Громадянине Ковалю Андрію Петровичу!
Повідомляю Вас, що я продаю належну мені 1/2 частину у спільній власності на житловий будинок, який знаходиться за ^ адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Набережна, 100, за ЗО 000 [ (тридцять тисяч)гривень.
Згідно з Цивільним кодексом України, Ви як співвласник маєте право переважної купівлі моєї частки, а тому прошу Вас не пізніше одного місяця від дня отримання цього оповіщення повідомити в державну нотаріальну контору № 1 м. Дніпропетровська про свій намір чи відмову придбати вказану частку будинку за ЗО 000 (тридцять тисяч) гривень.
У разі неотримання від Вас відповіді після закінчення вказаного строку належна мені 1/2 частка у спільній власності буде продана сторонній особі.
м. Дніпропетровськ, 20 серпня 2003 р. Підпис (Кучеренко ЇМ.)
Якщо співвласник відмовився від переважного права купівлі на визначених умовах або протягом одного місяця (а щодо рухомого майна — протягом 10 днів) не повідомив про своє рішення, продавець може продати свою частку будь-якій особі. Можлива ситуація, коли кілька співвласників виявлять бажання придбати частку в спільній власності. Тоді продавець має право вибору покупця з числа всіх• співвласників.
При передачі частки з порушенням переважного права купівлі співвласник протягом одного року може звернутися до суду з позовом про переведення на нього прав та обов'язків покупця й перерахувати на депозитний рахунок суду всі суми, які за договором має сплатити покупець. Передача співвласникам переважного права купівлі частки іншим особам не допускається.
Частка у праві спільної часткової власності переходить до набувача за договором з моменту укладення договору, якщо домовленістю сторін не передбачено інше, а момент переходу частки за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації з моменту цього посвідчення чи реєстрації.
Які особливості права власника житлового будинку та квартири?
Одним із найпоширеніших об'єктів права спільної власності є житловий будинок та квартира.Житловим будинком визначається будівля капітального типу, споруджена з дотриманням вимог, встановлених законом, іншими нормативними актами, і призначена для постійного в ній проживання. До складу будинку входять усі господарсько-побутові будівлі (сараї, гаражі тощо), що обслуговують житловий будинок і розташовані на одній з ним земельній ділянці. Ця земельна ділянка називається садибою. У разі відчуження житлового будинку, якщо інше
не передбачено договором або законом, вважається, що разом з ним відчужується уся садиба. Право власності на житловий будинок підлягає державній реєстрації.
Квартирою є ізольоване помешкання в житловому будинку, придатне для постійного у ньому проживання однієї особи або однієї сім'ї, і таке, що відповідає передбаченим у законі санітарно-технічним вимогам. Власникові квартири у багатоповерховому будинку разом з житловим приміщенням та елементами благоустрою в цьому приміщенні, яке йому належить за правом приватної власності і яке він займає під квартиру, належить також частка у праві власності на спільне майно будинку. Зокрема, до спільного майна будинку належать опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або всередині квартири, яке обслуговує більше однієї квартири, а також споруди, будівлі, призначені для забезпечення потреб усіх мешканців будинку та власників нежитлових приміщень. Власник квартири не має права відчужувати свою частку у праві власності на спільне майно будинку, а також вчиняти інші дії, які мають наслідком передачу цієї частки окремо від права власності на квартиру.
Власник житлового будинку та квартири має право володіти ним, використовувати його та розпоряджатися ним на свій розсуд. Зокрема власник квартири може відчужувати квартиру цілком або в частині (окремі житлові приміщення), віддавати її в заставу, не запитуючи згоди на це інших власників квартир у багатоквартирному будинку чи у товариства власників квартир. Він може здавати частину житлового приміщення чи усю квартиру в найм або в безкоштовне користування для проживання іншим особам на підставі договору чи закону. На свій розсуд власник квартири може також здійснювати зміни у квартирі, за умови, що ці зміни не завдадуть матеріальної або моральної шкоди іншим власникам квартир та не суперечитимуть санітарно-технічним правилам і правилам експлуатації будинку. Влас-
ник не має права використовувати квартиру для промислового виробництва. Відчуження або застава житлового будинку чи квартири, в яких проживають або мають частку в праві спільної власності на квартиру неповнолітні члени сім'ї власника, допускається тільки за згодою органів опіки та піклування.
