В деяких випадках масоване перенесення забруднення в сусідню державу пояснюється не загальним високим рівнем забруднення довкілля в певних районах, а тим, що підприємства розташовані чи екологічно небезпечні роботи проводяться безпосередньо біля державного кордону.
Преамбули міжнародних договорів, які стосуються транскордонного забруднення містять положення, які підкреслюють необхідність співпраці з охорони довкілля від транскордонного забруднення на глобальному рівні. Так, зокрема Сторони Конвенції про транскордонне забруднення повітря на великі відстані визнають існування можливих негативних наслідків - як в короткостроковому, так і в довгостроковому плані, - забруднення повітря, включаючи транскордонне забруднення повітря.
Конвенція про транскордонний вплив промислових аварій була укладена: враховуючи, що шкідливий вплив транскордонних аварій може відчуватись за межами кордонів і потребує співробітництва між державами; підтверджуючи необхідність сприяння активному міжнародному співробітництву між зацікавленими державами до, під час і після аварії з метою укріплення відповідної політики, а також посилення і координації дій на всіх належних рівнях для попередження промислових аварій, забезпечення готовності до них і ліквідації їх транскордонного впливу[14].
В ряді резолюцій Генеральної Асамблеї ООН, прийнятих незабаром після Стокгольмської конференції з навколишнього середовища, держави закликаються розвивати систему інформації про екологічно небезпечну діяльність і попередніх консультацій в зв’язку з нею між сусідніми державами. Так, резолюція 2995 (XXVII) вказує, що співробітництво між державами в сфері охорони навколишнього середовища не буде "ефективним, якщо не буде забезпечено інформування як офіційних осіб, так і громадськості про технічні дані, що стосуються робіт, які держави мають намір провести в межах своєї юрисдикції таким чином, щоб це дозволило уникнути значної шкоди, яка може бути завдана навколишньому середовищу сусідніх районів". Резолюція 3129 (XXVIII) закликає, щоб співробітництво розвивалось на основі системи інформації і попередніх консультацій в рамках нормальних відносин, які існують між державами. В 1974 р. Резолюція 3281 (XXIX), відома як Хартія економічних прав і обов’язків держав, підкреслила, що при розробці природних ресурсів, що знаходяться в користуванні двох чи кількох країн, кожна держава повинна співпрацювати на основі надання інформації і проведення попередніх консультацій з метою досягнення оптимального режиму у використанні таких ресурсів без завдання шкоди законним інтересам інших".
Організація економічного співробітництва і розвитку прийняла в 1977 р. Рекомендацію С/77/28, в якій міститься наступне положення: "Країна джерела забруднення, з своєї ініціативи чи на прохання сторони, яка постраждала, повинна повідомляти останній інформацію, яка її стосується з питання транскордонного забруднення чи значного ризику такого забруднення, і почати з нею консультації".
Виходячи з вище сказаного, можна з впевненістю сказати, що в міжнародному праві склались норми, які зобов’язують забруднюючу державу, по-перше, попереджати сусідів про роботи, які здійснюються на її території, якщо вони можуть завдати значної транскордонної екологічної шкоди; по-друге, вступати на вимогу потенційних постраждалих в консультації і переговори з метою розв’язання проблеми[15].
В міжнародній практиці досить часто держави, яким була завдана транскордонна екологічна шкода, чи у випадках виникнення загрози завдання такої шкоди вступали з цього приводу в переговори з державами, на території яких знаходились джерела транскордонного забруднення. Результати таких переговорів були різними. Так Великобританія, не дивлячись на вимоги Норвегії, відмовлялась вживати певних заходів для припинення транскордонного забруднення цієї держави. Можна також привести багато прикладів вдалого врегулювання транскордонних екологічних проблем[16]. Підписанням угоди про боротьбу з транскордонним забрудненням в Ізерських горах закінчились переговори між Чехословаччиною та Польщею в 1978 р. В 1982 р. також успішно завершились переговори про вжиття заходів по зменшенню забрудненості повітря в прикордонних районах між Чехословаччиною та ФРН. Заходи з попередження потенційного транскордонного забруднення радіоактивними опадами були розроблені в результаті переговорів між ФРН і Францією з приводу будівництва двох атомних електростанцій на кордоні двох країн – в Фесенхаймі і Каттеномі.
