торговельної мережі чи управлінь ринками.