Комунальна власність складається з майна, закріпленого за територіальними громадами, у які об’єднані громадяни за місцем проживання. _________________________________
Про об’єднання громадян: Закон України від 16 червня 1992р., № 2460-XII, ст. 24.
Майно, що є державним або комунальним та закріплене за державним підприємством, належить йому на праві повного господарського відання. Майно, яке є державною власністю і закріплене за установою, що перебуває на державному бюджеті, належить їй на праві оперативного управління;
б) приватні юридичні особи – ті, що ґрунтуються на приватній власності. Об’єктом права приватної власності може бути будь-яке майно за винятками, встановленими законом.
в) юридичні особи, що ґрунтуються на спільній власності за участю юридичних осіб і громадян України, юридичних осіб і громадян інших держав.
2) Залежно від підстав фінансування:
а) госпрозрахункові юридичні особи.
Госпрозрахунковими юридичними особами визнаються ті, що знаходяться на самоокупності. Вони один раз (при заснуванні) отримують від засновника кошти на праві повного господарського відання, а відтак хазяйнують самі, несуть усі витрати тощо;
б) бюджетні юридичні особи.
Бюджетні – отримують від держави кожного року кошти для забезпечення своєї діяльності. Такі юридичні особи мають самостійний кошторис, а керівник юридичної особи користується правами розпорядника кредитами. Майно належить таким юридичним особам на праві оперативного управління. Бюджетним юридичним особам забороняється займатися комерційною діяльністю.
3) Залежно від функцій:
а) юридичні особи, що господарюють – такі, що ставлять перед собою завдання виробництва продукції, виконання робіт тощо;
б) юридичні особи, що не господарюють, тобто не мають виробничих завдань. До них належать різноманітні громадські організації, політичні партії, школи, музеї, суди тощо. Слід зазначити, що деякі негосподарські організації та об’єднання можуть мати у своєму складі юридичних осіб, що господарюють.
4) залежно від відношення засновників до майна:
а) юридичні особи, засновники яких мають право власності на майно відповідної юридичної особи;
б) юридичні особи, засновники яких мають лише корпоративні права (право вимоги) щодо майна створеної ними юридичної особи.
5) Залежно від кількості засновників:
а) унітарні юридичні особи – такі, що виникають унаслідок волевиявлення одного власника;
б) юридичні особи, створені кількома засновниками, - господарські товариства, об’єднання підприємств, громадян тощо.
6) За типом правосуб’єктності та функціями:
а) юридичні особи публічного права. Створюються для виконання функцій публічної влади – управління, забезпечення публічного правопорядку тощо.
б) юридичні особи приватного права. Створюються для досягнення мети, яка має приватний характер, для отримання прибутку та задоволення інших потреб їх засновників.
7) Залежно від організаційно-правової форми:
а) господарські товариства;
б) установи;
в) об’єднання громадян;
г) об’єднання юридичних осіб тощо.
Можливі також класифікації юридичних осіб за змішаними критеріями (суб’єкт, форма власності, мета створення тощо). Проте більшість з них уявляються надто узагальненими, внаслідок чого певною мірою втрачаються критерії розмежування між деякими видами юридичних осіб.
Слід зазначити, що з усього розмаїття класифікацій юридичних осіб, що пропонувалися у вітчизняній цивілістиці, у ЦК використана лише одна – поділ юридичних осіб на особи приватного права та особи публічного права. При цьому критерієм поділу названо порядок створення тих та інших юридичних осіб. Зокрема ЦК встановлює, що юридичні особи залежно від порядку їх створення поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права.
Юридична особа приватного права створюється на підставі установчих документів відповідно до ст. 87 ЦК.
Юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування.
З приводу обрання у ЦК критерію для класифікації варто зробити таке зауваження. Очевидно, ним насамперед слід вважати усе ж таки не порядок, а цілі створення, а також галузь, у якій має діяти та чи інша особа. Якщо юридична особа має діяти у галузі публічного права і виконувати відповідні адміністративні, освітні, культурні тощо функції, то вона є суб’єктом публічного права і має створюватися у порядку, визначеному для таких осіб. Якщо ж юридична особа має функціонувати у галузі приватного права, як його суб’єкт, то вона має створюватися у порядку, встановленому для юридичних осіб приватного права.
Стосовно класифікації юридичних осіб, запропонованої у ЦК, слід також зауважити таке.
Оскільки ЦК передбачає, що цим Кодексом встановлюються порядок створення, організаційно-правові форми, правовий статус лише юридичних осіб приватного права, можна припустити, що такий поділ обраний як первісна підстава для подальших класифікацій юридичних осіб саме приватного права.