Процес формування системи міжнародно-правових норм, які стосуються транскордонного забруднення повітря, є ілюстрацією того, як науково-технічний прогрес (його негативні наслідки) впливає на розвиток норм міжнародного права. Особливості транскордонного забруднення повітря полягає в тому, що правові аспекти цієї проблеми дуже тісно пов'язані з науковими її сторонами. Формування міжнародно-правових норм в даній сфері, які покладають на держави певні зобов'язання, залежить від науково-технічного прогресу не тільки
тому, що виникають якісь нові негативні явища і необхідність їх регулювання, але й тому, що створюються нові засоби для реальної ліквідації цих наслідків і в держав з'являється можливість виконати зобов'язання з захисту навколишнього середовища, які накладаються міжнародним правом. За відсутності практичної можливості скоротити чи попередити транскордонне забруднення повітря держави не беруть на себе відповідних зобов'язань.
1.2 Особливості міжнародно-правового регулювання транскордонного забруднення атмосферного повітря
Співробітництво держав з охорони довкілля від транскордонного забруднення може здійснюватись багатьма шляхами: шляхом обміну інформацією та проведення консультацій, а також постійного спільного моніторингу навколишнього середовища, укладення міжнародних договорів, співробітництво в рамках міжнародних організацій та шляхом зближення і гармонізації природоохоронного законодавства сусідніх держав.
Одним із проявів тісного взаємозв'язку правових і природничо-наукових аспектів транскордонного забруднення повітря є той факт, що "вмикання" міжнародно-правової норми, яка обмежує транскордонне забруднення, відбувається за настанні певних фізичних, хімічних чи біологічних явищ, які можна виявити науковими методами.
Тому однією з найважливіших умов успішної боротьби з транскордонним забрудненням повітря є наявність достовірної і повної інформації про стан навколишнього середовища і рух потоків забруднювачів. Для отримання необхідних даних держави організовують систему спостереження за станом навколишнього середовища - систему моніторингу.
На європейському континенті створена в 1977 р. Спільна програма спостереження і оцінки розповсюдження забруднювачів на великі відстані в Європі (ЕМЕП). Мета програми - створення загальноєвропейської мережі станцій моніторингу забруднювачів повітря[17].
В конвенції 1979 року про транскордонне забруднення повітря на великі відстані передбачається, що сторони "здійснюють обмін наявною інформацією з наступних питань:... в) основні зміни в національній політиці, в загальному промисловому розвитку, а також їх потенційні наслідки, які могли б викликати значні зміни в транскордонному забрудненні повітря на великі відстані" (ст. 8). Крім того, "за відповідної вимоги на ранній стадії проводяться консультації між, з одного боку, Договірними сторонами, на які фактично розповсюджуються негативні наслідки транскордонного забруднення повітря на великі відстані чи для яких існує значний ризик настання таких наслідків, і з другої - Договірними сторонами, в межах і під юрисдикцією яких виникає чи може виникнути джерело значного транскордонного забруднення повітря на великі відстані в зв’язку із діяльністю, що здійснюється чи планується" (Ст. 5).
Після підписання в 1979 р. Конвенції про транскордонне забруднення повітря на великі відстані ЕМЕП стала одним із найважливіших елементів механізму її здійснення. В 1984 р. держави-учасниці конвенції 1979 р. підписали спеціальний протокол до неї відносно фінансування цієї програми моніторингу.
Практика міжнародних відносин налічує багато випадків коли з метою попередження транскордонного забруднення повітря органи влади адміністративно-територіальних одиниць сусідніх країн встановлюють безпосередній зв'язок і проводять узгоджені природоохоронні дії[18].
Такого роду співробітництво на нижчому рівні здійснюється як в порядку реалізації узгоджених на міждержавному рівні природоохоронних дій, так і з ініціативи місцевих органів влади. Але якщо розглядати коло об'єктів природоохоронного співробітництва місцевих органів сусідніх держав, то воно виявиться досить обмеженим. Як правило угоди стосуються спільного спорудження станцій очищення води, каналізаційних мереж чи сміттєспалювальних установок. Ці угоди відіграють, звичайно, певну роль в попередженні та ліквідації транскордонного забруднення в масштабах невеликих територій. Однак вирішити проблему в цілому вони не можуть.
Із зростанням індустріалізації зросли випадки транскордонного забруднення повітря. Стаціонарні джерела забруднення повітря такі як фабрики та заводи так само як і рухомі джерела такі як автомобілі, коли вони розміщені біля кордонів, зазвичай ведуть до транскордонного забруднення повітря. Наразі в міжнародно-правовій практиці існує єдиний випадок спору з приводу транскордонного забруднення повітря, який був вирішений міжнародним арбітражем (ряд інших спорів в цій сфері був вирішений національними судами). Мова йде про знамениту справу про металургійний завод в Трейлі.