Відомі випадки, коли особа використовує свої права виключно з метою заподіяння шкоди іншій особі (такі дії порушника називаютьсяшиканою). Шикана може мати як матеріальний, так і процесуальний характер.
Навмисне знищення власником належного йому майна з тим, щоб таким чином отримати вигідні страхові виплати, — це шикана в матеріальному розумінні.
Наприклад, позивач, аби "допекти" відповідачеві, звертається до суду з позовом про відшкодування моральної шкоди, наперед знаючи про безперспективність такого позову. Адже доводити свою невинність повинен відповідач, а це, як відомо, несе для нього багато незручностей майнового й морального характеру. Це приклад процесуальної шикани.
Цивільний кодекс України встановлює, що не допускаються дії осіб, що вчиняються виключно з наміром заподіяти шкоду іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав цих вимог суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами та застосувати інші наслідки, передбачені законом.
Як виконується цивільний обов'язок?
Суб'єктивному цивільному праву відповідаєюридичний обов'язок. В основі обов'язку лежать певні нематеріальні та матеріальні блага, результати творчої діяльності, послуги тощо. Зобов'язана особа повинна вчинити певні дії (активний обов'язок) або утриматися від них (пасивний обов'язок). При виконанні цивільно-правового обов'язку забезпечується інтерес уповноваженої особи.
Водночас у цивільному обов'язку виражений інтерес держави. Він виявляється в тому, що держава заінтересована в певній поведінці суб'єктів цивільних правовідносин. Тому держава встановлює певні норми поведінки фізичних і юридичних осіб. Метою поведінки зобов'язаної особи є припинення юридичного обов'язку. Цивільне законодавство встановлює, що зобов'язання припиняються виконанням, здійсненим належним чином.
Цивільний кодекс України визначає, що цивільні обов'язки виконуються в межах, встановлених договором, законами, іншими нормативно-правовими актами. Виконання цивільних обов'язків забезпечується засобами заохочення та застосуванням санкцій, передбаченими договором, законами або іншими нормативно-правовими актами. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.
Таким чином, виконання цивільно-правового обов'язку підпорядковано певним принципам, визначальним із яких є принцип належного виконання обов'язку.
Принцип належного виконання обов'язку означає, що повинні бути дотримані всі умови зобов'язання. Наприклад, за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати у власність покупцеві майно відповідної кількості, якості, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму. Зазначені обов'язки повинні бути виконані відповідно до всіх умов договору купівлі-продажу, тобто виконані належним чином в установлений строк відповідно до вказівок договору, закону, а у разі відсутності таких вказівок — відповідно до вимог, що звичайно ставляться.
Принцип належного виконання обов'язку стосується також місця, строку та інших умов. Зобов'язання повинно бути виконано завжди в тому місці, яке зазначено в договорі, законі, на підставі якого виникло зобов'язання, або виходячи з суті цього зобов'язання.
Строк виконання обов'язку також має важливе значення. Він може бути встановлений сторонами правовідношен-ня або законом. Наприклад, строк договору майнового найму визначається за погодженням сторін, якщо інше не встановлено чинним законодавством.
Прикладом встановлення законом строку для виконання обов'язку можна назвати правові наслідки нез'явлення замовника за одержанням виконаної роботи. Відповідно до договору побутового підряду замовник зобов'язаний забрати річ, виготовлену за договором, у строк, визначений у договорі. Якщо замовник цього не зробив і після письмового попередження підрядника, то із закінченням двох місяців від дати такого попередження, підрядник може продати предмет договору за розумну ціну, а виторг, з відрахуванням усіх належних підрядникові платежів, внести на депозит нотаріальної контори на ім'я замовника. В цьому разі мають місце два терміни:перший — погоджений сторонами в договорі, другий — встановлений Цивільним кодексом України.
Дострокове виконання зобов'язання допускається у випадках, передбачених договором або законом, а також за згодою кредитора. Прострочення виконання цивільно-правового обов'язку може потягнути несприятливі майнові наслідки для порушника.
Як правило, виконання обов'язку не здійснюється частинами. Але уповноважена особа має право прийняти виконання в частках, якщо інше не передбачено договором, законом або не випливає із суті цього зобов'язання.
