Сторони створили Багатосторонній фонд Монреальського протоколу для надання фінансової та технічної допомоги.
Виконавчий комітет Фонду складається з представників семи розвинутих країн і семи країн, що розвиваються. Головують по черзі країни, що розвиваються і розвинуті країни, міняючись щорічно. Виконавчий комітет вповноважений наглядати та управляти Фондом, включаючи перегляд всіх проектів які перевищують 500 тис. дол. Виконавчий комітет розробляє план і бюджет для Фонду, розробляючи критерії оцінки проектів, наглядає за діяльністю Фонду та щорічно повідомляє Сторони про діяльність Фонду. Постійний Секретаріат відповідає за допомогу в поточній роботі Виконавчого Комітету.
Щоб отримати допомогу від Фонду державі потрібно приготувати детальну інформацію про виробництво та споживання ОРР і робочу програму про заплановані заходи по їх зменшенню. Технічна допомога і діяльність по збору таких даних може здійснюватись за грантової підтримки Фонду.
Тісно пов'язане з фондовим механізмом питання передачі технологій. На початку переговорів Китай, Індія, Бразилія та інші країни, що розвиваються внесли пропозицію, щоб заміна технологій здійснювалась на "некомерційній основі." Розвинуті країни звичайно ж заперечували. Економічні організації висунули свою пропозицію – технології можуть передаватись країнам, які поважають права інтелектуальної власності і передача повинна здійснюватись через спільні підприємства на умовах ліцензування. Компроміс щодо цього питання закріплено в статті 10А: "Кожна Сторона вживає всі можливі заходи, сумісні з програмами, які підтримуються механізмом фінансування, для забезпечення того щоб:
а) найкращі наявні екологічно безпечні замінники і пов'язані з ними технології без затримки передавались Сторонам, які діють в рамках пункту 1 статті 5; і
b) передача технології, згадана в підпункті а), здійснювалась на справедливих і найбільш сприятливих умовах.
Майбутні передачі технологій за Протоколом, скоріш за все отримають відповідний захист як комерційна інтелектуальна власність. Текст Ст. 10А, як і передісторія його прийняття, передбачає, що Сторони не зобов'язані змушувати своїх промисловців надавати технології країнам, які не забезпечують належний захист інтелектуальної власності. Забезпечення ж належного захисту буде сприяти передачі технологій оскільки сторона яка їх надаватиме буде впевнена в віддачі у вигляді фінансових надходжень і в тому, що їх інтелектуальна власність буде використана як належить.
Проблема руйнування озонового шару на відміну від багатьох інших міжнародних питань не могла бути розв'язана без повної співпраці всіх країн, особливо таких великих держав як Індія, Китай та Бразилія. Цей факт давав цим країнам додаткові важелі впливу в переговорах вимагаючи йти на поступки їхнім вимогам.
Заснування Багатостороннього фонду для фінансування заміни технологій допомогло заспокоїти побоювання країн, що розвиваються, що їм доведеться платити захмарні ціни за нові технології. Країни, що розвиваються привабила пропозиція розвинутих країн збільшити Багатосторонній фонд на 80 млн. дол. якщо вони приєднаються. Індія і Китай погодились стати Сторонами Протоколу. Без заснування Фонду і як результат приєднання країн, що розвиваються прийняття Протоколу було б провалом, оскільки використання ХФВ в країнах, що розвиваються з часом перевершило б розвинуті країни.
Фінансова та технологічна допомога розглядалась як важлива частина політичної угоди для ширшого застосування режиму Протоколу в світі. Країни, що розвиваються наполягали на проведенні чіткого зв'язку в договорі між положеннями про допомогу і будь-якими зобов'язаннями країн, що розвиваються. Дотримання зобов'язань країнами, що розвиваються було обумовлено в Протоколі ефективним здійсненням фінансового співробітництва і передачі технологій розвинутими країнами.
Монреальський Протокол був першою з багатосторонніх угод, яка використовувала заходи з регулювання торгівлі для забезпечення своїх цілей.
Перші торгові обмеження Протоколу стосувалися торгівлі між Сторонами і не-Сторнами. Ст. 4 закликає сторін заборонити:
· імпорт речовин, що регулюються з не-Сторін;
· експорт речовин, які регулюються до не-Сторін, якщо тільки країна призначення не представила дані, які доводять її дотримання умов протоколу, і Зустріч Сторін це не підтвердить;
· імпорт з не-Сторін продукції яка містить речовини, які регулюються...
· імпорт з не-Сторін продукції виробленої з допомогою речовин, які регулюються, але які їх не містять ...
