Смекни!
smekni.com

Цивільне право України. Панченко (стр. 93 из 104)

Як зазначено вище, до складу спадкового майна входять і майнові обов'язки спадкодавця. Коли за життя спадкода­

вець мав борги, то вони також переходять після його смерті до спадкоємців. Але спадкоємці відповідають за боргами спадкодавця тільки в межах дійсної вартості майна, яке вони отримали у спадщину. Дійсна вартість спадщини ви­значається на момент її відкриття, а не на момент пред'яв­лення кредиторами вимог до спадкоємця.

Не входять до складу спадщини права та обов'язки, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, зокрема:

• особисті немайнові права (ім'я, вчене звання, державні нагороди тощо);

• право на участь у товариствах та право членства в об'єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або установчими документами таких об'єднань;

• право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;

• права на аліменти, пенсію, допомогу або інші випла­ти, встановлені законом;

• права та обов'язки як кредитора або боржника, якщо вони нерозривно пов'язані з особою померлого і у зв'язку з цим зобов'язання не може бути виконане іншою особою.

Відносно деяких категорій майна діють спеціальні прави­ла. Наприклад, відповідно до Закону України "Про державні нагороди України" від 16 березня 2000 р. нагороди (ордени, медалі, іменна вогнепальна зброя) після смерті нагороджено­го за наявності спадкоємців залишаються в сім'ї померлого.

Цивільний кодекс України встановлює, що право влас­ності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, зі збереженням її цільового призна­чення. До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або користування зе­мельною ділянкою, на якій вони розташовані.

Частка у праві спільної сумісної власності успадковується також на загальних підставах. Суб'єкт права спільної суміс­ної власності має право заповідати свою частку у праві спіль­ної сумісної власності до її визначення та виділу в натурі.

Вкладник має право розпорядитися правом на вклад у банку на випадок своєї смерті, склавши заповіт або зробив­ши відповідне розпорядження банку. Право на вклад у бан­ку (фінансовій установі) входить до складу спадщини неза­лежно від способу розпорядження ним спадкодавцем. За­повіт, складений після того, як було зроблено розпоряджен­ня банку, повністю або частково скасовує його, якщо у за­повіті змінено особу, до якої має перейти право на вклад, або якщо заповіт стосується усього майна спадкодавця.

Страхові виплати (страхові відшкодування) успадкову­ються на загальних підставах, але якщо страхувальник у договорі особистого страхування призначив особу, до якої має перейти право на одержання страхової виплати у разі його смерті, це право не входить до спадщини.

Як зазначалося вище, до спадкоємців переходить право на відшкодування збитків, завданих спадкодавцеві у дого­вірних зобов'язаннях, а також право стягнення неустойки у зв'язку з невиконанням боржником спадкодавця своїх договірних обов'язків, яка була присуджена судом спадко­давцеві за його життя. До спадкоємців переходить також право на відшкодування моральної шкоди, яке було при­суджено судом спадкодавцеві за його життя.

До спадкоємців переходить і обов'язок відшкодування майнової та моральної шкоди, який був присуджений су­дом зі спадкодавця за його життя.

Що розуміють під терміном "відкриття спадщини"?

Відкриття спадщини — це настання певних обставин, за яких у відповідних осіб виникає право спадкоємства.

Цивільним кодексом України передбачені такі обстави­ни, що викликають відкриття спадщини: 1) смерть особи;

2) оголошення особи судом такою, що померла.

Важливе значення для відкриття спадщини має встанов­леннячасу відкриття спадщини. На момент відкриття спадщини встановлюється коло спадкоємців, які заклика­ються до спадщини, визначається, яке майно належить спадкодавцю і має перейти до його спадкоємців, з дня відкриття спадщини обчислюється встановлений законом

строк для її прийняття тощо.

Часом відкриття спадщини є день смерті особи, який вказаний у свідоцтві про смерть, виданий органами РАГСу.

Коли спадщина відкривається внаслідок оголошення особи такою, що померла, часом відкриття спадщини вва­жається день, коли набрало законної сили рішення суду про оголошення особи такою, що померла.

У випадках одночасної смерті (в межах однієї доби) осіб, які є спадкоємцями один одного (наприклад, батько і син загинули при аварії літака), спадщина відкривається одно­часно і окремо щодо кожного з них.

Якщо кілька осіб, які б могли бути спадкоємцями один після одного, померли під час спільної для них небезпеки (стихійного лиха, аварії, катастрофи тощо), припускається, що вони померли одночасно. У цьому випадку спадщина відкривається одночасно і окремо щодо кожної з цих осіб.

