6. Завершує характеристику юридичної особи така ознака, як здатність її бути позивачем або відповідачем у суді.
Цю ознаку не завжди вказують окремо, іноді розглядають її як більш загальну властивість – можливість бути самостійним учасником цивільного обігу.
Однак слушним видається трактувати її як самостійну ознаку, окремий прояв правосуб’єктності юридичної особи, оскільки в цьому разі йдеться не тільки про реалізацію, а й про порядок захисту цивільних прав останньої.
Розглянуті ознаки тісно пов’язані між собою. Наявність відокремленого майна – матеріальна основа господарської самостійності і самостійної відповідальності юридичної особи, остання без матеріальної бази неможлива. У той же час самостійна відповідальність – необхідна передумова реалізації _________________________________
¹ Олена Єременко „До питання про державну реєстрацію юридичної особи” // Підприємництво, господарство і право, 2003р., № 8.
юридичною особою наданої їй можливості від свого імені набувати майнових прав і обов’язків. Адже без такої відповідальності ці права і обов’язки не мали б практичного значення: саме у самостійній відповідальності і полягає практичне значення взяття і виконання обов’язків від свого імені. Без самостійної майнової відповідальності майнова відокремленість мала б однобічний характер і не була б достатньо повною. Так само організаційна єдність не може розглядатися поза контекстом змісту установчих документів та їх значення для реєстрації, а відтак - конституювання юридичної особи.
У цивілістичній літературі час від часу постає питання щодо того, яка із цих ознак є головною у правовій характеристиці юридичної особи. Однак, ці суперечки мають головним чином теоретичну справедливість, оскільки з погляду практичного усі ознаки юридичної особи є однаково важливими.
Інша справа, що при законодавчому визначенні юридичної особи головне значення надавалося організаційній єдності соціального утворення. Зокрема, як юридична особа розглядалась саме організація як така, безвідносно навіть до її майнової відокремленості. Тобто, законодавець вольовим шляхом визнає юридичною особою те соціальне утворення, щодо якого вважає це за необхідне.
Слід зазначити, що такий підхід (вольове визначення того, що є юридичною особою) має місце і нині, хоча й полягає у дещо інших проявах. Наприклад, у такого виду юридичних осіб, як товариство з обмеженою відповідальністю з усіх ознак юридичних осіб яскраво виражені дві: участь у цивільному обігу від свого імені і участь у розгляді судових прав як позивач і відповідач.
РОЗДІЛ 2. Правосуб’єктність юридичних осіб
2.1 Правоздатність юридичної особи
Цивільна правосуб’єктність юридичної особи, тобто здатність бути суб’єктом цивільних відносин складається з цивільної правоздатності та цивільної дієздатності цієї особи.
Цивільна правоздатність юридичної особи – це її здатність мати цивільні права і обов’язки, яка виникає з моменту створення юридичної особи і припиняється з дня внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб запису про припинення її діяльності.
„Юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов’язки, як фізична особа, крім тих, що за своєю природою можуть належати лише людині.”¹
Таким чином, на зміну спеціальній правоздатності юридичної особи, яка передбачалась радянським цивільним законодавством, з’явився принцип універсальної правоздатності, що є відображенням сучасної тенденції розвитку концепції цивільного права України як права приватного.
Слід зазначити, що правоздатність юридичної особи розширилась не тільки за рахунок надання їй ознак універсальності, а й завдяки зміні підходу до вирішення питань стосовно того, які права може мати особа. Якщо раніше традиційно наголошувалась на майнових правах юридичної особи, то тепер нарівні з ними у ЦК закріплені її особисті немайнові права.
Обсяг цивільної правоздатності юридичної особи визначається її засновницькими документами. Комерційні організації, якщо в їх засновницьких документах не міститься вичерпного переліку видів діяльності, котру вони можуть здійснювати, можуть займатися будь-якою підприємницькою діяльністю, не заборонено законом. Реалізуючи власну правоздатність, _________________________________
¹ Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року, № 435-IV, ч. 1, ст. 91.
юридична особа може укладати будь які угоди. Водночас обсяг цивільної правоздатності юридичної особи не є безмежним. Якщо, наприклад, статутом юридичної особи визначений вичерпний перелік можливих видів діяльності – вона наділена спеціальною правоздатністю, виходити за межі якої не має права. Укладені такою юридичною особою за межами її правоздатності правочини є недійсними.
Обмеження цивільної правоздатності юридичної особи може мати місце за рішенням суду у випадках, спеціально передбачених законом.
