Поряд з теорією фікції існували і інші теорії. Представники деяких із них розвивали і доповнювали вищезгадану доктрину, інші ж, навпаки ________________________________
¹Екатерина Кочергина „Организационно-правовая форма юридических лиц: генезис доктрин и подходов” // Підприємництво, господарство і право, 2003р., №1, с. 37.
додержувались протилежних поглядів про сутність юридичної особи. В зв’язку з цим в науковій літературі одні вчені розглядають всі теорії як варіанти розвитку теорії фікції, а інші вважають, що розробляли свої погляди всупереч цій теорії , хоча в дійсності далеко не повністю звільнилися від її впливу.
Подальший розвиток фікційної теорії можна побачити в теорії цільового майна (або теорії ”персоніфікованої цілі”), запропонованої А. фон Брінцем. В своїх поглядах він звертає увагу на ціль, для досягнення якої створена і існує кожна юридична особа. Оскільки ціллю інституту юридичної особи являється лише управління майном, то і юридична особа є не що інше, як сама ця персоніфікована ціль. Однак, взявши одну із рис, одну із ознак, які характеризують юридичну особу, Брінц абсолютизував її і створив неправильну, метафізичну конструкцію. В решті решт, спочатку заперечуючи фікційну теорію, він із свого цільового майна створив іншу фікцію.
У французькій літературі досить близькі по суті погляди висловлював М.Планіоль, який вважав, що юридична особа – це колективне майно, яке в якості суб’єкта права являється юридичною фікцією, створеною для спрощеного його використання. І знову ми зустрічаємось із фікцією, яка просто прийняла нову форму.
Дещо інакший варіант розвитку теорії фікції був запропонований Р. фон Іерінгом. Згідно висунутої ним „теорії інтересу” права і обов’язки юридичної особи в дійсності належать тим реальним фізичним особам, які фактично використовують спільне майно і отримують від нього вигоду. Їх спільний інтерес і реалізує юридичну особу. Раціональна зернина у вченні Іерінга, на відміну від Савіньї і його послідовників, полягає в тому, що він не відривав юридичну особу від живих людей і їх відносин.
Іншим великим напрямком в розробці доктрин про сутність юридичної особи, на противагу фікційним теоріям, стали так названі „реалістичні концепції”, які визнавали реальність юридичної особи як суб’єкта права.
В німецькій цивілістичній науці паралельно з пануючими в той час теоріями Савіньї, Брінца з’явились теорії, які розглядали юридичну особу як особливий соціальний організм, „духовну реальність” або „людський союз” зі своєю власною волею, яка не зводиться до сукупності воль утворюючих її окремих фізичних осіб. Такі погляди, висунуті Г. фон Безелером і О. фон Гірке, отримали назву органічної теорії (або теорії „соціальних організмів”). За думкою Гірке юридична особа на стільки реальна, як і особа фізична. Союзною особою являється визнана правопорядком діяльність людського союзу, який виступає в якості відмінного від суми об’єднаних в союзі осіб єдиного цілого, що являється суб’єктом прав і обов’язків.
В подальшому погляди Безелера і Гірке знайшли своє відображення в працях французьких цивілістів Р. Саллейля і П. Мішу. Основною заслугою Саллейля являється спроба звільнення теорії від деякої біологізації, в результаті чого його „реалістична концепція” стала найбільш повно і глибоко опрацьованою доктриною реалістичного напрямку. Саме його працям ми зобов’язані розумінням того, як ті чи інші теоретичні уявлення про юридичні особи впливають на практику розробки і застосування відповідного законодавства.
Необхідно зазначити, що обидва вказані автори виходять із визнання реальності юридичної особи як людського колективу, який має волю й інтерес, що є відмінні від воль й інтересів індивідів, які його складають. Однак, на відміну від Мішу, який підкреслює момент інтересу, Салейль акцентує увагу на значенні цілі для юридичної особи. В силу єдності цілі колективна воля становиться чимось відмінним від індивідуальних воль, хоча й походить від них.
Враховуючи настільки бурхливий розвиток вчень про сутність юридичних осіб в західній цивілістичній науці, вітчизняні юристи не могли не приділити уваги цьому правовому інституту. В радянський період вXX ст. було розроблено цілий масив концепцій, які заклали основи сучасного розуміння проблеми юридичних осіб і організаційно-правових форм. Не дивлячись на те, що радянські вчені концентрували свою увагу переважно на юридичні особи науковою і методичною цінністю і сьогодні.
Найбільш прогресивними й значними серед представлених в той час концепцій, які виходили із того, що юридична особа – це реально існуюче явище, яке володіє людським субстратом, являються „теорія колективу”, „теорія держави” і „теорія директора”.
