У певних випадках законодавець з метою "нормативної економії" сам вказує на необхідність застосування аналогічного закону. Так, до відносин за договорами контрактації, міни, не врегульованих правилами щодо цих договорів, застосовують загальні положення про договір купівлі-продажу і правила про договори поставки, якщо інше не передбачено договором, законом або іншими нормативно-правовими актами.
Трапляються і більш суттєві прогалини в законі, коли відсутні не лише прямі, а й аналогічні норми. Такі прогалини заповнюють за допомогоюаналогії права. Їх сутність полягає в тому, що у разі неможливості використати аналогію закону для регулювання цивільних відносин вони регулюються відповідно до принципів цивільного законодавства. При використанні аналогії права необхідно визначити, якими засадами і змістом цивільного законодавства суд керується, оскільки без такого детального аргументування рішення суду вважається необґрунтованим.
Слід підкреслити, що положення Цивільного кодексу України застосовують до врегулювання відносин, які виникають у сфері використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.
У чому полягає зміст цивільно-правових відносин?
Цивільна правові відносини — це особисті немайнові та майнові відносини між майнове самостійними, юридична рівними учасниками, що є носіями суб'єктивних цивільних прав і обов'язків, які виникають, змінюються, припиняються на підставі юридичних фактів і забезпечуються можливістю застосування державного примусу.
Для цивільно-правових відносин характерні специфічні ознаки, які вирізняють їх з-поміж інших видів правових відносин, що виникають у суспільстві. Зокрема, слід визначити такі їхособливості:
• цивільно-правові відносини — це особисті немайнові та майнові відносини;
• вільне волевиявлення, майнова відокремленість та юридична рівність учасників цих відносин;
• юридичні права та обов'язки суб'єктів цивільно-правових відносин виникають, змінюються або припиняються на підставі юридичних фактів;
• невиконання будь-ким з учасників правовідносин взятих обов'язків або порушення чужих прав тягне за собою застосування до порушника засобів державного примусу. Як правило, засоби такого примусу мають майновий характер.
Цивільно-правові відносини складаються з трьох основних елементів: суб'єкта, об'єкта і змісту.
Суб'єктами цивільних правовідносин виступають учасники їх. Ними можуть бути фізичні та юридичні особи, а також держава Україна, Автономна Республіка Крим і територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права. Суб'єкт цивільно-правових відносин, якому належить право, називається активним суб'єктом, або суб'єктом права. Суб'єкт цивільно-правовових відносин, на якого покладено обов'язок, називається пасивним суб'єктом, або суб'єктом обов'язку.
Як правило, в цивільних правовідносинах кожен з учасників має суб'єктивні права і несе суб'єктивні обов'язки. Наприклад, у правовідносинах, що виникають із договорів купівлі-продажу, підряду, лізингу, перевезення, комерційної концесії, схову, кожен із суб'єктів правовідносин має права і несе певні обов'язки.
Суб'єктам цивільно-правових відносин притаманна суспільно-юридична якістьцивільної правосуб'єктності, яка складається з цивільної правоздатності і цивільної дієздатності.
Об'єкти цивільно-правових відносин — це те, на що спрямовані суб'єктивне право і суб'єктивний обов'язок з метою задоволення інтересів суб'єктів.
Залежно від змісту можна говорити, що виникнення цивільно-правових відносин пов'язане з необхідністю придбання, перевезення речей, надання послуг, публікації творів науки та літератури, захисту честі та ділової репутації тощо. Тобто об'єктами цивільно-правових відносин є:
а) особисті немайнові блага,
б) речі,
в) дії, в тому числі послуги,
г) результати духовної та інтелектуальної творчості.
Зміст цивільних правовідносин утворюють суб'єктивне право і суб'єктивний обов'язок.
Суб'єктивне цивільне право — це вид і міра можливої (дозволеної) поведінки уповноваженої особи, яка забезпечується виконанням обов'язків іншими суб'єктами і можливістю застосування до них державного примусу. Суб'єктивному праву уповноваженої особи притаманна своя структура, яка складається з трьох прав (повноважень):
• право (повноваження) на власні дії;
• право (повноваження) на чужі дії;
• право (повноваження) вимагати застосування засобів примусу до зобов'язаних осіб, які не виконали чи неналежним чином виконали зобов'язання.
