Закриття справи за так званими нереабілітуючими обставинами — амністією, недосягненням віку, з якого настає кримінальна відповідальність, зміною обставин та ін. — не дають права на відшкодування шкоди згідно з цим законом.
Відповідно до ст. З Закону відшкодуванню підлягають:
• заробіток та інші грошові доходи, які особа втратила внаслідок незаконних дій;
• майно (в тому числі гроші, грошові вклади і процен-^ти за ними, цінні папери та проценти за ними, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в дохід держави судом, вилучене органами дізнання чи попереднього слідства, органами, які здійснюють
оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт;
• штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином;
• суми, сплачені громадянином у зв'язку з наданням йому юридичної допомоги;
• моральна шкода.
Відповідно до ст. 7 Закону час перебування під вартою, час відбування покарання, а також час, протягом якого особа працювала у зв'язку з незаконним відстороненням від роботи (посади), зараховується в загальний трудовий стаж, як і стаж роботи за спеціальністю, стаж державної служби, неперервний стаж.
Відповідно до ст. 9 Закону місцеві органи влади і самоврядування протягом одного місяця від дня звернення повинні повернути громадянинові, який втратив право користування житловим приміщенням у зв'язку з незаконним засудженням, раніше займане ним житлове приміщення, а у разі неможливості повернення (наприклад, будинок знесено чи переобладнано в нежитловий, після капітального ремонту житлового приміщення, яке займав громадянин, більше не існує чи воно значно зменшилося в розмірі, жиле приміщення у встановленому порядку надано іншій особі та ін.) — надають йому поза чергою протягом шести місяців після звернення громадянина в цьому ж населеному пункті рівнозначне житлове приміщення з урахуванням складу сім'ї і діючих норм жилої площі (від 9 до 13,65 кв. м жилої площі на кожного члена сім'ї).
Вартість втраченого житла відшкодовується виходячи з ринкових цін, що діють на момент звернення громадянина про відшкодування шкоди.
Питання про відшкодування моральної шкоди та її розмір вирішує суд за заявою громадянина відповідно до чинного законодавства.
Заяву про оскарження постанови про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, до-
судового слідства чи прокуратури, на вибір громадянина може бути подано до суду за місцем його проживання або місцезнаходженням відповідача. Сторони в цих справах звільняються від судових витрат.
Більш детально питання, пов'язані з відшкодуванням шкоди, роз'яснюються в Положенні про порядок застосування вказаного закону, затвердженому наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України і Міністерства фінансів України 4 квітня 1996 р.
Які особливості відповідальності за шкоду, /-заподіяну джерелом підвищеної небезпеки?
Шкода може бути завдана у зв'язку з такою діяльністю, яка сама по собі становить певну небезпеку для оточення. Наприклад, експлуатація транспортного засобу створює для громадян небезпеку зіткнення автомобілів, аварії, наїзду.
Під джерелом підвищеної небезпеки звичайно розуміють діяльність, пов'язану з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.
У Цивільному кодексі України наведено приблизний перелік осіб і організацій, діяльність яких пов'язана з підвищеною небезпекою для оточення: володільці транспортних засобів, транспортні організації, промислові підприємства, будови та ін. Виходячи з цього переліку, неважко скласти уявлення про джерела підвищеної небезпеки. Це — різні транспортні засоби (локомотиви, автобуси, трамваї, тролейбуси, автомашини тощо), устаткування промислових підприємств (верстати, механізми, конструкції), будівель-
на техніка (бульдозери, екскаватори, баштові крани). Судова практика як джерело підвищеної небезпеки розглядає також рухомий склад залізниці, річкові і морські судна, обладнання гарячих цехів, мотоцикли, вибухові, отруйні, займисті речовини. Слід зазначити, що практика не відносить до джерел підвищеної небезпеки: велосипеди, вогнепальну і холодну зброю, свійських тварин, гужовий транспорт.
Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі права власності, іншого речового права володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Для захисту інтересів громадян і організацій законодавець встановив особливі умови відповідальності володільців джерел підвищеної небезпеки. Ця відповідальність має суттєву особливість —вона настає незалежно від вини особи, яка завдала шкоду, тобто ця особа не звільняється від відповідальності також за умови, коли встановлено її невинність.