„Теорія колективу”, розроблена академіком А. Венедиктовим, виходить із того, що носіями правосуб’єктності державної юридичної особи являється колектив працівників і службовців, а також всенародний колектив, організований в соціалістичну державу.
„Теорія держави”, висунута С. Асканазієм, обґрунтовує тезу про те, що за кожним державним підприємством стоїть власник його майна – сама держава. І саме тому людський субстрат юридичної особи не можна зводити до трудового колективу даного підприємства.
„Теорія директора”, представлена в працях Ю. Толстого і розвинута в роботах В. Грибанова, виходила з того, що оскільки воля керівника визнається волею самої юридичної особи і саме через нього вона отримує права і обов’язки, то саме директор уповноважений діяти від імені організації в сфері цивільного обороту, керувати і представляти собою сутність („людський субстрат”) юридичної особи.
Необхідно відмітити, що в теорії радянського цивільного права існували також і інші доктрини. Так, в „теорії персоніфікованої (цільової) власності” С. Ландкофа обґрунтовано думку про те, що головною функцією юридичної особи являється об’єднання різноманітних власностей в єдиний комплекс і управління ним, а в „теорії соціальної реальності”, розробленої Д. Генкіним і Б. Черепахіним, юридична особа розглядається в якості „соціальної реальності”, наділеної певною власністю для досягнення суспільно корисних цілей або для вирішення соціально-економічних задач держави і суспільства. Слід відмітити, що на прикладі теорії С. Ландкофа можна спостерігати, як з плином часу фікційна теорія „персоніфікованої цілі” А. фон Брінца перетворилась в суто реалістичну, не втративши при цьому своєї назви.
Велике значення в середині XX ст. отримали також наукові концепції О.Красавчикова („теорія соціальних зв’язків”), погляди якого в сучасних умовах підтримує Я. Шевченко, А. („теорія організації”), Б. Пугинський („теорія правових засобів”).
На сьогоднішній день генезис економічних відносин, зміни ринкового середовища призводять до виникнення нових видів організаційно-правових форм існування юридичних осіб, які в свою чергу, тягнуть розширення і збагачення старих, а також появу нових доктрин в цій сфері.
В сучасних умовах у зв’язку з популярністю і розповсюдженістю в сфері підприємницької діяльності господарських товариств, а також з постійною динамікою їх організаційно-правових форм особливу актуальність отримує теорія інтересу. Господарські товариства створюються і діють в інтересах багатьох осіб, а саме засновників і учасників, контрагентів, споживачів, найманих працівників, держави, тобто мова в даному випадку йде про так званий інтерес товариства. Враховуючи той факт, що саме засновники можуть визначати ціль і види діяльності юридичної особи, а звідси і об’єм її правосуб’єктності не можна не звернути увагу на те, що саме засновники прагнуть створити організацію, яка була б самостійним суб’єктом права. Коли ж такий суб’єкт виникає, то інтереси засновників починають носити другорядний характер і на перший план виходять інтереси створеної юридичної особи.
У відношенні сутності такої організаційно-правової форми юридичної особи, як акціонерне товариство (далі – АТ), на сьогоднішній день прийнято говорити про так названу „недоговірну” теорію, яка являється своєрідним сучасним втілення розробленої ще в XIX ст. французькими вченими Дома і Потьє договірної теорії. В даному випадку мова йде про пояснення сутності АТ з точки зору лежачого в його основі установчого договору. Сутність акціонерного товариства – це, по суті, теорія керуючих, яка являється модифікацією „органічної теорії”, оскільки саме в АТ основні функції по прийнятті рішень зосереджені в руках керуючи, а акціонерам залишається право голосу тільки в стратегічних питаннях.
Таким чином, як можна побачити із вищевикладеного, розвиток і подальше вдосконалення настільки складного й важливого інституту, як юридична особа, навряд чи можливе було б без його серйозних наукових досліджень, які велись на протязі всієї історії його існування і продовжуються сьогодні в юридичній науці.
Існування в сучасних умовах множини різноманітних наукових доктрин про сутність юридичної особи і її організаційно-правових форм свідчить про велику складність цього правового явища, а також про актуальність подальших теоретичних розробок і наукових концепцій в цій сфері, особливо в період формування і становлення цивільно-правового законодавства. Однак при цьому слід враховувати, що „шлях до розкриття сутності юридичної особи повинен бути диференційованим в залежності від того, про яку організаційно-правову форму і навіть про яку юридичну особу йде мова” ¹.