Наприклад, власник речі вправі володіти, користуватись і розпоряджатися нею. Він також вправі вимагати від усіх осіб і держави утримуватися від порушення його права власності, а при порушенні, наприклад, подати позов про витребування майна з чужого незаконного володіння. Власник також може вимагати усунення будь-яких інших порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням права володіння.
Суб'єктивне право пов'язане із суб'єктивним обов'язком, оскільки здійснення цього права залежить від поведінки зобов'язаних осіб. Суб'єктивний цивільний обов'язок — це міра необхідної поведінки зобов'язаної особи для задоволення інтересів уповноваженої особи. Зміст цивільно-правового обов'язку полягає в тому, що закон (договір) зобов'язує особу до певної поведінки (здійснити певні дії чи утриматися від певних дій). Тобто це заснована на законі міра відповідної (щодо задоволення інтересів певної особи) поведінки зобов'язаної особи. Наприклад, за договором перевезення вантажу, транспортна організація (перевізник) зобов'язана доставити ввірений їй відправником вантаж до пункту призначення і видати його отримувачу.
Як класифікують цивільно-правові відносини?
Класифікація цивільно-правових відносин має не тільки виключно теоретичне, а й практичне значення, оскільки дає змогу правильно застосувати норми цивільного права в кожному конкретному випадку. Цивільні правовідносини класифікують за їхніми ознаками.
Отже, цивільно-правові відносини можна поділити так:
• За змістом: немайнові цивільно-правові відносини щодо задоволення немайнових інтересів (наприклад, право на індивідуальність, особисте життя та його таємницю);
майнові цивільно-правові відносини, спрямовані на задоволення майнових інтересів суб'єктів (наприклад, правовідносини власності, передача майна однією особою іншій в порядку поставки, ренти, оренди, лізингу, позички, спадкування).
• За зв'язком учасників відносин: абсолютні, тобто цивільно-правові відносини, за яких уповноваженому суб'єкту протистоїть як зобов'язаний суб'єкт невизначене коло осіб (наприклад, правовідносини власності, авторства, де власник і автор виступають уповноваженою особою, а всі інші, які існують одночасно з ними, є зобов'язаними щодо власника чи автора);відносні цивільно-правові відносини, за яких уповноваженому суб'єкту протистоїть конкретно визначена особа, яка повинна виконати для уповноваженого суб'єкта певні дії (наприклад, за договором купівлі-продажу продавець має право вимагати оплату від конкретного покупця, а покупець відповідно — передачі речі від конкретного продавця).
Отже, право уповноваженої особи в абсолютних правовідносинах захищається від порушення будь-якою особою, а право уповноваженої особи у відносних правовідносинах захищається від порушення з боку конкретно визначених осіб.
• Залежно від об'єкта правових відносин: речові цивільно-правові відносини, об'єктом яких є речі (наприклад, володіння та користування майном — речове право реалізується безпосередньо уповноваженою особою);зобов'язальні, тобто правовідносини, об'єктом яких є виконання відповідних зобов'язань особою (наприклад, відносини, які виникають із договору ренти, безпідставного збагачення, завдання шкоди).
• Залежно від структури: прості цивільно-правові відносини, за яких одній стороні належить тільки право, а іншій — тільки обов'язок (наприклад, правовідносини, що виникають із договору позики і позички);складні цивільно-правові відносини, за яких сторони мають як права, так і обов'язки (так, за договором купівлі-продажу майна, покупець має право вимагати передачі йому проданої речі і водночас зобов'язаний сплатити продавцю її вартість, а продавець, у свою чергу, зобов'язаний передати річ і водночас має право вимагати сплати грошей за цю річ).
• За характером нормативного спрямування: регулятивні цивільно-правові відносини, в основу яких покладено дію цивільно-правових норм, спрямованих на регулювання особистих немайнових та майнових відносин між їх учасниками;охоронні цивільно-правові відносини, що виникають унаслідок порушення цивільних прав одного з суб'єктів цих відносин і спрямовані на відновлення цих прав та ін.
Можлива й інша класифікація цивільно-правових відносин.
Що є підставою виникнення цивільних прав і юридичних обов'язків?
Цивільно-правові відносини виникають, змінюються або припиняються на підставі юридичних фактів, тобто обставин, які мають юридичне значення і породжують певні правові наслідки.Юридичні факти — це конкретні життєві
обставини, з якими норми цивільного законодавства пов'язують правові наслідки, і передусім виникнення, зміну або припинення правовідносин. Отже, юридичні факти — посередня ланка між нормою цивільного законодавства і правовідносинами.