Слід підкреслити, що власником невикупленої квартири у будинку, що належить житлово-будівельному або житловому кооперативу, є відповідно житлово-будівельний або житловий кооператив.
Крім того, власники квартир для забезпечення експлуатації багатоквартирного будинку, користування квартирами та своїм спільним майном можуть створювати товариство власників квартир (житла).
Створене товариство діє згідно із законом та своїм статутом і є юридичною особою. Кожний власник квартири, у тому числі учасник спільної часткової та спільної сумісної власності, може бути членом товариства власників квартир.
Товариство здійснює управління спільним майном житлового будинку та території, що до нього належить, стежить за виконанням зобов'язань власників квартир щодо оплати витрат на збереження та на утримання будинку, організує в разі необхідності капітальний ремонт житлового будинку. У межах повноважень, визначених статутом товариства, товариство власників квартир може представляти кожного з власників квартир.
Що означає право власності на землю?
У ст. 14 Конституції України зазначено: земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується фізичними та юридичними особами, державою та територіальними громадами відповідно до закону.
Земля як об'єкт права власності — це площа землі, яка включає ґрунт, замкнені водойми, багаторічні насадження, що знаходяться на ній. Розмір і територіальні межі ділянки, що перебуває у власності відповідної фізичної чи юридичної особи, а також порядок її надання встановлюються Земельним кодексом України. Право власності на землю підлягає державній реєстрації і виникає з моменту такої реєстрації.
Право мати землю у власності належить фізичним особам, які є громадянами України. Громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі:
• придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, інших правочинів;
• безоплатної передачі з земель державної і комунальної власності;
• приватизації земельних ділянок, які надавались раніше їм у користування;
• прийняття спадщини;
• виділення в натурі (на місцевості) належної частки (паю).
. Крім того, відповідно до ст. 119 Земельного кодексу України, громадянин, який добросовісно, відкрито та безперервно користується земельною ділянкою протягом 15 років, але не має документів, що посвідчують право на цю земельну ділянку, можуть звернутися в орган державної влади чи місцевого самоврядування з клопотанням про передачу її у власність або надання в користування. Розмір цієї земельної ділянки визначається в межах норм, визначених Земельним кодексом. У цьому разі право власності на земельну ділянку набувається за набувальною давністю.
За іноземними фізичними особами, а також особами без громадянства та іноземними юридичними особами право власності на землю визнається лише у випадках, передбачених законом.
Власник земельної ділянки має право використовувати її на власний розсуд, відповідно до цільового призначення, без будь-яких обмежень закладати на ній сади, виноградники, пасіки. Він має право вільно користуватися загаль-нопоширеними корисними копалинами, торфом, лісовими угіддями, водними об'єктами, прісними підземними водами, а також споруджувати межові знаки, огорожі (але за погодженням із власниками сусідньої земельної ділянки).
Одночасно власник зобов'язаний здійснювати комплекс заходів з охорони землі, використовувати земельну ділянку відповідно до її цільового призначення, підвищувати її родючість, застосовувати природоохоронні технології виробництва, не погіршувати екологічної ситуації, а також дотримуватися правил добросусідства з власниками і користувачами сумісних земельних ділянок.
Власник земельної ділянки набуває права власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно, яке міцно з'єднано або із землею безпосередньо, або з іншими будівлями та спорудами, якщо останні не становлять частини іншого нерухомого майна. Необхідно підкреслити, що право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням.
Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Однак на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.
У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади чи органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови неможливе або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила самочинне будівництво, зобов'язана відшкодувати витрати, пов'язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.