Зокрема один з критеріїв поділу юридичних осіб приватного права міститься вже в ч. 1 ст.81 ЦК , де встановлено, що юридична особа може бути створена шляхом об’єднання осіб та (або) майна.
Отже, звідси випливає, що згідно з ЦК юридичні особи приватного права можуть бути:
а) такими, що являють собою об’єднання осіб;
б) такими, що являють собою об’єднання майна;
в) такими, що являють собою об’єднання осіб та майна.
Такий поділ становить не лише теоретичний, а й практичний інтерес, оскільки від виду юридичної особи приватного права залежить визначення переліку установчих документів, обсяг правосуб’єктності такої юридичної особи, порядок придбання та реалізації прав і обов’язків тощо.
Специфічним видом юридичних осіб є біржа, яка є організаційно-правовою формою оптової торгівлі.
Товарна біржа – це організація, що об’єднує фізичних і юридичних осіб, які здійснюють виробничу та комерційну діяльність, і має за мету надання послуг в укладенні біржових угод, виявлення товарних цін, попиту й пропозиції на товари, вивчення, впорядкування і полегшення товарообігу та пов’язаних з ним операцій.
Фондова біржа займається виключно організацією укладення угод купівлі-продажу цінних паперів. Вона не може здійснювати операції з цінними паперами від власного імені й за дорученнями клієнтів, а також виконувати функції депозитарію.
Слід підкреслити, що біржі незалежно від їх виду (товарна, фондова, універсальна тощо) не є комерційними організаціями і не можуть мати за мету отримання прибутку в результаті здійснення основної діяльності.
Банки – це установи, функцією яких є кредитування суб’єктів господарської діяльності і громадян за рахунок залучених коштів підприємств, установ, організацій, населення, інших кредитних ресурсів, а також касове і розрахункове обслуговування, здійснення валютних та інших банківських операцій.
ВИСНОВОК
Отже, на основі викладеного матеріалу можна зробити такі висновки.
Цивільний кодекс Української РСР (ЦК 1963р.) та новий Цивільний кодекс України (ЦК) по-різному визначають поняття юридичної особи. Якщо ЦК 1963р. визначає юридичну особу як організацію, що має відокремлене майно, може від свого імені набувати майнових і особистих немайнових прав і нести обов’язки, бути позивачем та відповідачем у суді (цивільна правосуб’єктність) (ст. 23 ЦК 1963р.), то в новому ЦК вона визначена як організація, створена й зареєстрована у встановленому порядку, яка наділяється цивільною правосуб’єктністю (ст. 80 ЦК).
Ще з давніх часів римського права під основною ознакою юридичної особи розуміли її майнову відокремленість.
Щодо визнання державної реєстрації обов’язковою ознакою юридичної особи, то, по-перше, в правовій практиці України зустрічаються випадки, коли юридична особа створюється та діє без державної реєстрації ( це державні органи, що здійснюють владні повноваження, органи місцевого самоврядування та деякі інші суб’єкти). По-друге, наприклад, загальноосвітній навчальний заклад є юридичною особою, однак, школи на сьогоднішній день майном не наділені, не мають самостійного балансу, рахунків у банку; правомочності юридичних осіб, зокрема, й щодо управління майном, від їх імені здійснюються районними управліннями освіти.
По-третє, до ЄДРПОУ включаються відомості не лише про юридичних осіб, а й про філії, відділення, інші відокремлені структурні підрозділи, які статусом юридичної особи не наділяються.
Враховуючи вищезазначене, визнавати державну реєстрацію обов’язковою ознакою юридичної особи є некоректним. У практиці до закріплення за юридичною особою майна (наділення майном) її вважають такою, що не здійснює діяльність.
Отже, дефініцію, наведену в ЦК 1963р., слід визнати більш вдалою, ніж визначення нового Цивільного кодексу.
Відокремленість майна, на мою думку, ― головна ознака юридичної особи. І в ЦК 1963р., й у новому ЦК залишаються не повністю врегульованими деякі аспекти правового режиму майна юридичних осіб і, як наслідок, їх правосуб’єктності.
Створену юридичну особу в установленому порядку наділяють майном, необхідним для діяльності останньої, та визначають його правовий режим. „Юридична особа здійснює право володіння, користування і розпорядження закріпленим за нею майном власника відповідно до свого статуту.” ¹
Майно може бути закріплене за юридичною особою як на праві власності, так і на інших умовах видів речових прав (володіння, користування, оперативного управління, повного господарського віддання). І саме майнові відносини юридичної особи з особою, що її створила (власником), в основному, й зумовлюють характер її діяльності.