Особливе значення для вирішення деяких питань, по­в'язаних з порядком спадкування, має і точне визначення

місця відкриття спадщини.

Так, нотаріальна контора за місцем відкриття спадщи­ни вживає заходи: до охорони спадкового майна; за місцем відкриття спадщини спадкоємці подають до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини, а нотаріальні кон­тори видають спадкоємцям свідоцтва про право на спадщи­ну; за місцем відкриття спадщини кредитори спадкодавця пред'являють претензії до спадкоємців.

Місцем відкриття спадщини вважається:

• останнє місце проживання спадкодавця;

• якщо місце проживання спадкодавця невідоме, місцем відкриття спадщини є місцезнаходження нерухомого май-

на або основної його частини, а за відсутності нерухомого майна — місцезнаходження основної частини рухомого майна.

Місцем відкриття спадщини слід вважати певний насе­лений пункт: те чи інше місто, село, селище, а також ра­йон, область або країну, де цей населений пункт знаходиться.

Право на спадкування виникає у день відкриття спад­щини.

Які особи можуть бути спадкоємцями?

Спадкоємець — це особа, яка у випадку смерті тієї чи іншої особи набуває права одержати її спадкове майно.

Спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і наро­джені живими після відкриття спадщини. Фізична особа може стати спадкоємцем незалежно від віку, статі, стану здоров'я тощо.

Отже, спадкоємцями можуть бути не тільки дієздатні, а й недієздатні громадяни. В останньому випадку відповідні дії, необхідні для прийняття спадщини, здійснюють їх за­конні представники — батьки, усиновлювачі, опікуни. Спад­коємцями можуть бути також іноземні громадяни та особи без громадянства. Юридичні особи, держава, територіальні громади можуть бути спадкоємцями лише за заповітом.

Цивільне законодавство встановлює суворі обмеження щодо спадкоємців. Зокрема,не мають права на спадку­вання ні за заповітом, ні за законом особи, які:

• умисно позбавили життя спадкодавця чи будь-кого з можливих спадкоємців або вчинили замах на їхнє життя

(це правило не стосується особи, яка вчинила такий замах, якщо спадкодавець, знаючи про це, все ж визнає її своїм спадкоємцем);

• умисно перешкоджали здійсненню спадкодавцем своєї останньої волі при складенні заповіту і цим сприяли виник­ненню права на спадкування у них самих або у близьких їм осіб, або до збільшення їхньої частки у спадщині.

Не мають права на спадкування за законом:

• батьки після дітей, щодо яких вони позбавлені бать­ківських прав і не були відновлені у цих правах на момент відкриття спадщини, а також батьки (усиновлювачі) та повнолітні діти, інші особи, які ухилялися від виконання покладених на них за законом обов'язків щодо утримання спадкодавця, якщо ця обставина встановлена судом;

• один після одного особи, шлюб між якими визнаний судом недійсним (якщо шлюб визнаний недійсним після смерті одного з подружжя, то за тим, хто пережив і не знав та не міг знати про перешкоди до укладення шлюбу, суд може визнати право на спадкування щодо частки у майні того, хто помер, яке було нажите ними за час цього шлюбу).

За рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, важку хворобу або каліцтво був у безпорадно­му стані.

Зазначені правила поширюються на будь-яких спад­коємців, у тому числі тих, які мають право на обов'язкову частку, а також осіб, на користь яких зроблено заповідаль­ний відказ.

Що таке спадкування за заповітом і які вимоги пред'являються до заповіту?

Кожна дієздатна особа може за життя визначити долю належного їй майна на випадок смерті. Таке розпо­рядження, зроблене у встановленій законом формі, нази­ваєтьсязаповітом.

За юридичною природою заповіт — односторонній пра-вочин. У цьому правочині набуває вираження волевиявлен­ня тільки однієї особи — заповідача. Внаслідок такого одностороннього волевиявлення після смерті заповідача у певних осіб, згаданих у заповіті, як правило, виникає пра­во на одержання спадщини.

Цивільним кодексом України до заповіту встановлено відповідні вимоги. Зокрема, оскільки заповіт — це не до­говір, а односторонній правочин, за яким права та обов'яз­ки для інших осіб виникають за волевиявленням заповіда­ча, то до заповіту встановлено такі ж умови дійсності, як і до будь-якого договору, а саме:

• заповіт має бути складений тільки дієздатною особою;

• заповіт повинен бути складений у формі, визначеній , законом;

• зміст заповіту має відповідати вимогам чинного зако­нодавства.