З принципом належного виконання тісно пов'язаний принцип реальноговиконання обов'язку. Особливе значен-
ня цей принцип має в господарських відносинах. Відомо, що не завжди сплата штрафних санкцій може задовольнити інтереси суб'єкта господарської діяльності, а тому важливу роль відіграє виконання обов'язку в натурі: виконати певні дії, передати річ. При цьому право вимагати виконання в натурі має кредитор, і боржник не може відмовитись від виконання цього обов'язку, крім випадків неможливості виконання, передбачених законодавством.
Якщо принцип належного виконання обумовлює виконання обов'язку відповідно до всіх умов зобов'язання, то реальне виконання стосується лише однієї умови — предмета обов'язку. Під останнім розуміють певні блага, з якими пов'язані обов'язки. З передачею предмета зобов'язання або здійснення інших дій уповноважена особа набуває благ, які й становлять мету цивільних правовідносин.
Після належного виконання юридичного обов'язку правовідносини між конкретними особами припиняються, оскільки досягнуто мети певного правовідношення. Уповноважена особа реалізувала суб'єктивне право, якому відповідав певний юридичний обов'язок. Отже,носієм цивільно-правового обов'язку є особа, до якої звернуто вимогу договору або закону щодо дотримання певної поведінки.
Основні ознаки юридичного обов'язку можна визначити так:
• юридичний обов'язок — це необхідність певної поведінки;
• вимога певної поведінки забезпечується законом;
• виконання цивільно-правового обов'язку пов'язане із суб'єктивним правом уповноваженої особи.
Таким чином,юридичний обов'язок — це забезпечена законом необхідність певної поведінки особи, яка спрямована на здійснення відповідного суб'єктивного права.
Що таке захист цивільних прав та інтересів?
Право на захист — це суб'єктивне цивільне право певної особи, тобто вид і міра Ті можливої (дозволеної) поведінки із захисту своїх прав.
Воно випливає з конституційного положення: "Права і свободи людини і громадянина захищаються судом" (ст. 55 Конституції України).
Отже, кожна особа має право на захист свого права у разі його порушення, невизнання чи оспорювання. У сфері цивільних відносин крім прав є величезна кількість інтересів, як загальних, так і персоніфікованих. Наприклад, інтерес одного зі спадкоємців у виділенні йому конкретного майна в натурі чи інтерес матері у проживанні дітей саме з нею вважаються такими, що охороняються законом. Тобто кожна особа має право на захист свого права й інтересу.
Право на захист особа здійснює на власний розсуд. Вирішення особою, права та інтереси якої порушені, питання про те, подавати позов чи утриматися від цього, — справа приватна. Але нездійснення особою права на захист не є підставою для припинення цивільного права, що порушене.
Судова процедура захисту цивільних прав та інтересів суб'єктів цивільно-правових відносин регламентується нині двома кодексами: Цивільним процесуальним кодексом України та Господарським процесуальним кодексом України. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого чи майнового права або інтересу.
Суд може визнати незаконним та скасувати правовий акт індивідуальної дії чи нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить нормам цивільного законодавства і порушує цивільні права та інтереси.
Цивільний кодекс України до органів, що здійснюють захист, крім суду, відносить і нотаріусів. Для цього є всі підстави. За ст. 87 Закону України "Про нотаріат" для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють на документах, що встановлюють заборгованість, виконавчі написи. Вчинення виконавчого напису можливе, якщо документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем.
Стягнення за виконавчим написом проводиться так само, як і виконання судових рішень. Тому за юридичною силою виконавчий напис, вчинений нотаріусом, прирівнюється до рішення суду.
У випадках, передбачених законом, особа має право звернутися за захистом цивільних прав та інтересів до Президента України, органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, які діють у межах та у спосіб, визначені Конституцією України.
Особа має право також на самозахист своїх прав від порушень і протиправних посягань. Самозахистом є застосування особою, право якої порушено, засобів протидії, які не заборонені законом та не суперечать моральним засадам громадянського суспільства.
Способи самозахисту можуть обиратися самою особою або визначатися договором, законом або іншим нормативно-правовими актами. Ці способи мають відповідати змісту права, що порушене, характеру дій, якими воно порушено, а також наслідкам, що спричинені цим правопорушенням. Наприклад, самозахист у стані необхідної оборони або захист цивільних прав у стані крайньої необхідності.