ватного права. Книга третя Цивільного кодексу і стала тим джерелом, яке на нових засадах приватного права регулює інститут власності та інші речові права.
Третя книга ЦК складається з двох розділів і 12 глав (ст. 316—417). Розділ І визначає загальні положення про право власності, набуття та припинення права власності, право спільної власності, право власності на землю та на житло. Розділ II визначає загальні положення про право на чуже майно, право володіння чужим майном, право користування чужим майном, право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб і право користування чужою земельною ділянкою для забудови.
Приблизно так само побудований інститут права власності у Цивільному кодексі Російської Федерації (1994— 1995 рр.). Правовому регулюванню інституту права власності у Німецькому цивільному уложенні (1896 р.) присвячена третя книга —"Право на речі", в якій розкриваються інститути володіння, право власності, іпотеки, заставного права.
Що включає поняття речового права?
Речове право — це право, яке забезпечує задоволення інтересів уповноваженої особи шляхом впливу наріч без участі інших осіб. Тобто задоволення охоронюваних законом інтересів власника здійснюється шляхом взаємодії з належними йому речами при забезпеченні відповідної поведінки з боку третіх осіб. Речові права встановлюються законом, а у випадках, передбачених законом, можуть встановлюватися правочином (договором) або рішенням суду. Перехід права власності на майно від власника до інших осіб не є підставою для припинення речових прав інших уповноважених осіб на це майно, якщо інше не передбачено законом або договором.
Речовими правами е право власності; володіння; сервітутні права; емфітевзис; суперфіцій; застава та інші права на чужі речі. До прав на чужі речі відносять: володіння як окремий цивільно-правовий інститут, сервітути, або право обмеженого користування чужою річчю чи майном; емфітевзис та суперфіцій як правові форми користування чужою землею; нарешті, заставні права, які також мають речовий характер, хоча й виконують забезпечувальну функцію виконання зобов'язань.
Права на чужі речі відомі правовим системам багатьох країн світу. Однак до прийняття нового Цивільного кодексу України цивільне законодавство нашої країни не знало цих цивільно-правових інститутів.
Об'єктами речових прав можуть бути речі та речові права, але не можуть бути об'єктом речових прав речі, що вилучені з цивільного обігу.
Суб'єктами речових прав можуть бути фізичні та юридичні особи, територіальні громади, Автономна Республіка Крим і держава.
Речові права в разі їх порушення захищаються позовами, предметом яких є безпосередньо речі (речові позови). Ці позови йдуть слідом за речами і подаються до того, хто на даний момент незаконно володіє річчю або створює перешкоди у користуванні нею. Речові права уповноважених осіб підлягають такому самому захисту, як і права власника.
Які повноваження має власник? Які форми власності є в Україні?
Власність — це відносини між людьми з приводу речі. З однієї сторони цих відносин — власник, який ставиться до певної речі як до своєї, з другої — невласник, всі інші особи, зобов'язані ставитися до цієї речі, як до чужої.
Привласнюючи конкретну річ, власник тим самим усуває від неї всіх інших осіб, вступаючи в такий спосіб у відносини з ними. Особа, яка є власником майна, безпосередньо впливає на це майно, спираючись на закон. Право власності безстрокове. Усі інші особи зобов'язані утримуватися від вчинення будь-яких дій, що порушують право власності.
Власникові належать прававолодіння, користування та розпорядження своїм майном та правозахисту від будь-якого порушення цих прав. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, в тому числі використовувати його для підприємницької діяльності. Право власності є непорушним, і держава не втручається у здійснення особою свого права власності.
Випадки позбавлення права власності чи обмеження його здійснення допускаються лише на підставі Конституції України або іншого закону. Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі та в порядку, встановленому законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості, крім випадків в умовах воєнного або надзвичайного стану, коли майно може бути примусово відчужено у власника з наступним повним відшкодуванням його вартості.