Особливість відповідальності за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, полягає і в тому, щозобов'язання з відшкодування шкоди завжди покладається на володільця цього джерела підвищеної небезпеки. Володільцем джерела підвищеної небезпеки, який несе перед потерпілим відповідальність за завдану шкоду, визнається юридична чи фізична особа, якій належить джерело підвищеної небезпеки на певній правовій основі і яка здійснює його експлуатацію (володіння, користування, зберігання, транспортування тощо). Володільцем джерела підвищеної небезпеки є той, хто здійснює експлуатацію джерела підвищеної небезпеки на підставі належного йому права власності (права спільної власності), права володіння та користування джерелом підвищеної небезпеки на підставі договору підряду, оренди, доручення та інших договорів. Права володіння й користування таким джерелом ґрунтуються на адміністративному акті чи іншій правовій підставі. Особою, відповідальною за завдання шкоди джерелом підвищеної небез
пеки, також визнається особа, яка самочинно (протиправне і винно) заволоділа джерелом підвищеної небезпеки.
Якщо особа, яка керувала джерелом підвищеної небезпеки, не є його володільцем, а виконувала ці функції в силу трудової угоди з володільцем (наприклад, водій тролейбуса, машиніст електропоїзду), то вона не відповідає безпосередньо перед потерпілим за завдану шкоду. Так, у разі дорожньо-транспортної пригоди перед потерпілим пішоходом відповідальність буде нести не водій тролейбуса, який безпосередньо заподіяв шкоду, а трамвайно-тролейбусне управління (ТТУ) як володілець тролейбуса. Безпосередній винуватець (водій) несе відповідальність перед володільцем джерела підвищеної небезпеки. Така вимога кредитора (ТТУ) до боржника (водія) про повернення грошової суми, яку кредитор сплатив потерпілому за вини боржника третій особі (пішоходу), називається в цивільному праві регресним позовом.
Підставами звільнення володільця джерела підвищеної небезпеки від відповідальності єнепереборна сила або умисел потерпілого.
Володілець джерела підвищеної небезпеки звільняється від відповідальності, коли шкода виникла внаслідок непереборної сили, яка безпосередньо не давала змоги належним чином експлуатувати джерело підвищеної небезпеки (наприклад, у результаті землетрусу сталася аварія поїзду, яка завдала шкоду пасажирам).
Умисел потерпілого визначає, що потерпілий передбачає наслідки своїх дій і бажає цих наслідків (наприклад, громадянин кидається під колеса автомашини для отримання травм, щоб потім одержати страхове відшкодування). За таких обставин відшкодування шкоди потерпілому з боку володільця джерела підвищеної небезпеки було б не'-виправданим.
За наявності вини володільця у протиправному вилученні з його володіння джерела підвищеної небезпеки відповідальність може бути покладена як на володільця, так і на осіб, що заволоділи джерелом підвищеної небезпеки, у відповідній частині, залежно від ступеня вини кожного з них.
Наприклад, Н. завів мотоцикл, що стояв уночі на вулиці, який належав П., виїхав на трасу і, не впоравшись з керуванням, допустив зіткнення з автомобілем Д., що стояв на узбіччі траси. Розглянувши позовну заяву Д. про відшкодування збитків, суд поклав обов'язок з відшкодування шкоди на Н., який здійснив крадіжку мотоцикла і безпосередньо заподіяв шкоду, і на П., який не забезпечив належних умов зберігання мотоцикла.
Хто відповідає за шкоду, заподіяну малолітньою та неповнолітньою особою?
За шкоду, заподіяну неповнолітнім, який не досяг 14 років, відповідають його батьки (усиновлювачі) або опікуни чи інші фізичні особи, які на правових підставах здійснюють виховання неповнолітнього, — якщо не доведуть, що шкода виникла не з їхньої вини.
Відповідно до положень Цивільного кодексу України винною поведінка батьків, опікунів визнається тоді, коли шкода, завдана неповнолітнім, стала наслідком несумлінного здійснення або нездійснення нагляду за ним (відсутність необхідної уваги, потурання, заохочення пустощів, хуліганських дій тощо), результатом чого стала негативна поведінка дітей, яка і спричинила шкоду.