Крім того, обмеженням правоздатності юридичної особи можна вважати правило (ч. 3 ст. 91 ЦК), відповідно до якого здійснення нею окремих видів діяльності, перелік яких встановлюється законом, можливе лише після одержання спеціального дозволу (ліцензії). Це правило поширюється на юридичних осіб, наділених як спеціальною, так і універсальною правоздатністю. Вказана вимога поширюється на підприємницькі та непідприємницькі організації.
У зміст цивільної правоздатності юридичної особи входить також здатність її мати особисті немайнові права та обов’язки.До них належать право на найменування, недоторканість ділової репутації, таємницю кореспонденції та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати.
Особисті немайнові права юридичної особи захищаються відповідно до глави 3 ЦК.
Закон вимагає, щоб кожна юридична особа мала своє найменування, яке індивідуалізує відокремлює цю юридичну особу від інших. Виправдана вимога закону про те, що до складу найменування повинна входити вказівка на його організаційно-правову форму. Це дозволяє відразу визначити основні ознаки організації — чи є вона підприємницькою, комерційною або непідприємницькою, на чому базується її відповідальність.
Із моменту реєстрації підприємницької організації у неї виникає право на фірмове найменування, яке вона вправі використовувати у реквізитах власних бланків, штампів, в рекламі, упаковці, при укладені угод і будь-яким іншим способом.
Фірмове найменування як засіб індивідуалізації його власника є об’єктом виключного права і може бути використане тільки за згодою носія цього права.
Використання найменування іншої юридичної особи, як і інших засобів її індивідуалізації, можливе лише за згодою такої особи й у випадках, передбачених законом.
У випадках поширення відомостей, що принижують репутацію організації, остання, якщо вона є юридичною особою, має право звернутися до суду з вимогами про їх спростування, незалежно від того, якою особою (фізичною чи юридичною) поширено ці відомості.
Закон України „Про інформацію” встановлює загальні правові положення одержання, використання, поширення, зберігання інформації і закріплює право на інформацію в усіх сферах суспільного життя. До суб’єктів інформаційних відносин цей закон відносить і юридичних осіб. Зокрема юридичні особи, органи мають право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення та зберігання відомостей, необхідних їм для реалізації ними своїх прав, свобод і законних інтересів, здійснення завдань і функцій.
Важливим забезпеченням немайнових прав юридичної особи є право на конфіденційну інформацію, тобто таку яка знаходиться у володінні, користуванні або розпорядженні окремих юридичних осіб і поширюється за їх бажанням відповідно до передбачених ними умов. Юридичні особи, які володіють інформацією професійною, діловою, виробничою, банківською, комерційною та іншого характеру, одержаною за власні кошти, або такою, яка є предметом їх ділового, професійного, виробничого, банківського, комерційного та іншого інтересу і не порушує передбаченої законом таємниці, самостійно визначають режим доступу до неї, включаючи належність її до категорії конфіденційної, та встановлюють для неї систему захисту. Інформація є об’єктом права власності юридичної особи. Інформація може бути об’єктом права власності як у повному обсязі, так і об’єктом лише володіння, користування чи розпорядження.
2.2 Дієздатність юридичних осіб
Цивільна дієздатність юридичної особи— це її здатність набувати власними діями цивільні права і брати на себе цивільні обов’язки.
Цивільну дієздатність юридична особа здійснює через свої органи, які дають відповідно до закону, інших правових актів і установчих документів.
Склад і перелік органів юридичної особи, компетенція, кожного з них, порядок їх утворення визначаються для різних видів юридичних осіб, регулюються ЦК та відповідним цивільним законодавством.
Органи юридичної особи виражають і формують його волю. Тому саме через останні, за їх допомогою, їх діями юридична особа набуває цивільних прав і бере на себе цивільні обов’язки.
Юридична особа може мати як один орган (директора) так і декілька одночасно (голова правління, правління). Зазначені органи можуть бути як колегіальними, так і одноособовими. У зв’язку з цим на практиці непоодинокими є випадки, коли, наприклад, угоду від юридичної особи укладають органи, які на це не мають права.
Водночас як особи які реалізують дієздатність юридичних осіб, можуть бути і інші суб’єкти, які є її учасниками. Юридична особа бере участь у цивільному обігу через своїх працівників, завдяки яким вона не тільки здійснює права і виконує обов’язки, а й набуває і припиняє їх. Дії цих працівників згідно із законом діями самої юридичної особи.