Всім власникам забезпечуються рівні умови здійснення їхніх прав. Але здійснюючи свої права, власник зобов'язаний не порушувати права, свободи, гідність інших осіб, та інтереси суспільства, що охороняються законом, не погіршувати природу, якість землі, води, інших об'єктів природи. Власник несе тягар утримання майна, що йому належить, а також ризик випадкового знищення чи випадкового пошкодження (псування) свого майна, якщо інше не передбачено договором чи законом.
Об'єктами права власності Українського народу є земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, при-
родні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони.
Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України. Кожен громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності Українського народу відповідно до закону. Особливості здійснення права власності на національні, культурні та історичні цінності також встановлюються законом.
Право приватної власності належить фізичним та юридичним особам. Ці суб'єкти цивільного права мають право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном. У власності фізичних та юридичних осіб — суб'єктів права приватної власності може перебувати будь-яке майно, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть належати фізичним особам. Склад, кількість та вартість майна, яке може перебувати у власності цих суб'єктів, не обмежуються — крім випадків, якщо такі обмеження встановлено законом.
Держава має право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном. Право власності держави поширюється на майно, у тому числі на грошові кошти, що їй належать. Від імені та в інтересах держави право власності здійснюють відповідні органи державної влади. Суб'єктами права власності на майно, передане державою створеним нею юридичним особам, є ці юридичні особи.
Територіальні громади мають право володіти, користуватися і розпоряджатися належним їм майном(право комунальної власності). Право власності територіальної громади поширюється на грошові кошти, які їй належать. Від імені та в інтересах територіальної громади право власності здійснюють органи місцевого самоврядування. Суб'єктами права власності на майно, передане територіальною громадою створеним нею юридичним особам, є ці юридичні особи.
У чому полягає зміст права власності?
Право власності має об'єктивний і суб'єктивний аспекти. Під правом власностів об'єктивному аспекті розуміють систему правових норм, що регулюють відносини власності.Суб'єктивне право — це забезпечена законом міра можливої поведінки суб'єкта щодо володіння над речами (тобто надана особі можливість володарювати над певною річчю). Складовими суб'єктивного права власності є правомочності: володіння, користування і розпорядження речами. Названі правомочності становлять юридичне забезпечені можливості власника, вони належать йому доти, доки він залишається власником.
Право володіння — юридична забезпечена можливість фактичного панування власника над річчю. Володіння треба розуміти не як постійний матеріальний зв'язок власника з річчю, а як постійну можливість такого матеріального зв'язку, воно тісно пов'язане з волевиявленням. Для власника право володіння забезпечує можливість у будь-який час вирішувати долю речі, використовувати її корисні якості. Тому, коли особа володіє річчю, то це дає можливість лише припустити, що вона є її власником. Це враховується правом при встановленні презумпції законності фактичного володіння, що означає: той, у кого перебуває річ, припускається її законним володільцем, якщо не буде доведено протилежне.
Володіння може бути фактичним і юридичним, законним і незаконним (добросовісним і недобросовісним), давнішнім.
Фактичне володіння може виникнути як на загальній підставі (наприклад, за договором оренди), так і внаслідок протиправного заволодіння (розбій, крадіжка). Тому наявності лише фактичного володіння недостатньо для того, щоб визнати його законним. Потрібні юридичні підстави такого
володіння, його юридичний статус. Саме це дає привід іменувати законне володіння титульним володінням.
Незаконне володіння, яке не спирається на правову основу і є безтитульним, у свою чергу поділяють на добросовісне і недобросовісне.Добросовісним є володіння, за якого володілець не знав і не повинен був знати про його незаконність (особа придбала в комісійному магазині річ, яка перед тим була викрадена у законного володільця). Різновидом добросовісного володіння є володіння за набувальною давністю. Цивільний кодекс України встановив, що фізична чи юридична особа, що не є власником майна, але добросовісно, відкрито, безперервно і беззаперечно володіє нерухомим майном як власним протягом 15 років або рухомим майном — протягом п'яти років, набуває права власності на це майно.
Якщо володілець майна знав або повинен був знати про незаконність володіння, він називаєтьсянезаконним недобросовісним володільцем. Недобросовісне володіння може бути самовільним, насильницьким, підробним (фальшивим).