Згідно з Ст. 4 кожна Сторона зобов'язується по можливості не заохочувати експорт в будь-яку державу, яка не є Стороною, технології для виробництва і використання речовин, які регулюються. Ця заборона не застосовується до експорту вищеназваних технологій для зберігання, переробки чи знищення цих речовин, для розробки альтернативних речовин чи для інших заходів для скорочення речовин, які регулюються.
Найпершою метою торгових обмежень Протоколу є заохочення широкої участі в Протоколі шляхом попередження використання комерційних переваг країнами, які не приєдналися до нього і попередження будування устаткування для виробництва ОРР в країнах не-Сторонах. Заборона імпорту продукції, яка містить чи вироблена за допомогою речовин, які регулюються з країн які не дотримуються умов Протоколу буде спонукати ці держави зробити свої методи виробництва і продукції сприятливими для озонового шару, інакше вони втратять ринки збуту. Заборона експорту буде спонукати не-Сторони дотримуватись умов Протоколу щоб не втратити постачання.
Сторони можуть торгувати речовинами, які регулюються між собою, але ця торгівля має підпорядковуватись заходам регулювання.
Створення режиму охорони озонового шару є дуже важливим для розвитку міжнародного екологічного права. Хоча Протокол не може розцінюватись як цілковитий успіх, його прийняття та імплементація стали дипломатичним проривом. В жодному іншому договорі так багато абсолютно різних учасників міжнародного співтовариства успішно не співпрацювали і не дійшли згоди щоб ефективно відповісти на екологічну загрозу. Передумову для цього створило прийняття Віденської конвенції. Незважаючи на те, що в ній міститься мінімум зобов'язань, Віденська конвенція заклала рамки для подальшого переговорного процесу. Конвенція допомогла організувати збір нових наукових даних та економічних розробок, і забезпечити створення форуму для подальшого обговорення.
3. Міжнародне співробітництво України в сфері охорони атмосферного повітря та озонового шару
Конституція України 1996 року визнає право на сприятливе для життя і здоров’я навколишнє середовище та відшкодування шкоди завданої порушенням цього права. Крім того, кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан навколишнього середовища, про якість продуктів харчування і предметів побуту, а також право на її розповсюдження (Ст. 50). Також держава зобов’язана забезпечувати екологічну безпеку і підтримувати екологічну рівновагу на території України, долати наслідки Чорнобильської катастрофи, зберігати генофонд українського народу (Ст. 16). Таким чином в Конституції України закріплена екологічна функція держави[43].
Україна є учасницею багатьох міжнародних договорів у сфері охорони навколишнього середовища і конкретно з охорони атмосферного повітря та озонового шару. Закон України "Про міжнародні договори України" 2004 року встановлює, що "Укладені і належним чином ратифіковані міжнародні договори України становлять невід'ємну частину національного законодавства України і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства." (Ст. 17). І в цьому ж законі забезпечується дотримання таких договорів " Міжнародні договори України підлягають неухильному дотриманню Україною відповідно до норм міжнародного права." (Ст. 12).Завдання регулювання відносин у галузі атмосферного повітря, відвернення і зменшення шкідливого хімічного, фізичного, біологічного та іншого впливу на атмосферне повітря, забезпечення його раціонального використання для виробничих потреб покликаний вирішувати Закон України “Про охорону атмосферного повітря” від 16 жовтня 1992 р.Порядок розробки і затвердження нормативів гранично допустимих викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами затверджено наказом Міністерства екобезпеки України від 18 липня 1996 р. №75.Кабінет Міністрів України своєю постановою від 17.10.1996 № 1274 затвердив програму припинення виробництва і використання озоноруйнуючих речовин на 2004 - 2030 роки[44].Згідно з документом, першочерговій заміні підлягає холодильне устаткування і устаткування для кондиціонерів в таких секторах як побут, торгівля, промисловість, переробка і зберігання продуктів харчування, транспорт. Результати аналізу свідчать, що це стосується в першу чергу підприємств торгівлі і промисловості, на долю яких припадає майже 70% об'єму річних потреб в ОРР.В процесі забезпечення переходу підприємств на використання озонобезпечних замінників і технологій передбачається до 2006 року скоротити на 35% використання хлорфторвуглеводнів до 2008 року -- на 65%, до 2010 -- на 85%, до 2014 -- на 100%.До 2005 року на 5% передбачено знизити використання галонів, до 2008 -- на 20%, до 2010 -- на 30%, до 2015 -- до 55%, до 2020 -- на 80%, до 2030 -- на 100%.